Львівські СБУшники викрили оборудку службовців одного з держпідприємств оборонної галузі на суму майже 2,5 млн. грн. Як пояснюють у небагатослівному прес–центрі СБУ, ще у 2008 році працівники цього підприємства, «використовуючи протиправний механізм, незаконно відчужили на користь третіх осіб нежитлові приміщення колишнього профілакторію загальною площею 771 кв. м, які перебували на балансі цього підприємства». Кажучи простою мовою, хотіли нахабно продати профілакторій, котрий належав військовикам. Як нескладно здогадатися, справу роздержавлення оборонного майна «кришувало» як керівництво заводу, так і високі чини військового міністерства.

Днями міський голова Полтави Олександр Мамай, відповідаючи на запитання агенції «Інтерфакс–Україна», зазначив, що питання встановлення у місті вже готового пам’ятника гетьману України Івану Мазепі залишається політичним, тож його має вирішувати «керівництво країни». Мовляв, виконувати волю тисяч патріотів України полтавський мер буде тільки після того, як відповідне рішення «ухвалить Верховна Рада і його підпише Президент». При цьому, якби питання про встановлення пам’ятника все ж винесли на розгляд сесії міськради, пан Мамай особисто утримався б від голосування, бо ж вважає, що воно «штучно розділяє полтавців».

2011 рік в історії PinchukArtCentre обіцяє стати переломним: менеджери арт–простору вирішили змінити стратегію роботи й запровадили нову виставкову систему. П’ять поверхів поділили на дві зони: більшість простору, а це другий, третій та четвертий поверхи, віддали під змінні експозиції актуальних художників, а останній — під презентацію довготривалих колекцій, здебільшого з того, що вже експонували в PinchukArtCentre.

Усередині минулого століття до Києва приїхала письменниця і художниця Таїсія Петрівна Жаспар. Вона втратила чоловіка — дипломата, француза Андре Жаспара, з яким багато років провела у Китаї на дипломатичній службі. Там вони зібрали колекцію, що налічувала понад 350 сувоїв шовку з творами китайського класичного живопису. Жінка закохалася в місто над Дніпром і передала одному з найкращих його музеїв своє зібрання, половину якого продала, а другу — подарувала. (Були ж колись широкі, безкорисливі натури!) Так у Музеї Варвари та Богдана Ханенків з’явилося солідне зібрання предметів китайського мистецтва. І хоча колекція цього музею — одна з найбагатших, можливості експонувати її у повному обсязі через брак площi немає. Цій проблемі хоча б частково має зарадити виставка китайського класичного живопису та предметів ужиткового мистецтва — «Є жінки, подібні до хмарин...», яка триватиме до кінця березня.

І все ж парадоксальна у нас країна! Тоді як увесь iнтернет наприкінці минулого тижня ряснів повідомленнями про присудження Шевченківської премії Василю Шкляру за його роман «Залишенець» («Чорний ворон») — новина з’явилася з подачі самого автора, а Ганна Герман терміново набирала його, щоб запевнити, що й Президент вітає, Шевченківський комітет мовчав, як той повстанець, i продовжує мовчати. Журналістам ледве вдається дізнатися деталі обговорення: більшість членів Шевченківського комітету відмовляються повідомляти громадськість про це, а дехто й узагалі обурюється, що все, що було сказано, стало відомо вже наступного дня після обговорення. Хоча жодного табу на оприлюднення інформації в положеннях про роботу Комітету немає.

Уже три роки на подвір’ї київського комбінату «Художник», гордо підносячи булаву, сидить гетьман України Іван Мазепа. Як на вокзалі. Його кінцевий пункт призначення — Полтава, але коли вiн туди вирушить — невiдомо.

«Я вимагаю, аби ви припинили це катування!» — з такою заявою звернувся до судді Володимира Мінасова на останньому засіданні один з адвокатів підсудних Юрій Шуляков, який повiдомив, що його підзахисні не даватимуть свідчень, доки їх не нагодують! Виведені з камери о сьо­мій ранку і доправлені до зали засідань, Антон Харитонов, Сергій Дьомін і Євген Федорченко не одержали ані крихти хліба, ані склянки води! А конвой не дозволяв бодай напоїти хлопців водою. Якщо зважити ще й на постійні маніпуляції сторони звинувачення фактами, то можна зрозуміти стан підсудних, які, нагадаємо, так і не визнали своєї причетності до організації вибуху в Свято–Покровському соборі 28 липня 2010 року.

Попри невдоволення й протести громадськості, працівників музеїв та активістів–захисників старого Києва, Національний заповідник разом із комплексом споруд «Софія Київська» таки передали до сфери управління Міністерства культури й туризму. Відповідне рішення було прийняте урядом і вже оприлюднене на офіційному сайті Кабміну.