Наслідки великої ожеледі 2000 року, яка знищила 90 відсотків дротового радіомовлення на території Вінниччини, за десять років не лише не мінімізувались, а, схоже, тільки посилились. Раніше стан радіомереж залежав від місцевих органів влади, які завжди знаходили кошти у місцевих бюджетах, аби полатати там, де порвалось. Нині, після вимушеного переходу на ефірне мовлення, трансляція залежить насамперед від Києва — вона напряму зав’язана на Національну радіокомпанію України, яка не лише дає «продукт» для слухачів, а й виступає замовником передачі сигналу в ефір.

За склом музейних вітрин — грайливо розставлені доісторичні дзеркала, глеки для вмивання, пляшечки для ароматичних речовин, слоїки для бальзамів, шкатулочки для прикрас і близько півтори тисячі самих прикрас — від кам’яної доби до сьогодення, зібрані на території всієї України — від Луганщини до Буковини. Уявляється, як тисячі три років тому тутешні красуні перед бронзовим дзеркалом приміряли намиста й сережки, щоб пасували до одягу. До речі, колекції прикрас та аксесуарів Національного музею історії України міг би позаздрити будь–який музей світу. Зокрема, сервізові бронзових виробів античної доби, знайденому на Черкащині. У Метрополітен музеї Нью Йорка — дві–три одиниці з подібного сервізу, а в нас — аж 14 предметів. До того ж свої сховки задля виставки відкрили Інститут археології НАНУ та Музей історичних коштовностей. Хоча скіфську пектораль не виставляли: її й так усі знають.

Нещодавній випадок з туроператором «Карія Тур», який збанкрутував, перед тим покинувши напризволяще під відкритим небом у Туреччині більш як півтори тисячі українців, — зовсім не виняток. Адже, констатують у Державній службі туризму та курортів, приблизно 40—50 відсотків туристичного ринку України сьогодні перебуває «в тіні». А тому пропонують збільшити вартість ліцензії з 25 до 50—100 тисяч доларів і роздавати кожному туристові ваучери, щоб проконтролювати кількість відпочивальників. Додатковими заходами убезпечення від недобросовісних туроператорів державні мужі називають самостійне страхування не тільки на випадок хвороби чи втрати багажу, а й, власне, банкрутства фірми, що надає послуги.

Справжній скарб вартістю в кілька сотень тисяч доларів «розкопали» правоохоронці Херсонщини в нічим не примітній хаті в селі Хатки Скадовського району. Навідатися «в гості» до археолога–самоука міліціонерів змусила «наводка» одного з місцевих мешканців, який повідав, що тутешній безробітний веде нелегальні розкопки на місцях минулих битв і може зберігати міни та снаряди для видобування i продажу вибухівки. Отже, першою знахідкою правоохоронців стали три одиниці незареєстрованої вогнепальної зброї та боєприпаси до неї. Але справжні знахідки чекали на міліціонерів в іншій кімнаті: тут зберігалося близько двох тисяч одиниць археологічних знахідок, що навіть на перший погляд мали неабияку історичну цінність. За чверть століття археолог–самоук Олексій Пулінець зібрав понад півтори тисячі раритетів скіфської і кіммерійської культур, датування яких починається з III—IV століть до нашої ери.

...Скільки себе пам’ятаю, чорниця завжди була головною ягодою на столі поліщуків. «Мати по ягоди йдуть» — ця фраза знайома з дитинства. Бо коли мама збиралася до лісу, то це на цілісінький день, від рання до смеркання. І хоч у назві мого рідного села є слово «ліс» (Раків Ліс), по ягоди треба було їхати далеченько. Щоб колгоспниці могли заготовити чорниць на зиму, колгосп милостиво виділяв вантажівку, яка й везла жіночок до лісу. Ми, малеча, з нетерпінням чекали ввечері маминого повернення з повним козубом чорних ягід, прикритих зеленим листям папороті. А найкращим подарунком «від зайчика» був букетик чорничних гілочок. На вечерю того дня всім домашнім перепадало по тарілці ягід із цукром, чорним домашнім хлібом і холодним молоком. Ніякі магазинні ласощі не могли порівнятися з цією смакотою! А решту чорниць (літрів iз 20) мама висипала сушити на піч.

Кілька таких поїздок до лісу — і на всю зиму сім’я мала з чого варити смачні компоти разом із сушеними яблуками та грушами. А ще сушені ягоди були першими ліками, коли в когось болів живіт. Уже старшими дітлахами ми теж бігали до невеличкого ліска, щоб назбирати літрів 6—7 ягід. І покусані комарами, зморені літньою спекою, замурзані, але горді й щасливі поверталися додому з повними горнятками чорниць...

В обласному центрі вибухнув черговий скандал, пов’язаний iз відомим готельно–розважальним комплексом «Алігатор» і розташованим у ньому аквапарком «Лімпопо». Відразу треба зауважити, що цей одіозний заклад iз хижою назвою впродовж кількох років якимось, явно незаконним, чином примудрявся працювати на повну потужність, приносячи господарям непогані прибутки попри те, що за документами... навіть не був повністю зданий в експлуатацію. За цей час саме в аквапарку смертельно травмувався молодий чоловік та втопився семирічний хлопчик. Були випадки й різного ступеня отруєння випарами хлору, яким дезінфікується басейн. І ось цієї суботи там знову постраждало четверо дітей, яких батьки привели, аби розважити і водночас порятувати від страшної спеки.

У Білорусі люблять українське пиво, вважають його якіснішим від місцевого, хоча й дорожчим. А імпорт пінистого напою від наших виробників, хоча й невеликими темпами, але зростає. За даними галузевої асоціації «Укрпиво», якщо за п’ять місяців минулого року до Білорусі поставили 1,86 млн. декалітрів пива на 7,2 млн. доларів, то за такий самий період 2010 року — вже 1,9 млн., дал пива на 7,4 млн. доларів. Така ситуація викликає незадоволення їхнього власного виробника — «Білоруського державного концерну харчової промисловості», який виступив з ініціативою ліцензувати завезення українського «малого градуса».

Учора під будівлею Київського апеляційного адміністративного суду можна було послухати поезію. Митці читали вірші та політичну сатиру. Було весело, хоча сам привід, на жаль, — iз розряду сумних. Учора в суді слухали справу щодо частот «5–го каналу» та ТВі. Як уже писала «УМ», на початку червня Окружний адміністративний суд Києва скасував результати конкурсу, за яким ТВі отримав 33 частоти (із 92–х), а «5–й канал» — 26. Суд першої інстанції ухвалив своє рішення за позовом телеканалів НТН і Enter Film. Вони належать до групи «Інтер», яку контролює глава Служби безпеки Валерій Хорошковський. Учасники руху «Митці проти цензури», виступаючи проти наступу на свободу слова, принесли під будівлю суду телевізор, обмотаний ланцюгами. Він був імпровізованою сценою для поетів.

Інтеграція, як відомо, позитивно позначилася на розвитку авіаційної промисловості Європи, Америки й Бразилії. Наші вітчизняні підприємства також вирiшили застосувати цей позитивний досвід, щоб вивести з кризи авіаційнi серійнi заводи України. Адже, незважаючи на те, що за роки незалежності нашої країни розроблено сiм нових типів літаків, їх повноцінне виробництво так і не було налагоджено. До 2009 року на серійних заводах у Києві й Харковi було важке становище: підприємства накопичили борги не тільки перед банками, а й перед бюджетом, Фондом соціального страхування, iз зарплати. При цьому справу значно ускладнювало зірване постачання за уже підписаними контрактами. Так, Київський завод «Авiант» не міг відзвітувати перед Міністерством оборони за 143 млн. грн, якi були виділені на будівництво літака Ан–70 і невідомо, куди ділися. Така сама ситуація з фінансування «Лiзингтехтрансом» п’яти машин Ан–148, оплачених на 75 відсотків, однак навіть першу машину завод укомплектувати не міг. Російські партнери — Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство (ВАЛТ) — у повному обсязі перерахувало в Київ гроші на матеріали для виготовлення десяти лiтакокомплектiв, а виявилося, що немає ні грошей, ні матеріалів. Але ситуацію вдалося змінити.