Про Ліну Костенко всім є що сказати. Усім, хто просто читав її вірші та поеми, хто має душу і має совість. Просто ці слова абстрактні, а Ліна Василівна — жива та конкретна, і сьогодні їй виповнюється 80 років.

Перед ювілеєм ми в газеті вигадували різні концепції — зібрати думки поетів про поезію Ліни Василівни, але чи коректно це, чи дозволяє талант промовців говорити про її поезію. Думали також зробити підбірку «Хто боїться Ліну Костенко?». Знаючи її прямоту, бояться всі. І ми побоялися попросити про інтерв’ю. Зрештою, що запитати? Чим зараз живе? Своїми творами, доводить до ідеалу написане, готує до друку роман. «Вона працює, як каторжна, — каже Борис Олійник. — Хтось видає напівфабрикати, сировину, а вона над кожним рядком вмирає». Ліна Василівна «ворочає» такими категоріями: народ, честь, любов, гідність, совість, всесвіт, а ти — з набором газетної цікавості. Я закомплексувала. А люди з ближнього кола Поета, які знають, як Ліна Костенко ставиться до ювілейних віншувань, «датського» обожнювання, теж бояться: сказати щось інтимне, щось відверте — Ліна Василівна може розгніватися. Так і готували цю підбірку.

Для мене Ліна Костенко — насамперед людина, яка в час абсолютних маніпуляцій сама керує своїм життям. Більше таких людей я не знаю. Вона пише вірші, вона їздить у Чорнобиль, вона читає лекції студентам, приходить на презентацію книжки доньки і на вечір пам’яті чоловіка, вона відмовляється брати нагороди і критикує Президента, вона не видає книжки і не дає інтерв’ю. Вона САМА вирішує що (с)приймати і від чого відмовлятися, вона не списує свої вчинки на обставини — вище цієї мужності і чесності із собою немає нічого.

З Днем народження!

Сексуальна білявка в обтягуючому костюмі з емблемою Червоного Хреста йде просто на тебе. Простягаючи горнятко для збору коштів для Червоного Хреста, вона промовляє: «От бачите, це зовсім не складно. Хто почне?». До неї підбігає кумедний дядечко Ренар, готовий у будь–який момент замінити вродливицю «на посту».

25 березня 1992 року було створено Службу безпеки України, — спецслужбу нової, незалежної держави. Нове законодавство гарантувало громадянам право на інформацію, на свободу поглядів і віросповідання, на недоторканність приватного життя особи. Здавалося б, у далекому минулому залишилися «чорні воронки», які серед ночі забирали людей «відомо куди», переслідування за «не таку віру», масове пограбування населення, засилля «жучків» і чималий апарат «оперативних працівників» для стеження за всіма більш–менш помітними в суспільстві людьми. Інформація про таку «відповідальну роботу» та її методологія накопичувалася в архіві КГБ, зокрема в його українській філії. З постанням національних держав шматки того масиву документів позалишалися на теренах 15 братніх республік. Не дивно, що в уже демократичних країнах постало питання розсекречення даних про криваві таємниці держави, що розвалилася. Водночас в Україні творився новий архів національної Служби безпеки, покликаний сприяти захистові інтересів громадян держави... Розмову з людиною, яка чи не найкраще обізнана з історією і сьогоденням «секретних» архівів, — колишнім директором Галузевого державного архіву СБУ Володимиром В’ятровичем, пропонуємо читачам «УМ».

Енергетичні проблеми в нашій державі давно вже стали предметом політичних дискусій. І тому вузькі місця, скажімо, у газовій сфері, які вимагають прагматичних і чітко виважених професійних рішень, використовуть для політичних гасел. Не стала винятком і нещодавня виборча кампанія, коли кандидат, який став Президентом України, цілком обґрунтовано обіцяв змінити невигідні для нашої держави газові контракти, укладені за домовленостями колишнього Прем’єр–міністра від 19 січня 2009 року. Чи має українська влада достатньо аргументів, які дозволять їй переконати Москву? Якою може виявитися справжня ціна компромісу з «Газпромом»? Які варіанти ще є у запасі офіційного Києва, якщо північний партнер відповість відмовою? Про це та інше «УМ» вирішила запитати в одного з найбільш компетентних співрозмовників.

Богдан Соколовський донедавна займав посаду представника Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки. Позбувшись чиновницького крісла, нині він може дозволити собі відповідати на гострі питання не так дипломатично, як раніше...

«Свіжим вітром з України» назвали нашу жіночу збірну з індорхокею на чемпіонаті Європи, що проходив наприкінці січня в німецькому Дуйсбурзі. Ще б пак: перемогти команди Німеччини, Голландії, Іспанії — найсильніших! — і взяти «золото». При цьому — унікальний випадок — українська збірна була представлена гравцями з одного міста і навіть вихованцями однієї школи. За Україну боролися дівчата з Сум.

Муніципальний спортивний клуб «Сумчанка» — український флагман і в закритих приміщеннях (індорхокей — 6 на 6 гравців, менший майданчик), і в традиційному хокеї на траві (11 на 11). Форвард «Сумчанки» Яна Ворушило і зараз хвилюється, згадуючи в розмові з кореспондентом «УМ» найбільшу перемогу збірної України під дахом.

Передвиборче спустошення урядом Юлії Тимошенко місцевих скарбниць­ задля латання «дірок» у загальнодержавному бюджеті (нагадаємо, що тоді «центральне» Держказначейство просто вилучило «нагору» зосереджені на рахунках своїх філій кошти органів місцевого самоврядування) сьогодні вилазить величезною кредиторською заборгованістю за минулий рік. Зокрема, на Полтавщині підприємствам і організаціям, які виконували вкрай необхідні тамтешній громаді роботи або надавали відповідні послуги, тільки з обласного бюджету не сплачено понад вісім мільйонів гривень.

Віднедавна всі місця паркування авто в обласному центрі — за винятком території, прилеглої до міського ринку — стали для водіїв абсолютно безкоштовними. Таке рішення ухвалила Тернопільська міськрада, а щедрість її пояснюється дуже просто — більшість парковок була збитковою.

Ні для кого не секрет, що під нашими містами закладена міна уповільненої дії у вигляді систем каналізації, які, будувалися ще за радянських часів, і більшість із них відпрацювала свій ресурс. Та й були вони розраховані на інші об’єми. Тому природно, що з’явилася потреба або в нових комунікаціях, або в заміні старих.

Створення першої на Кіровоградщині соціальної аптеки, за словами голови облдержадміністрації Володимира Мовчана, довелося починати практично з нуля, адже ще в 2004 році всі державні аптеки області (а це 167 закладів) перейшли до власності приватної фармацевтичної компанії. Першу державну соціальну аптеку створили за ініціативою облдержадміністрації та обласної ради на базі комунального підприємства «Кіровоградфармація» — єдиного в області, яке реалізує наркотичні та психотропні препарати на законних підставах.

Таких «убитих» доріг у столиці, як цієї весни, вже давно не пам’ятають київські автомобілісти. Майже для мільйона столичних водіїв пересування міськими шляхами — як прохід смугою перешкод: щодня вони відчайдушно маневрують між ямами та котлованами. На автомобільних форумах в інтернеті працює ціла система попередження, водії сповіщають один одного про найбільш пошкоджені відрізки дороги, а часом і про втрати, яких зазнали, проїжджаючи ними. Комунальники ж розводять руками: латаємо, як можемо. До травня, мовляв, відремонтуємо те, на що вистачить коштів.