Минулої неділі сомалійські пірати захопили чергове судно з українцями у складі екіпажу. Напад стався в Індійському океані, за 1200 миль від кенійського порту Момбаса, пірати атакували німецький суховантаж «Белуга Форчун» під прапором Антигуа, який ішов з Об’єднаних Арабських Еміратів до Південно–Африканської Республіки. Екіпаж складається з трьох українців, росіянина та восьми філіппінців, за іншими даними — є ще двоє громадян Німеччини.

Попри успадковані від минулої влади райдужні плани нинішніх дер­жавних очільників якомога швидше привести Україну до Асоціації з Європейським Союзом, що нібито впритул наблизить країну і до вступу в ЄС, найближчим часом членство в «об’єднаних штатах Європи» нам не світить. Єдина втіха — ворота зачинили не лише перед Україною. До 2020–го не потрапить до Євросоюзу ні Туреччина, яка, за одкровеннями деяких брюссельських дипломатів, має на членство в ЄС значно більші шанси, ніж Україна, ні взагалі жодна держава — не член. Адже на розширення ЄС на найближчі десять років накладено табу. Про це сказано у спеціальному листі, складеному міністрами закордонних справ Швеції Карлом Більдтом і Польщі Радославом Сікорським. Документ адресовано верховному комісару ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон та комісарові з питань розширення Євросоюзу Штефану Фюле.

Робота журналіста часто потребує шпигунських навичок. Це зрозуміло, коли справа стосується політики, фінансів чи делікатних юридичних моментів. Але коли шпигувати доводиться в культурі, на лобі утворюється непотрібна зморшка, спровокована нерозумінням ситуації. Відкриття 40–го ювілейного кінофестивалю «Молодість» у Національній опері, за задумом організаторів та спонсорів, мало стати прерогативою винятково генерального інформаційного партнера — талеканалу «Україна». Нам пояснювали, що канал платить гроші за зірок, що приїдуть, тому й має право ставити умови. При цьому в мене на чолі утворилася подвійна зморшка, бо я пригадала, як порівняно легко отримала запрошення на церемонію закриття Венеціанського кінофестивалю. Прес–служба тоді відповідально занотувала мою заявку і наступного дня перед закриттям видала квиток. А от «Молодість» — це завжди марафонський забіг на десять днів із перешкодами. При тому всі знають, що перед самою церемонією запрошення роздаватимуть пачками, а в нетрях адміністрації Президента й Міністерства культури наступного тижня вони пропадуть у сміт­тєвих кошиках. До речі, своє запрошення ми знайшли у владних коридорах. Кон’юнктура.

Цієї суботи прах подружжя Ребетів перевезуть із Німеччини та перепоховають у Львові. Один із провідників ОУН Лев Ребет та його дружина Дарія упокояться на центральному львівському цвинтарі — Личаківському, — поруч із президентом Західно–Української Народної Республіки Євгеном Петрушевичем, засновником «Пласту» Олександром Тисовським та легендарним військовим міністром ЗУНР, полковником УГА Дмитром Вітовським, організатором Листопадового чину 1918 року, під час якого українці перебрали політичну владу у Львові. Організацією перепоховання займався орг­комітет, створений у Львівській міській раді, очолюваний гуманітарним заступником мера Василем Косівим.

Мешканці Сквири, що на Київщині, вже встигли охрестити нинішні вибори до місцевих органів влади такими, «які за Кучми не могли й приснитися». Партія регіонів, будь–якою ціною намагаючись захопити владу в країні, не гребує у політичній боротьбі брудними методами. І особливо грубо діє на місцях.

На прикладі Сквири можна узагальнити й ситуацію в інших, поки що не підконтрольних Партії регіонів областях, — у Сквирі, містечку з населенням близько 19 тисяч осіб, «регіонали» розгорнули широку кампанію із використанням адмінресурсу. Воно й не дивно — у 2006 році вони тут заледве «нашкребли» 6% голосів. Під тиском влади опинилися опозиційні сили, зокрема найпотужніша гілка в районі — «Наша Україна».

Учора в Україні з візитом перебував прем’єр–міністр Канади Стівен Харпер. Головною метою зустрічей було обговорення угоди про вільну торгівлю між двома країнами. «Укладення такої угоди не тільки сприятиме поліпшенню комерційних двосторонніх відносин, а й виходу наших країн на додаткові, нові ринки та зміцненню наших позицій на цих ринках, — зазначив після двосторонніх переговорів пан Харпер. — Наші комерційні відносини мають піднестися до таких масштабів, які існують у міжлюдських відносинах».

Сенсаційну новину отримав по телефону один із претендентів на крісло мера Харкова, голова обласної організації партії «Батьківщина» Арсен Аваков. Чоловік, який відмовився назвати своє ім’я, повідомив, що в друкарні «Фоліо плюс» друкуються вибор­чі бюлетені з грубими порушеннями законодавства. Документи державної ваги, за словами аноніма, можна спокійно винести за прохідну в необмеженій кількості. Доброзичливець указав місце, куди помістив речове підтвердження сказаного. Інформація виявилася достовірною, і вже невдовзі екс–«губернатор» від «НУНС» Аваков продемонстрував журналістам кілька бюлетенів на вибори до облради за партійними списками і бюлетені для мажоритарних округів Лозової та Харківського району. Виходить, що стратегічні папери, які повинні зберігатися за сімома замками під пильним контролем уповноважених осіб, у Харкові справді можуть вільно курсувати в різних напрямках.

Якщо перераховувати посади, звання та регалії, що їх має Ярослав Яцків, то сторінки комп’ютерного тексту буде замало. Ярослав Степанович — людина надзвичайно різностороння: встигає Головною астрономічною обсерваторією НАН України керувати, бути членом Президії Академії наук та членом президії Нацради Конгресу української інтелігенції, очолювати Українську астрономічну асоціацію, видавати кілька наукових видань і постійно генерувати нові ідеї. Тому коли пан академік, перебуваючи у відпустці, призначив мені зустріч для інтерв’ю на 8.30, я не втрималася, щоб не поцікавитися, коли ж його робочий день починається зазвичай. «Як правило, о сьомій ранку, — каже пан Ярослав. — Удома годину щось читаю, пишу, а о пів на дев’яту я вже тут, у Президії НАН. Не вказуйте, що я зараз у відпустці, бо все одно приходжу на роботу, де на мене чекає багато різних справ».

Наша зустріч відбулася у п’ятницю, за кілька днів до 70–річного ювілею академіка, який він відсвяткував учора. Але попри поважний вік Ярослав Яцків залишається вченим, який наукою «горить» і неабияк за неї вболіває...

Учительці біології Анастасії Перегіняк випало на своїх легенях перевірити безмежні можливості цілющого бджолиного потенціалу. І хоча, за Конфуцієм, із трьох шляхів розумної дії, той, що ґрунтується на власному досвіді, — найприкріший, та вибору не було. «Важкий грип дав ускладнення на легені, і виникла критична ситуація, бо мій організм не сприймає антибіотиків — після ін’єкції миттєво виникає алергія, — розповідає пасічниця. — Я почала лікуватися бджолами, й позбулася недуги за три тижні. Лікар–терапевт не могла повірити в те, що сталося. Вона ж то добре знала про мою негативну реакцію на антибіотики».

Відтоді пані Анастасія обожнює цих унікальних комах. Її чоловік Іван — теж.

Виявляється, скласти перелік фільмів–переможців кінофестивалю «Молодість» за 40 років його існування — не така вже й легка справа. Огляд студентських робіт, зараз нам відомий як «Молодість», почався у 1970 році. Проте тоді це були всього кількаденні форуми, інформація про які фактично загублена. Але, наприклад, відомо, що у 1971 році на «Молодості» відзначили дебютну акторську роботу Володимира Меньшова «Щасливий Кукушкін» (ця відзнака утвердила молодого Меньшова на думці продовжувати працювати в кінематографі, а не йти в інженери). Тому в нижчеподаному переліку присутні деякі прогалини по роках – інформацію по них ще досі шукають в архівах.