Обійти світ і приборкати ведмедя

Сергія Гордієнка, як і більшість людей, якi не сидять на місці, «упіймати» складно. Мені це таки вдалося — на залізничному вокзалі в Києві. Звідси Сергій Іванович повіз у Карпати, а саме — на Говерлу, студентів кафедри країнознавства і туризму Національного авіаційного університету.

Останні сім років Сергія Гордієнка родина — дружина і двоє доньок — практично не бачить. Непосидючий мандрівник продовжує свою навколосвітню подорож, розпочату ще в 2003 році. За цей час він ногами переміряв тисячі кілометрів — від Севастополя до Владивостока і Петропавловська–Камчатського. Нині залишився останній ривок — у Західну Європу, а звідти — до Африки. Але на здійснення цієї подорожі мандрівник не має коштів, та й iз візою вийшла затримка. Тож Гордієнко змушений прийняти нелегке рішення — повернутися в Севастополь, звідки стартував сім років тому, а потім — додому. Однак мандрівник не полишає надії невдовзі таки дістатися Атлантики та Африканського континенту.

На порятунок індіанців Південної Америки

Мандрувати Сергій Гордієнко мріяв, відколи себе пам’ятає. «Я народився, щоб стати мандрівником. Навчаючись у першому класі, я втік із дому, щоб рятувати індіанців Південної Америки, — розповідає Сергій Іванович. — У поїзді, що рухався з Дніпропетровська до моря, на мене звернули увагу і висадили в Мелітополі. Міліціонера, який провів виховну бесіду, я й досі згадую. Той сказав, що в Амазонії зустрічаються хижі звірі й до зустрічі з ними треба як слід підготуватися. Мене це переконало...». Тож «готуватися» хлопець почав у туристичному гуртку.

Сьогодні Сергій Іванович мандрує здебільшого пішки: рухатися без будь–яких механічних засобів і розраховувати лише на свої сили — його голов­не кредо. Правда, бувають ситуації, коли без лиж або човна не обійтися. Із плавзасобів Гордієнко використовує каяк — легкий човен, на якому можна пройти майже всюди. Саме на ньому в 2002 році він здійснив перехід історичним шляхом «із варяг у греки», пройшовши річки, згадані Нестором Літописцем: Волхов, Ловать, Дніпро.

Необхідне для мандрівок спорядження — намет, теплозахисний килимок, запасний одяг, посуд, харчі та складний човен — Гордієнко несе не на спині (а весь цей «скарб» може сягати 100 кг), а везе на візку власної конструкції. Свій винахід мандрівник назвав «травеліна» і запевняє, що ця «техніка» надзвичайно компактна і зручна в таких походах.

Клізма для ведмедя

Упродовж своїх численних подорожей Сергій Іванович набрався такого досвіду і таких вражень, що його можна слухати і слухати. Чого в тих походах тільки не траплялося! За словами екстремала, найважче для людського організму — це надто високі або низькі температури. «Коли мені доводилося йти при мінус 50 0С, це було на межі можливостей, — каже він. — Спати в наметі на такому морозі — нереально. Треба вирубати в товщі снігу чи льоду печеру, а потім iзсередини закласти снігом вхід, залишивши невеликий отвір. Якщо запалити в такій крижаній «землянці» свічку — можна цілком комфортно переночувати. Звичайна свічка дає напрочуд багато тепла». Про найгірше довелося подумати лише раз — коли в Антарктиді провалився під кригу. Коли вибрався, одяг на морозі довелося зривати разом зі шкірою. А найближча станція розташовувалася за 40 кілометрів. На диво, відбувся тоді лише запаленням легенів. До речі, якщо в дорозі стаються хвороби, Гордієнко намагається на них просто не звертати уваги. А від енцефаліту, який переносять паразити, рятується власним способом — навмисне розжовує в роті кліща, щоб отримати своєрідне щеплення.

Якось мандрівник понад три тижні не мав із собою харчів, тож їв лише те, що траплялося дорогою. Інколи це була риба. Але бувало й так, що доводилося їсти щойно забиту змію. Рецепт приготування плазунів дуже простий: відокремити голову, зняти шкіру та засмажити м’ясо на вогні. На смак — курка куркою. Було й таке, що доводилося їсти слимаків і навіть короїдів. А от куштувати гусінь і метеликів Гордієнко не рекомендує — запросто можна отруїтися.

Звісно, в дорозі може статися й так, що й тебе хтось облюбує за харч. Однак під час зустрічей iз хижаками досі, хвалити Бога, Гордієнко отримував лише перемоги. Наприклад, у Сибіру він не раз бачив ведмедів. Для таких випадків у мандрівника є перевірений на практиці засіб — клізма, наповнена розчином червоного перцю. Достатньо приснути, і клишоногий починає чхати, забувши про напад. Правда, одного разу цей засіб використати не було змоги, тож допомогли досвід і поради сибіряків. Саме вони подарували багнет, який було прикріплено до палки, яку Гордієнко тримав напоготові. Це просте знаряддя вкоротило життя ведмедю та врятувало самого мандрівника.

«Але цей випадок не змінив мого шанобливого ставлення до цих тварин, — каже Сергій Іванович. — Одного разу мені довелося спостерігати, як ведмідь сидів на краєчку високого берега річки і дивився, як заходить сонце. При цьому права лапа (хочеться сказати рука) спиралася на дерево. І лише коли сонце сіло, клишоногий підвівся і подався геть».

«Орли не літають зграями»

У спілкуванні з людьми Гордієнко теж виробив власні правила. Наприклад, зазвичай не заходить у міста після 18.00. Так спокійніше, адже в населених пунктах існує певна загроза, насамперед від осіб у нетверезому стані.

Хоча саме люди в таких подорожах надають найбільшу допомогу. Якщо немає ніяких зв’язків, варто йти до культових споруд. Та й владних кабінетів не варто боятися. Принаймні в Росії багато хто допомагав грошима або й провіантом. Одного разу чималою сумою поділився навіть місцевий криміналітет: «Ось візьміть, братва так вирішила».

Може, тому на запитання «Що ж найважче переносити?» Гордієнко відповідає: «Байдужість. Особливо від співвітчизників. Усе інше людський організм здатен перебороти».

До речі, останніми роками Сергій Іванович подорожує винятково наодинці. Чому? Мандрівник пояснює, що всі люди мають різні можливості, які узгодити в екстремальних умовах майже неможливо. І жартома додає: «Орли не літають зграями».

...За свої 52 роки Гордієнко прожив стільки, скільки проживають кілька пересічних людей. Сам він про життя більшості з нас розмірковує по–філософськи: «Ми живемо майже так, як жили у Стародавньому Єгипті: життя — ніби підготовка до смерті. Ще в молоді роки починаємо дбати про пенсію». За думками про хліб насущний зовсім забуваємо про свої мрії. Хоча часто до їх здійснення — рукою подати. Просто треба мати бажання і докласти трохи зусиль.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ

ДОВІДКА «УМ»

Маршрут навколосвітньої подорожі Сергія Гордієнка просто вражає. Аби пересвідчитися в її масштабності, бажано взяти карту та оцінити подолані відстані. Отже, в грудні 2003 року він стартував із Севастополя і взяв курс на Київ, Омськ, Новосибірськ, Іркутськ, Хабаровськ — до Владивостока. Після цього було нетривале повернення додому, а влітку 2006 року подорож було продовжено на каяці вздовж берегів Японського та Охотського морів до Магадана. Далі знову пішки — до Петропавловська–Камчатського, а звідти на японській яхті — до Японії. А тоді на судні у Китай, а звідти пішки до вже згаданого Владивостока. З цього міста шлях мандрівника проліг горами Сіхоте–Алінь до Комсомольська–на–Амурі, а звідти — уздовж Байкало–Амурської магістралі до Новосибірська. У Новосибірську, що розташований на річці Об, Гордієнко сів у каяк і водою досяг міста Салехард, що стоїть на полярному колі. Потім пішки вирушив до Санкт–Петербурга і далі через Білорусь до Києва.

На жаль, свою навколосвітню подорож через Америку йому довелося підкоригувати: в США існує закон, який забороняє піші подорожі. А от на велосипеді — будь ласка!

ДОСЬЄ «УМ»

Гордієнко Сергій Іванович

Народився 30 січня 1958 року.

Після служби в армії понад 10 років працював у міліції — був дільничим інспектором, кінологом, працівником карного розшуку. Заочно закінчив історичний факультет Дніпропетровського університету.

Ще у шкільні часи взяв участь у безлічі походів, зокрема сибірськими річками. Подорожував Африкою (1998 і 2003 рр.) і Південною Америкою (1999 р). Двічі — у 1995 і 1998 рр. — досягав Північного полюса у складі експедицій МНС Росії. Першим встановив там український прапор. У 1996—1997 рр. — учасник першої Української антарктичної експедиції; провів кілька місяців поза станцією Академік Вернадський на льодовику в Антарктиді.

Кандидат історичних наук. Майстер спорту СРСР з туризму.

Одружений, має двох дорослих дочок.