Зустріч лідерів 20 найбільш промислово розвинених країн світу, яка завершилася вчора в столиці Південної Кореї Сеулі, попри очікування, таки принесла конкретні домовленості. Хоч учасники «великої двадцятки» й не здійснили революційних проривів, їм удалося досягти компромісу з найбільш суперечливих економічних питань, включно з валютним регулюванням та заходами для вирівняння дисбалансу у світовій торгівлі. Особливо складно відбувалися переговори між двома головними гравцями на світовій економічній сцені: США та Китаєм. «Якщо ви самі хворі, то не потрібно просити інших приймати ліки», — так відреагував представник міністерства торгівлі Китаю на американські закиди, що КНР штучно утримує низький курс юаня, аби отримувати вигоди в міжнародній торгівлі, передусім зі Сполученими Штатами.

Автором гімну новому Податковому кодексу став миколаївський підприємець Юрій Акімов, відомий у місті як автор–виконавець власних пісень. Раніше на базі його студії звукозапису мали можливість розвивати свої таланти юні обдарування міста, проте з прийняттям нового Податкового кодексу про продюсерську діяльність, можливо, доведеться забути.

Слава Гаррі Поттера таки не дає спокою вітчизняним письменникам — і молодим, і зрілим. Та чомусь мало хто з них зауважує, що існує й інший шлях до популярності серед дітей–читачів. Свій, оригінальний, неповторний — навіть на теренах фентезі: як–от у Марини й Сергія Дяченків, Галини Малик, Сергія Оксеника. Погляньмо, що виходить у тих, хто взорує передов­сім на заморські зразки.

Ідеальна рецензія на поетичну книжку мала б складатися винятково з цитат, адже саме вони, а не літературознавчі інтерпретації, найповніше показують і внутрішній світ автора, і ту ментальну стихію, географічну та часову, в якій він живе. Мистецтво критика полягало б у тому, щоб якнайточніше підбирати цитати та бути між них екскурсоводом.

Днями бійці столичного УБОЗ просто на «робочому місці» затримали 42–річну стриптиз–танцівницю. Як повідомляє сайт «Українська правда. Київ», ідеться про шоу–бар «Органза», розташований у самому центрі столиці, в будинку № 37 по вул. Дмитрівській. Стриптизерка та її колеги розповіли, що танці — не головні їхні «посадові обов’язки». Адже заклад позиціонує себе як місце, де можна насолоджуватися безкінечним еротичним шоу, причому не обов’язково в межах сцени. Для грошовитих і сексуально стурбованих клієнтів є затишні кімнати з душовими кабінами, де можна провести немало приємних хвилин.

Газета «Новая», що входить до холдингу «Главред–медіа», остаточно припинила своє існування — 11 листопада вийшов останній випуск, увечері того ж дня стала недоступна й електронна версія в мережі iнтернет. Співробітникам газети повідомили про закриття видання 10 листопада, «великодушно» пообіцявши в подальшому запропонувати роботу в інших виданнях холдингу, або ж виплатити всі визначені законодавством кошти. Наразі колективу дозволили виходити на роботу (!) аж до 11 січня наступного року. У «Главред–медіа» пояснюють своє рішення припинити вихід «Нової» її нерентабельністю та необхідністю розвивати «перспективніші і стабільніші проекти».

Остання декада листопада обіцяє театралам дві цікаві події. Шанувальникам опереточних постановок із серіальними зірками в головних ролях можна не турбуватися — це точно не їхній формат. А от тим, хто любить вишукані театральні шаради, коли треба максимально мобілізуватися, аби не пропустити якийсь важливий режисерський посил, варто звернути увагу на такі моменти в афіші: 24 листопада у Міжнародному центрі культури і мистецтв «Жовтневий палац» відбудеться українська прем’єра спектаклю Андрія Жолдака «Життя з iдіотом», 26 та 27 листопада театр Meno Fortas показуватиме «Ідіота» Еймунтаса Някрошюса. Незважаючи на схожість у назвах цих двох вистав, першоджерела вони мають різні. Някрошюс свого «Ідіота» ставив за Достоєвським, Жолдака на виставу, яка була випущена в Національному театрі Раду Станка (Румунія), надихнуло однойменне оповідання російського письменника Віктора Єрофєєва.

«Цього року в нас два великі експерименти. Перший — замість класичного показу фільму на відкритті у четвер ми представили перформенс, що розширяє кордони сприйняття кіно: це проект «Люди як ми» відео–арт–художниці VJ Віккі Беннет, який раніше бачили й чули в опері Сіднея та центрі Помпіду в Парижі. Другий — підбірка документальних музичних фільмів «Музика.doc», — пояснює директор компанії «Арт–хаус Траффік» Денис Іванов. Особливість цьогорічного фестивалю полягає ще й у тому, що він проходить під знаком двох ювілеїв: саме «Нове британське кіно» вже святкує 10–річчя й 18 років виповнюється «Британській Раді» в Україні, завдяки якій сучасне мистецтво Туманного Альбіону стало доступне українцям. Отож до ювілею «Британська рада» та «Артхаус Траффік» підготували найкраще з найкращого.

У Тернополі групі релігійно екзальтованих жіночок літнього віку вдалося в обхід будь–яких законів і правил «окупувати» кілька соток землі в самому центрі парку Національного відродження. І справитися з їхнім самоуправством ніхто чомусь не може.