У ніч на неділю в ДТП загинув народний депутат від Партії регіонів, бізнесмен Ми­кола Лісін. Трагедія сталася о другій годині на вулиці Заболотного — це околиця Києва, район Теремків. Автомобіль Lamborghini Gallardo на високій швидкості вилетів із дороги й ударився об щит автозаправної станції, на якому вказано ціни на пальне. Лісін помер на місці. До речі, сам депутат теж мав причетність до паливного бізнесу. Ще iронiя долi: цiнове табло згори прикрашає логотип — примружений смайлик iз посмiшкою.

Коли минулого року відзначали 80–річний ювілей Павла Поповича, двічі Героя Радянського Союзу та першого українського космонавта, урочистості пройшли скромно, а в адміністрації Президента «круглу» дату, здається, взагалі не помітили. Інша річ — 90–річчя льотчика–космонавта, двічі Героя Радянського Союзу Георгія Берегового, який, як відомо, зіграв важливу роль у долі Віктора Януковича. Саме Береговий посприяв зняттю судимостей своєму амбітному землякові та надавав йому рекомендацію до вступу в КПРС. Тож у його рідному Єнакієвому до ювілею почали готуватися давно — коли вийшов Указ Президента України. На підготовку до святкування було виділено кругленьку суму з бюджету, з якої левова частка пішла на наведення «марафету». Зокрема, в місті прибирали сміття, ховали за європарканами єнакіївські злиденні реалії, латали дороги. Найбільше пощастило вулиці Берегового, на якій дорожники поклали новий асфальт.

Сьогодні у Господарському суді Києва відбудеться чергове засідання у справі виселення окремих підрозділів Національного науково–дослідницького реставраційного центру України з корпусів по вул. Терещенківській, 9б і 9в. Генеральний директор центру Світлана Стрєльнікова побоюється, що воно стане крапкою у справі півторарічної судової тяганини: «Минулого тижня, під час останнього засідання, у мене складалося враження, що вердикт мали вже винести не на нашу користь. Але ми попросили перенести засідання, оскільки не вирішено питання мирової угоди, непідготовлена будівля для переселення...»

Це конфлікт між центром, який підпорядковується Мінкульту, та Київським національним музеєм російського мистецтва, що знаходиться у комунальній власності. Початки його були закладені ще у 1991 році, коли після зникнення радянської системи управління прилеглі до музею приміщення, що колись належали до садиби Терещенків (у їхньому маєтку знаходиться музей), автоматично відійшли до цього закладу. Проте це лише поверхня айсберга. При ближчому знайомстві з реставраційним центром, що досліджує та реставрує державну частину музейного фонду України, дивуєшся: як він іще взагалі працює?

Українські моряки 50–річний Юрій Датченко та 61–річний Володимир Устименко чотири роки пробули під арештом у Венесуелі. Так сталося, що чоловіки мимоволі виявилися замішаними в транспортування наркотиків. Українцям навіть «пощастило» відбувати термін ув’язнення у знаменитій на весь світ в’язниці Сабанета. Повернувшись на Батьківщину, моряки знову постали перед судом і нарешті почули довгоочікуване: «Не винні!». Отримавши виправдальний вирок, чоловіки насамперед відвідали лікарню, адже пережиті страждання серйозно позначилися на здоров’ї. А потім — сіли писати мемуари про свої пригоди. За словами старпома Юрія Датченка, вражень вистачить на товсту книгу та сценарій для захоплюючого бойовика.

Вибрати щось «для розуму» в сучасному «зомбоящику» досить проблематично. Але можна, якщо у вашому пакеті є канал «Культура». Ні, не розрекламований російський. В ефірі вітчизняного тематичного мовника, який iз 2003 року функціонує в системі Держтелерадіо, можна побачити і почути справжні «родзинки» — постановки українських театрів, розповіді про визначні постаті української культури й архітектурні та духовні пам’ятки України, «поспілкуватися» в ефірі з Мирославом Поповичем чи Ліною Костенко. Хоча про фінансування, як у російської «Культури», тут тільки мріють. Втішаючи себе тим, що творча незалежність можлива лише завдяки дуже умовній фінансовій залежності від держави, тобто нинішніх можновладців.

Про проблеми державного каналу «Культура» в приміщенні «Укртелефільму», стіни якого давно не бачили ремонту, «УМ» розмовляла з одним із його організаторів, сценаристом, режисером і донедавна головним редактором Тамарою Бойко.

«Усі свої» — переконує пасажирів київського метро з рекламних плакатів російський актор Дмитро Нагієв. Віднедавна ведучий однойменного соціального ток–шоу на каналі «Інтер», він на цих плакатах — немов прискіпливий червоноармієць, що допитується, чи записалися ми всі добровольцями у специфічну армію прибічників українського телебачення з російськими ведучими. Хоча заробітчанин Нагієв, незалежно від відведеної йому ролі, у програмі на формально українському каналі принаймні адекватний. Представляючись у «Всіх своїх», він визнає: «Я — неначе чужий».

У свої 41 мама двох дітей Дженніфер Лопес виглядає на всі сто — не років, а відсотків. Хоча й скаржиться, що після народження близнят на себе, кохану, майже не залишилося часу: замість сходити на масаж чи розслабитися у ванні з аромамаслами, Джей Ло весь вільний час приділяє дітям. А поза роботою вона зовсім не користується косметикою й не укладає зачіску — мовляв, «так спокійніше: я можу спокійно чіпати своє обличчя й волосся, не боячись щось зіпсувати». Проте «на людях» актриса і співачка намагається тримати марку. «Зрештою, це частина моєї роботи. І дуже непроста частина, адже, повірте мені, широкий екран іще нікого не прикрашав!» — констатує Дженніфер. І її зусилля не марні: у свіжому рейтингу найкрасивіших жінок, який традиційно укладає журнал «Піпл», Джей Ло обійшла багатьох значно молодших конкуренток, посівши першу сходинку.

Українець молиться в церкві: «Господи, я так любив Віктора Цоя, і ти його забрав... Я так любив Майкла Джексона, ти і його забрав... Я так любив Елізабет Тейлор, так ти забрав і її... Господи, як же я люблю Януковича!..»

Українці вилетіли з «вишки» в 2007–му — після дев’яти років перебування в когорті 16 провідних хокейних збірних планети. Тричі намагалися повернутися, та все марно. Щоразу наші посідали друге місце у своїй групі першого дивізіону, програючи вирішальні матчі у заключний день турніру. У 2008–му — угорцям, 2009–му — італійцям, 2010–му — австрійцям. У чергової спроби підвищитися в класі є дві великі особливості: 17 — 23 квітня «синьо–жовті» змагатимуться на рідній землі, і вперше — під орудою канадського тренера.

Мало хто сумнівався, що повторні чвертьфінали Ліги чемпіонів, які відбулися позавчора, могли щось змінити в розстановці сил суперників. Адже в обох дуелях фактично все вирішилося тижнем раніше. Щоправда, Леонардо, головний тренер «Інтера» — переможця Суперліги 2009/2010 — згодом сказав: його підопічні до останнього вірили, що їм до снаги відігратися після сорому в рідних стінах (2:5). Утім дії італійців у Гельзенкірхені не відповідали словам наставника — «синьо–чорні» грали занадто академічно, без наснаги, наче приречені на виліт. А от близький до історичного півфіналу Ліги чемпіонів «Шальке», навпаки, наче літав на крилах, тож заслужено виграв удруге – 2:1.