30 жовтня 1995 року. Другий референдум щодо незалежності франкомовної канадської провінції Квебек. 93,5% виборців узяли участь у голосуванні — для Квебеку це абсолютний рекорд.
Від Гатіно до островів Мадлен люди чекають на результати. Ті надходять швидко: 49,42% голосів — за незалежність, 50,58% — проти. До перемоги не вистачило менш ніж одного відсотка. Можна собі уявити, що відчували сувереністи.
У той вечір тисячі людей зібралися на мітинг. Слово взяв прем’єр–міністр Квебеку Жак Парізо, націоналіст і переконаний незалежник: «Ми програли, це правда. Але через що, власне? Через гроші й етнічні голоси!» Площа зааплодувала. «Це значить, — додав Парізо, — що наступного разу, замість того, щоб проголосувати «так» на 60 чи 61%, нас буде 63 чи 64%, і цього вистачить».
Що це за 60%? Які «етнічні голоси»? Відповісти на ці запитання — значить зрозуміти справжню причину поразки квебекських сувереністів. І, можливо, винести якісь уроки для незалежної України.