Ризик утратити право і можливість збиратися на акції протесту об’єднав учора в Києві представників лівих і правих рухів. Навіть екстравагантні, м’яко кажучи, дівчата з руху «Фемен» цього разу не влаштовували вуличного стриптизу, а разом з усіма вимагали відхилити Законопроект № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів», який, на думку протестувальників, покликаний боротися з не угодними владі акціями протесту. Спочатку близько 150 учасників акції вишикувалися на майдані Незалежності у формі слова «ТАК» для свободи зібрань і слова «НІ» — для закону 2450. Потім, коли долучилися ще близько сотні людей, колони рушили до комітетів парламенту, де на погоджувальній раді фракцій якраз мали обговорювати долю одіозного законопроекту.

Відомий український фінансист, який свого часу гучно покинув уряд Юлії Тимошенко, нещодавно зробив кілька резонансних заяв. Перша з них: економічна криза в нашій державі проходить за так званим «грецьким» шляхом. Із відповідними наслідками. Борг, що стрімко зростає, та нестача державних коштів на його покриття, створюють, на думку Пинзеника, небезпечне зачароване коло.

Традиційне «Козацьке свято», яке щороку влаштовує родина Ющенків на власному обійсті під Києвом, нині було вже п’ятим. На відміну від попередніх років, коли основною сюжетною лінією ставали Зелені свята з відповідним обрядовим вечором, ювілейне «Козацьке свято» пройшло повністю в козацькому дусі. Що неабияк потішило дітей, яких із кожним роком приходить на гостину до Ющенків усе більше. «Я не вперше тут зі своєю родиною. Дехто з дітей, що бувають у Ющенків, устиг неабияк підрости, а дехто вперше на власні очі спостерігає за концентрацією українськості на цьому святі, — ділилася враженнями з «УМ» Віра Ульянченко.

Було б цілком природно, якби на 19–му році Незалежності глибинний народний фольклор в Україні поповнив нішу національних цінностей, що охороняються державними програмами. Але сталося все якраз навпаки. Українською піснею наразі професійно опікуються науковці та освітяни лише в чотирьох обласних центрах країни і то не на повну силу через брак фінансової підтримки. А це означає, що автентична пісенна спадщина інших етнокультурних регіонів може із часом канути в Лету. Цією тривогою поділилася з «УМ» кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри українського народного співу та музичного фольклору Харківської державної академії культури, етномузиколог Віра Осадча.

У Черкасах укотре «вшанували» поета Василя Симоненка. І знову на тій самій вулиці Хрещатик, де міська влада вже 20 років безрезультатно силкується звести пам’ятник автору відомих рядків «Можна все на світі вибирати, сину...».

Коли я завітала на подвір’я кіровоградського дитячого будинку «Барвінок», робота була саме в розпалі: тут встановлювали новий ігровий майданчик. Те, що в процесі роботи лунала переважно німецька мова — не дивина, адже майданчик спеціально для кіровоградських дітей виготовили німецькі школярі з міста Бремерхафен і самі ж приїхали його встановити.

Зазвичай через найбільший у Європі магістральний Північно–Кримський канал, довжиною понад 400 кілометрів, вода приходить на сонячний півострів у травні, задовольняючи всі його потреби на 80%. Цього ж разу головну насосну станцію каналу в Джанкойському районі запустили (вже в 47–ме!) ще в першій половині квітня. Спонукав до цього невтішний прогноз на нинішнє літо. Адже, за даними метеорологів воно очікується найспекотнішим за останні 130 років.

...Уперше працювати з папером Ася почала ще в десятирічному віці. З легкої руки своєї мами — черкаської художниці Анни Чуприни. «Тоді наша Ася захворіла й сиділа вдома. Мені треба було йти на роботу й, аби дитина не нудьгувала на самоті, я взяла білий папір, маленькі ножиці й показала їй, як потрібно вирізати витинанки», — розповідає «УМ» Анна Юріївна. Вона пригадує, як розгорнула папір, на якому з’явилося тонке та мальовниче мереживо: очі в малої аж засяяли від здивування. А ввечері, коли мама повернулася з роботи, біля ліжка Асі вже лежала ціла гора паперових витинанок. Анна Юріївна дотепер зберігає ті перші доньчині роботи. Тоді вона не думала, що дитяче захоплення зіграє немалу роль у виборі Асею майбутньої професії. Утім, певно, по–іншому й бути не могло у дитини, батьки якої є художниками і котра змалку пропадала в Черкаській дитячій школі мистецтв, де вони працювали.

Центр соціальної опіки дитини, що в селі Петрівське на Київщині, видно здалеку. Блакитний будинок, на якому намальовані персонажі мультфільмів, дуже вирізняється на тлі звичних хат. У дворі цієї «мультяшної» споруди — справжня оаза: на зеленому газоні — фонтан, охайні доріжки з ліхтарями та округлий, наче казковий, місток. Для тутешніх мешканців цей двір — дійсно ніби ковток води у пустелі. Адже до центру соціальної опіки потрапляють діти з кризових сімей, життя яких не можна назвати солодким.

Йонас Мекас — особистий друг Джона Леннона і Йоко Оно, Сальвадора Далі та Енді Уорхола, корифей американського авангарду, який почав знімати авторське кіно раніше за Годара й Антоніоні. Це те, за що його запам’ятають в історії кіно. Але інколи життя дарує нам зустріч із геніальними творцями — і це вже особиста історія.

...Старенький чоловік у чорному костюмі, чорному м’ятому капелюсі, із синьою торбою на плечі стояв біля вбиральні київського Будинку кіно і вагався, які двері обрати. Я допоміг йому зробити правильний вибір між «Ж» і «М», чоловік стримано посміхнувся і подякував англійською. Так відбулася моя зустріч з епохою американського андеґраунду, яка захоплювала в юності, а зараз відлунює ностальгією десь у глибині душі.