Політика і спорт тісно перепліталися в усі часи, і період ІІ Світової війни — не виняток. Власне, спортивні змагання стали ніби прологом до бойових дій. Адольф Гітлер завдяки Олімпіаді 1936 року в Німеччині хотів показати велич «арійської» раси, і план фюрера виявився дієвим — німецькі спортсмени здобули 33 золоті нагороди, посівши в загальнокомандному заліку переконливе перше місце. Або взяти боксерські двобої Гітлерового улюбленця Макса Шмелінга та легендарного чорношкірого американця Джо Луїса напередодні війни. Німці сприймали їх із позицій расової теорії, а решта світу — як битву демократії проти нацизму. Перед другою зустріччю цих боксерів, у червні 1938го, американські газети писали про «поєдинок добра зі злом», а президент США Франклін Рузвельт при зустрічі із Льюїсом сказав: «Джо, нам потрібні твої м’язи, щоб перемогти Німеччину!» Риторика німецької преси зводилася до того, що в «негра немає шансів перемогти в сутичці з таким чудовим зразком арійської раси». Але американець у цьому бою відправив німця у глибокий нокаут, а нацисти, розуміючи, що бій складається не на їх користь, навіть перервали радіотрансляцію.
В окупованих німцями країнах — зокрема й Україні — політика і спорт також повсюдно перетиналися. Завдяки цьому «схрещуванню» кожна сторона намагалася отримати додаткові дивіденди в ідеологічній боротьбі. Тоді спорт став допоміжним агітаційним інструментом не лише для нацистів, а й у підпільній боротьбі українських націоналістів та радянських комуністів.