Львівська влада та місцева міліція досі не оприлюднили антикризового сценарію щодо можливих масових заворушень 9 Травня. Як уже писала «УМ», кримська партія з промовистою назвою «Русскоє єдiнство» планує пройтися урочистою ходою центром Львова до Пагорба слави, щоб покласти там квіти, вшанувавши полеглих у ІІ світовій війні. І їх готується активно зустріти небайдужа львівська громада. Та нарешті пробудилася судова гілка влади. Львівський окружний адміністративний суд, зреагувавши на позов низки патріотичних партій про заборону маршу, відхилив клопотання «Русского єдiнства» про перенесення розгляду цієї справи на 7 травня. Коли верстався цей номер «УМ», рішення суду ще не було виголошено.

Що то за знамено, копії якого зобов’язала вивішувати Верховна Рада? «Коли кажуть, що то «бойовий» прапор, — це свідома неправда», — запевняє вчений Інституту етнонацiональних дослiджень НАНУ, знаний дослідник тоталітарних режимів доктор Владислав Гриневич. Адже то було одне з дев’яти полотнищ, виготовлених спеціально для вивішення над Рейхстагом (до Третьої ударної армії, яка штурмувала Берлін, входило дев’ять дивізій). Коли Рейхстаг узяли, сержантам Михайлу Єгорову і Мелитону Кантарії, які не брали участі у штурмі, наказали встановити прапор. Але ті повернулися: мовляв, «там темно, а ми без ліхтарика». Тому вдруге з ними відрядили кремезного політрука, українця Олексія Береста. Це було в ніч на 1 травня. Утім на той час кілька прапорів уже майоріло над Рейхстагом. Скажімо, значно раніше свій прапор вивісила група капітана Володимира Макова із 171–ї стрілецької дивізії...

Головний лікар міста Калуша й заступник Калуського міського голови Віталіна Радецька на нараді працівників охорони здоров’я, не добираючи слів, розповіла все, що думає про медиків та галичан узагалі. «Вы — генетически недоразвитый регион, цыгане вы немытые и нечесаные... Мне говорили, что в этом регионе была зона, теперь понятно, откуда такие гены..., вы разбиваете себе лбы, когда бьете поклоны в церкви, а ничего в душе святого у вас нет... Пишите заявления об увольнении, всех уволю, уволю за саботаж руководителей любого уровня», — сказала Радецька.

У середу літературознавець, публіцист Оксана Пахльовська презентувала книжку «Зоря на ім’я Полин: Згадуючи Чорнобиль», яка вийшла днями в італійському видавництві «Віелла».

Пані Оксана, що живе в Римі і викладає в університеті «Ла Сап’єнца», давно і добровільно взяла на себе обов’язок представляти Україну в світі, її зусиллями в Італії організовуються міжнародні конференції, вона друкує статті про Україну в наукових часописах, співпрацює з престижним Інститутом студій суспільної та релігійної історії в місті Віченца, на базі якого вже відбулося кілька наукових конференцій, присвячених українській проблематиці.

Інцидент, який обговорює сьогодні чи не весь Тернопіль, стався ще під час Великодніх свят біля одного з головних храмів міста. Все почалося з того, що пішохідною зоною раптом почали на неприпустимій швидкості «літати» туди–сюди дві іномарки. В цей час містом прогулювалось двоє відомих спортсменів — плавець–олімпієць Олександр Волинець та призер юніорського чемпіонату світу з біатлону Олександр Починок. Останній зробив водіям–хуліганам зауваження, у відповідь на що ті спочатку нахамили (при цьому вони не приховували, що впізнали відомого спортсмена), відтак полізли в бійку. До слова, за інформацією з неофіційних джерел, це були двоє «мажорів» — сини відомого бізнесмена, близького до «провладної» партії.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова звернулася до Генпрокурора Віктора Пшонки щодо зміни екс–главі МВС Юрію Луценку міри запобіжного заходу: з утримання під вартою на підписку про невиїзд. Днями омбудсман учергове відвідала Луценка у столичному СІЗО №13, тож переконана, що наразі немає перешкод для звільнення лідера «Народної самооборони». Принаймні до суду. На думку пані Карпачової, підстави, за якими суд подовжив арешт колишнього урядовця, можуть зняти його адвокати.

Райцентр Стрий на Львівщині по праву має неофіційний статус «бандерівського» міста. Не лише через виразну національну свідомість мешканців — тут зародилися Українські січові стрільці, розташовувалися одні з найсильніших осередків УВО й ОУН, тут уперше в радянській Україні на офіційному рівні у березні 1990–го підняли синьо–жовтий прапор та поставили перший пам’ятник Бандері (родина Бандер походить саме зі Стрия, тут Степан навчався в гімназії та активно розвивав молодіжний національний рух). Тепер стрияни мають ще одну гордість. Новообраний Верховний архієпископ Української греко–католицької церкви — їхній земляк. Тут Святослав Шевчук ріс, тут живуть його батьки.

Рівень релігійності стриян — не нижчий за рівень націоналізму. Ще в 90–му році у початкових класах шкіл тут ввели уроки катехизму (їх проводили греко–католицькі черниці), відновлювали і будували нові греко–католицькі собори. Подекуди, щоправда, релігійна складова у свідомості стриян набуває дивних ознак — ікону Божої Матері можна побачити навіть у кафе в центрі міста над барною стійкою.

У радянські часи — попри те, що священиків змушували приймати православну віру, а найупертіших відправляли в тюрми й заслання — у Стрию існувала підпільна церква. В умовах підпілля виховали і главу УГКЦ.

Батьки Святослава — пенсійного віку, 66 і 63 роки. Юрій Шевчук — радіоінженер, спочатку працював на залізниці, потім телемеханіком. Віра Шевчук — вчителька у музичній школі, де працює з юності і до сьогодні. Попри те, що в родині немає священиків, сім’я завжди була високорелігійною, хоч і без надмірного фанатизму. Щонеділі ходили до підпільних церков, які організовувалися в будинках і квартирах стриян. Молодший син Шевчуків Всеволод не так давно теж став священиком. Висвячував його рідний брат Святослав.

Живе сім’я Шевчуків у невеликому одноповерховому будинку неподалік центру міста. Свого часу батьки Віри Шевчук купили дерев’яну хату в Карпатах і привезли її до Стрия. Згодом уже діти будинок розширили, зробили зовні обшивку.