На світових валютних ринках триває падіння курсу американського долара, спричинене поганими прогнозами щодо стану американської економіки. Позавчора на торгах у Токіо долар упав до найнижчого за останні 15 років рівня щодо японської єни: 82,22 єни за «бакс». І це при тому, що починаючи з 2004 року уряд Японії тримає курс єни на заниженому рівні, щоб збільшити японський експорт та вийти з тривалої економічної кризи.

В Угорщині триває ліквідація наслідків екологічної катастрофи — прориву резервуара з високотоксичними відходами виробництва алюмінію. Не в змозі самотужки впоратися з проблемою такого масштабу, країна звернулася по допомогу до Єврокомісії.

Ще двадцять років тому ми мали цілком конкретний образ останньої світової війни. Її, ніби голограму, творило випромінювання кристалів прози, кіно і мемуарів, нанизаних на сувору нитку комуністичної ідеології. Ця нитка, замкнена золотою застібкою «І особисто товариш Сталін», символізувала непорушне коло «регульованої історії», якій слід безумовно коритися. Науковці описують цей процес так: «Наратив Великої Вітчизняної війни пропонує стабільну історію із прозорими висновками» (Україна Модерна: Війна переможців і переможених. — К.: Критика, 2008). У сьогоднішній Росії офіційна ідеологія всіляко підтримує цей «героїчний» міф. Не так в Україні.

Мова творить людину і націю. Як писав Шевченко: «Ну що б, здавалося, слова... // Слова та голос — більш нічого, // А серце б’ється — ожива // Як їх почує!..»

Є й інші слова. Це слова російського шовініста Василя Шульгіна, який на початку XX століття сказав: «краще вже незалежна, але геть зросій­щена Україна, ніж Україна в складі Росії, але з пануванням на її землях української мови та культури». Дуже знайомі нам слова...

Учора Верховна Рада ухвалила нову редакцію закону про Регламент ВР. Цей документ, зокрема, створює можливості для формування нових фракцій. Мінімальна кількість депутатів, які можуть створити своє об’єднання, — 15 чоловік.

В історії українського шоу–бізнесу є лише одне дівоче тріо, яке, незважаючи на внутрішні скандали, плітки і регулярні занепади, упродовж десяти років свого існування зберігає імідж найдорожчої, найрезонанснішої і найпопулярнішої поп–групи пострадянського простору. З 2000 року, коли вперше на екранах телевiзорiв почали крутити кліп на пісню «Моя попытка №5», «ВіаГра» вийшла в лідери всіх чатів, почала змінювати шоу–бізнес і мимоволі обзавелася купою клонів. Наймолодша учасниця проекту Єва Бушміна, яка після участі в телепроекті «Фабрика зірок» стала однією з «ВіаГри» в березні цього року, зізналася, що була палкою прихильницею групи з самого початку, «разом iз мамою вклонялася перед великою жінкою Надею Мейхер», тоді ще Грановською. «Побачила кліп по телевізору, почала наслідувати, от і добилася успіхів у кар’єрі», — усміхається Єва.

Сергія Гордієнка, як і більшість людей, якi не сидять на місці, «упіймати» складно. Мені це таки вдалося — на залізничному вокзалі в Києві. Звідси Сергій Іванович повіз у Карпати, а саме — на Говерлу, студентів кафедри країнознавства і туризму Національного авіаційного університету.

Останні сім років Сергія Гордієнка родина — дружина і двоє доньок — практично не бачить. Непосидючий мандрівник продовжує свою навколосвітню подорож, розпочату ще в 2003 році. За цей час він ногами переміряв тисячі кілометрів — від Севастополя до Владивостока і Петропавловська–Камчатського. Нині залишився останній ривок — у Західну Європу, а звідти — до Африки. Але на здійснення цієї подорожі мандрівник не має коштів, та й iз візою вийшла затримка. Тож Гордієнко змушений прийняти нелегке рішення — повернутися в Севастополь, звідки стартував сім років тому, а потім — додому. Однак мандрівник не полишає надії невдовзі таки дістатися Атлантики та Африканського континенту.

Премія миру є однією з найбільш непередбачуваних із Нобелівських премій (скажімо, минулого року її несподівано отримав президент США Барак Обама). Цього року на здобуття цієї надзвичайно почесної нагороди претендувало аж 237 кандидатів, серед яких — 38 організацій. Учора Нобелівський комітет оголосив переможця: ним став китайський дисидент Лю Сяобо, якого відзначили «за тривалу та ненасильницьку боротьбу за фундаментальні права людини в Китаї».