Господарство 51–річного Едема Кемалова, мешканця села Перевальне, з якого починається чи не найобжитіша в усьому Сімферопольському районі Добровська долина, більше нагадує навіть не ферму, а зоопарк. Окрім овець, кіз, корів, коней, має він ще й екзотичних лам, верблюдів, павичів, декоративних курочок. Екзотика — то вже для душі, зізнається сам Едем, а також для туристів, які на його фермі — часті гості. Адже його особисте селянське господарство (ОСГ) примостилося на ближніх підступах до знаменитих Червоних печер (Кизил–Коба) — відомому туристичному маршруті, що біля підніжжя густо порізаної ущелинами Довгоруківської яйли.

Ще рік тому організатори різноманітних розважальних заходів були впевнені бодай на половину в тому, що їхні ідеї втіляться у житті. На реалізацію планів вони знаходили гроші здебільшого у приватних осіб, при цьому завжди могли розраховувати на невелику частку з Міністерства культури. З новою політикою Мінкульту найбільше, на що можна сподіватися, — це на безкоштовну рекламу в метро, як було у випадку з «Трипільським колом». Зрозуміло, що з безкоштовною рекламою, але без грошей далеко не заїдеш. У такому випадку у фестивальних затійників залишається один вихід — іти на жебри до заможних людей. Саме цим останнім часом займався виконавчий директор фестивалю «Мазепа–фест», нардеп Микола Кульчинський. «Я звертався по фінансову допомогу більш ніж до 10 людей. Усі відмовили. Лише одна людина відгукнулася. Це Віктор Ющенко, — каже Кульчинський. — Бюджет фестивалю не перевищує 230 тисяч гривень, із них 220 тисяч виділив Віктор Андрійович. Завдяки його підтримці всі фінансові питання із полтавською владою та музикантами вже вирішені».

«Групу Eagles називають «групою одного хіта». Вони написали єдину пісню «Отель Каліфорнія» і за її рахунок безбідно існують усе життя. За публічне використання композиції автори отримують незначні гроші, але якщо її крутять на великій території, тоді можна займатися музикою і не треба шукати іншу роботу за кордоном, — каже продюсер компанії Mama Music Юрій Нікітін. — Сьогодні на концертній діяльності і з продажу DVD–дисків не виживеш. Артисти виходять на сцену не тому, щоб заробити, а щоб їхні пісні почули і почали крутити на радіо і в барах. Дисків ніхто не купує, адже все можна безкоштовно «скачати». Тільки роялті — те, що буде фінансувати музичну індустрію в майбутньому». Нагадаємо, що, згідно з постановами Кабміну №71, №72 від 18.01.2003 року, за використання об’єктів авторського та суміжних прав у публічній сфері, а це — кафе, бари, ресторани, громадський транспорт, підприємці зобов’язані виплачувати виконавцям винагороду, тобто роялті.

Столичне видавництво «Кріон» розпочинало проект «Україна: історія великого народу» з осяжних великоформатних томів, що висвітлювали величезні періоди вітчизняної історії. Та коли торік вийшов третій том («Україна: хронологія розвитку: Від Батиєвої навали до Люблінської унії»), видавці, либонь, збагнули, що колективні історичні огляди не дуже надаються до науково–популярного жанру. Наукпоп — царина стилістів–індувідуалістів. І у видавництві з’явився такий блискучий автор — Михайло Відейко (видав тут уже три книжки). Номером другим у «Кріоні» став його колега з академічної науки Віктор Горобець.

Волинянам могли б по–доброму позаздрити мешканці інших регіонів України. Край лісів та озер, як співається у пісні, володіє багатющими водними ресурсами: на території області 132 річки, 265 озер, 12 водосховищ, 617 ставків. Із них 567 водних об’єктів передано в користування орендарям та іншим користувачам. Отож на столі пересічного волинянина місцева риба мала б не переводитися. Насправді ситуація в рибному господарстві краю далека від ідилії. Достатньо поцікавитися, якою рибою торгують на луцьких ринках. Куди ж «пливе» волинська риба і чи є вона взагалі?

У понеділок, 12 липня, в наших водах Чорного моря починаються чергові військово–морські українсько–американські навчання із залученням інших країн «Сі бриз–2010». Це «найполітичніші» з усіх навчань, у яких беруть участь українські військові і які відбуваються на території нашої країни. Щороку після Помаранчевої революції два тижні «Сі бризу» були золотим часом для всіх «антинатовських», а заразом і українофобських сил, можливістю досхочу розпіаритися на гроші, які з усією очевидністю надходили із сусідньої країни — чорноморського сусіда — єдиної, яка не бере участі в навчаннях. Перший «синій» «Бриз» ще раз показав, що в діях теперішньої партії влади — нуль ідеології та 100% політичної доцільності. Вперше за останні роки «Сі бриз» проходить майже без істерик, а тих, хто намагається їх влаштувати — чекає міліцейський «автозак».

Цю будівлю видатний український художник та архітектор Василь Кричевський збудував у 1934—1939 роках. Але багато чого не вдалося реалізувати (з ідеологічних та фінансових причин), тому лише за часів Незалежності заповідник, зібравши у родичів архітектора ескізи, що стосувалися будівлі музею, наважився втілити первинний задум Кричевського. Реставрація згідно з цим планом здійснювалася з 2004 року, проте наприкінці травня цього року в Міністерстві культури України прийняли несподіване рішення — змінити експозицію музею. Водночас цей документ міняє й інтер’єр самого музею. Працівники музею й представники пам’яткоохоронних організацій б’ють на сполох, у Міністерстві культури кажуть, що все відбувається за законом.

Броніслав Коморовський, обраний минулої неділі президентом Польщі, вчора офіційно склав повноваження маршалка Сейму і депутатський мандат. Відтак Коморовський автоматично втратив статус виконувача обов’язків глави держави, який, згідно з Конституцією, перейшов до нього після трагічної загибелі в авіакатастрофі попереднього президента Леха Качинського.

Виготовлений у Швей­царії літак на сонячних батареях успішно здійснив перший у світі цілодобовий політ. Як повідомила «УМ» прес–служба «Сонячного імпульсу», за штурвалом перебував досвідчений 57–річний пілот–випробувач Андре Боршберг, який одночасно є співголовою цього проекту разом із дослідником Бертраном Піккаром. Маршрут польоту пролягав спочатку над Західною Швейцарією (так зване Швейцарське плато) та горами Юра, потім над озерами Тун і Невшатель і знову над західною частиною Швейцарських Альп. Приземлився «Імпульс» там, звідки стартував: на військовому аеродромі Пайєрн, що на північ від Лозанни.