Давним-давно, за доби «застою», тижневик «Друг читача» виходив накладом понад 50 тисяч копій.

У столичному «Козацькому домі» презентували роман Київського обласного провідника ОУН 1946—1948 років Володимира Покотила «Лицарі золотого тризуба».

До вагомих літературних нагород київського письменницького подружжя Тимура та Олени Литовченків: «Золотий письменник України», срібна статуетка й низки дипломів «Коронації слова» — наприкінці минулого року додалася ще одна — Краща книга року за версією Держкомтелерадіо.

Бразильський письменник Пауло Коельйо повідомив, що не підтримував Юлію Тимошенко на президентських виборах.

2006-го багаторічний організатор київського ярмарку «Книжковий світ» Едвін Задорожний запропонував проводити експертну сесію під час його заходу і навіть максимально зсунув власний виставковий графік ближче до кінця року — аби зручніше «Книжці року».

Тих, хто вважає, що «товариш» у цьому випадку — то зумисне спародійована форма звертання, мушу розчарувати: усе без найменшої цяти комічності й абсолютно серйозно, яким би дивним це не видавалося старшому поколінню нашого громадянства, яке встигло ще застати СРСР та пам’ятає зовсім інший типаж «това

Упродовж трьох місяців українські письменники зустрічатимуться з читачами на сході України.

Від початку 2006-го дотації часопису «Книжник-review» впали майже до нуля.

Щоразу, починаючи нову главу двадцятирічної історії «Книжки року», сподіваюся швидко «проскочити» декілька сезонів поспіль.

Експерт «Книжки року», журналіст парламентської газети Віталій Жежера якось геть несподівано написав: «Родик, між іншим, схожий на Чингісхана.