Богдан Соколовський: Із шести головних функцій нашої ГТС п’ять де–факто перебувають під контролем Росії

Енергетичні проблеми в нашій державі давно вже стали предметом політичних дискусій. І тому вузькі місця, скажімо, у газовій сфері, які вимагають прагматичних і чітко виважених професійних рішень, використовуть для політичних гасел. Не стала винятком і нещодавня виборча кампанія, коли кандидат, який став Президентом України, цілком обґрунтовано обіцяв змінити невигідні для нашої держави газові контракти, укладені за домовленостями колишнього Прем’єр–міністра від 19 січня 2009 року. Чи має українська влада достатньо аргументів, які дозволять їй переконати Москву? Якою може виявитися справжня ціна компромісу з «Газпромом»? Які варіанти ще є у запасі офіційного Києва, якщо північний партнер відповість відмовою? Про це та інше «УМ» вирішила запитати в одного з найбільш компетентних співрозмовників.

Богдан Соколовський донедавна займав посаду представника Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки. Позбувшись чиновницького крісла, нині він може дозволити собі відповідати на гострі питання не так дипломатично, як раніше...

«Якщо консорціум принесе нам додаткову вартіть, це цікаво»

— Богдане Івановичу, однією з передвиборчих обіцянок нинішнього Президента України Віктора Януковича була зміна газових контрактів із Росією...

— Цілком умотивована і потрібна дія. По–перше, нині не позаздриш новій команді, яка зіткнулася з проблемами в цьому секторі. Зміна контрактів потрібна для України вже зараз. Росія перебуває у виграшній ситуації, оскільки отримує завдяки цим контрактам додаткові доходи. Але це сьогодні. На середню перспективу, задля отримання стабільних прибутків Росії потрібні гарантіїї, що українська ГТС буде й надалі надійно забезпечувати транзит російського газу через територію України. А це можливо, зокрема, за умови, що НАК «Нафтогаз» зможе самостійно фінансувати всі роботи з утримання ГТС у нормальному технічному стані. При нинішніх контрактах, які ведуть «Нафтогаз» до банкрутства, це практично не можливо. Тому обидві сторони, на мою думку, зацікавлені в тому, щоб співробітництво набуло партнерського взаємовигідного характеру. А цього можна досягнути лише в результаті перегляду окремих положень контрактів, зокрема встановлення більш прийнятної ціни на газ для України, зменшення обсягів обов’язкового відбору газу тощо. Існують й інші чинники, які мали б спонукати росіян бути поступливішими. Це й катарський газ, який серйозно почав впливати на ціноутворення в Європі, і перспектива видобутку сланцевого газу, зокрема в Україні. Якщо ці чинники згрупувати і чітко аргументувати, то, вважаю, що ми можемо досягти успіхів.

— Сьогодні багато говорять, якою може виявитися ціна цих поступок із боку Росії. За експертними оцінками, Москва вимагатиме або серйозної участі росіян в енергетичному ринку України, або ж часткового володіння українською ГТС. Утім присутність на ринку суперечить інтересам групи Фірташа—Льовочкіна, яка нині є близькою до чинного Президента.

— Я би сказав про скасування тих великих поступок, які колишній уряд надав російській стороні у згаданих контрактах від 19 січня минулого року. Думаю, що росіяни навіть самі не сподівалися такого щедрого подарунка. Це перше. Друге — сьогодні мусується питання створення газового консорціуму. Однак, як відомо, існуючу газотранспортну систему акціонувати чи передавати її у власність забороняє закон. Але! Якщо би виник консорціум за участю другої, третьої сторони і це утворення мало на меті добудувати газогін «Богородчани—Ужгород» і таким чином збільшити пропускну можливість транзиту українською територією, то я думаю, цей варіант був би цікавим. Якщо би за допомогою такого утворення — за участю російської та європейської сторони — створити, а потім спільно експлуатувати новий газопровід, який опосередковано передбачений у спільній заяві від 23 березня 2009 року у Брюсселі, то така пропозиція, на мою думку, була би також цікава для опрацювання. Є підрахунки, що такий газогін потужністю 60 млрд. кубів газу в рік коштував би приблизно 6 млрд. доларів. Це втричі вигідніше, ніж проект «Південного потоку».

Що ж стосується енергетичного ринку, то, за умовами сумнозвісного контракту, він і так перебуває під постійним контролем російської сторони. Ми сьогодні не можемо видобути зайвий кубометр газу без згоди «Газпрому» — на зменшення обсягів купівлі газу. Ми не можемо сьогодні зробити якісь маніпуляції з транзитним потоком без згоди «Газпрому», бо того вимагає контракт. Без санкції з Москви ми не можемо зробити ремонт чи сервіс своєї транзитної системи, яка поєднана з газорозподільчими системи. Із шести головних функцій нашої ГТС п’ять де–факто перебувають нині під контролем Росії.

— Але цей контроль опосередкований.

— Так! Але я би не зрозумів російських партнерів, якщо би вони намагалися перевести норми контролю в юридичну площину. Бо таке переведення передбачало б і зобов’язання, в тому числі фінансові.

— На українському газовому ринку можуть з’явитися нові російські компанії?

— Не бачу сенсу появи інших компаній, якщо в нас діє «Газпром–збут–Україна», який має доволі широкий сектор клієнтів. До речі, чи це вигідно нам, Україні, ще досі ніхто не відповів.

Рідке пальне не гірше газоподібного!

— Недавно Віктор Янукович заявив, що Україна братиме участь у будівництві «Північного потоку» (газопровід із Росії до Західної Європи в обхід України. — Авт.). Ми конкуруватимемо самі з собою?

— Я це сприймаю скоріше як політичну заяву. Втім «Північний потік» був орієнтований на ту ресурсну базу, яка не є оптимальним джерелом заповнення газопроводів, що пролягають через територію України — Штокманівське родовище і його регіон. На сьогодні ж російсько–європейський консорціум створений, тому газогін збудують. Може, пізніше, ніж планували, але він буде. І не варто робити з цього трагедію: кожна держава має право на реалізацію вигідних їй енергетичних проектів. Якщо ж буде змога долучитися нашим фахівцям: скажімо, проектно–конструкторським організаціям чи, наприклад, виробникам труб як підрядникам, то чому б не брати в ньому участь? Чому ми погоджуємося на участь наших виробників у проектах у Туркменістані, але заперечуємо її в інших державах, якими проходитиме «Потік»? Тим паче що за співвідношенням «якість—ціна» наші виробники зможуть запропонувати вигідні умови.

— Чи можлива поява нового посередника в закупівлі російського газу?

— Ми звикли до посередника ставитися упереджено, але треба дивитися, яка в нього функція. Якщо посередник дає додану вартість, то... (розводить руками). Якщо ж ця структура заради свого існування звідкись забирає ресурс, тоді таку схему я не розумію.

— Наскільки можливою є диверсифікація шляхів газопостачання до України, розмови про необхідність яких, здається, ніколи не припиняються?

— Нині такі схеми є напрочуд реальними! І середньоазійський, і центральноазійський можуть надійти в Україну. Якщо брати центральну Азію, то це могли би бути схеми із заміщенням — логічно й оптимально. Якщо нас цікавить каспійський газ, то йдеться про нові газотранспортні маршрути. Дуже привабливим є налагодження схем доставки скрапленого газу. Вже кілька років обговорюють цю тему, навіть було створено спільне підприємство з Казахстаном, але воно так і не стало на ноги. Україні варто було би значну увагу приділити видобутку сланцевого газу — наші запаси містяться у Прикарпатському регіоні і, за попередніми оцінками, вони можуть бути дуже серйозними.

— Лідером серед постачальників скрапленого газу є Катар. Чи можемо ми отримати цей газ і яким є реальний відсоток його на ринку?

— Так, Катар в останні роки серйозно збільшив пропозицію: великі обсяги вони планували продавати в США, але там в останні два роки різко зріс видобуток власного сланцевого газу, і потреба Америки у скрапленому газі скоротилася. Тож увесь цей газ піде в Європу. Природньо, що ми не можемо сподіватися на гегемонію цього виду палива. Але поступово, на мою думку, можна дійти до того, що ми маємо в Європі, де це паливо займає до 15, а в окремих випадках 20 відсотків ринку. Здається, небагато, але цей газ відіграє величезну роль у ціноутворенні! Торік був період, коли скраплений газ коштував 120 доларів. Це дуже вигідно для споживача.

— Якою є вартість інфраструктурних рішень для транспортування скрапленого газу?

— Точних підрахунків зараз не існує. Але у будь–якому випадку йдеться про незначні кошти. Наприклад, невеликий термінал для перевалки двох мільярдів газу на рік у Криму коштував кілька сотень мільйонів доларів — зовсім небагато. Схема проста: транспортування танкерами, потім будівництво підприємства, яке має із скрапленого газу зробити звичайний і пустити його в розподільчу мережу.

«Реформа має простимулювати зменшення використання газу»

— До речі, як ви оцінюєте реформу розподільчих мереж, проведену за ініціативою колишнього Прем’єр–міністра?

— Оцінюю негативно! Насамперед тому, що її не було підготовлено. Звичайно, у цьому секторі мають відбутися зміни, але ми тільки ускладнили ситуацію. Скажімо, в регіонах були два власники однієї «труби». Той з них, який володів ресурсами, але втрачав їх, зі зрозумілих причин нічого не інвестував. А новий не мав підстав, ресурсів щось робити. Нині ми можемо констатувати, що реформа так і не відбулася.

— Як ви оцінюєте вимоги МВФ до уряду вдвічі підвищити ціну на газ?

— Думаю, що вартість газу зросте істотно. Але важливо, щоби підвищення ціни не було самоціллю, а відбулося у контексті реформування газового ринку. У цьому зв’язку хотів би нагадати послідовну позицію колишнього Президента України В.Ющенка: підняття цін має відбуватися водночас із впровадженням чіткої, прозорої схеми адресної допомоги тим, хто її потребує. Адже нині цю допомогу — опосередковано через НАК «Нафтогаз України» — отримують ті українці, які можуть за себе заплатити. Така реформа, до речі, простимулює зменшення споживання газу: коли людина отримає коменсацію, вона буде зацікавленою скоротити споживання палива. Прогнозую, що на першому етапі ми зменшимо споживання газу на третину, а на перспективу — наполовину.

ЧОРНЕ ЗОЛОТО

«Одеса—Броди» на аверс переключать... росіяни

— Україна повільно, але невпинно втрачає обсяги транзитування нафти. Утім невизначеною залишається доля нафтогону «Одеса—Броди».

— Основний виклик, з яким зіткнеться Україна як експортний транзитер, прозвучить восени 2011 року: тоді має стати до ладу російський нафтопровід БТС–2. Цей нафтогін заповнюватиметься завдяки перекидці потоків з білорусько–українського напрямку. Очевидно, насамперед, знімуть потоки з «Броди — Одеса». Тож весною наступного року «Одеса — Броди» перестане функціонувати у реверсному режимі.

— І, звичайно, скоротиться і без того маленький обсяг постачання російської нафти на українські НПЗ?

— Ми вже стоїмо перед вибором, коли треба забезпечувати наш ринок і транзит за рахунок інших джерел. Такі можливості існують. Скажімо, каспійська нафта. На виконання домовленостей Президентів В. Ющенка й І.Алієва 2008 року азербайджанська сторона готова забезпечити постачання на український ринок близько 5 млн. тонн нафти щороку. До речі, ці постачання вже розпочалися — наразі на Кременчуцький НПЗ. З’являється велика нафта з Казахстану, яка також вийде у регіон Каспію — Чорного моря. Тож маємо всі передумови, аби запустити «Одеса—Броди» в аверсний режим і транспортувати на свої заводи вже каспійську нафту. А також зберегти хоч якісь доходи від транзиту.

Як тільки запрацює «Одеса—Броди» в аверсному режимі, це одразу буде мотивом і стимулом для модернізації принаймні для двох українських заводів — «Галичина» і «Нафтохімік Прикарпаття»: відкриє для них змогу отримувати кредити. Банки сьогодні відмовляються давати гроші, бо не існує гарантії, що заводи отримають нафту.