Європейська асоціація легкої атлетики (ЄАА) регулярно проводить змагання збірних команд, але час від часу змінює їх назву й формат. Із 2009 року це — командний чемпіонат Європи. Національні збірні розбили за рейтингом на дивізіони, по 12 у кожному. Україна без проблем отримала місце у вищій лізі.

У попередні два роки наші посідали сьоме й п’яте місця. І ось на новому ЧЄ, який минулого уїк–енду відбувся у Стокгольмі, українці змогли потрапити до числа призерів. Хоча поїздка команди на цей турнір через брак коштів на квитки тривалий час була під загрозою.

Це сталося о 14–й годині 30 хвилин під час розкопок на кургані Товста Могила у Дніпропетровській області. За переказами, керівник експедиції Борис Мозолевський перед тим, як виїхати на розкопки, залишив записку такого змісту: «Зобов’язуюсь знайти щось велике і блискуче». І дійсно так! Пектораль із золота 958 проби датується IV ст. до н. е., її вага — 1150 г, а діаметр — 30,6 см.

Візит китайського лідера Ху Цзіньтао до України у провладній пресі обох держав уже назвали історичним. З огляду на те, що Китай цього року вирвався на друге місце за обсягом економіки у світі після США й надалі стрімко розвивається, переоцінити важливість добрих економічних взаємин із цим азіатським монстром справді важко. В Україні, куди приїхав у рамках свого тижневого турне країнами пострадянського простору (раніше глава КНР відвідав Казахстан та Росію), високий гість Ху провів три дні. Спершу завітав у Крим, де відвідав Воронцовський палац в Алупці, відпочив у розкішному ялтинському готелі «Ореанда» й повечеряв із Президентом Віктором Януковичем. А вже вчора зранку прибув у Київ, де відбулася основна частина офіційних переговорів.

Неділя 22 червня 1941 року в українську історію вписана чорними літерами. Адже немає родини чи людини, яких би оминула та страшна війна. Ми й досі, сімдесят років по тому, не знаємо, яку насправді ціну заплатила Україна у Другій світовій. І ще страшніше — якщо ніколи цього й не дізнаємося. Бо, як зазначав американський філософ Джордж Сантаяна, хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову... Про те, чому ми й досі не знаємо всієї правди про Другу світову, чому Росія так вперто тягне на себе «ковдру» Великої Перемоги та чи відбудеться примирення між воїнами Червоної армії та УПА, розмірковує Президент України 2005—2010 років Віктор Ющенко.

Цієї п’ятниці о дев’ятій ранку екс–Прем’єр Юлія Тимошенко постане перед Фемідою як підсудна. Наприкінці минулого тижня Генпрокуратура передала кримінальну справу проти Ледi Ю щодо укладання газових контрактів iз Росією до Печерського райсуду столиці. Захисник Тимошенко Сергій Власенко вважає це черговим грубим порушенням КПК: мовляв, Юля та її захист не встигли направити до прокуратури певні клопотання після ознайомлення з матеріалами справи. Утім фактом є те, що розгляд «газової» справи у суді розпочнеться вже за три дні.

Ось і казочці кінець, хто дивився — молодець. Не здобувши жодної перемоги й забивши лише один м’яч на молодіжному чемпіонаті Європи в Данії, молоде покоління українських футболістів безславно завершило свій похід за «золотом» та путівками на Олімпіаду–2012. Останнє місце у групі й лише одне очко в трьох матчах — надто скромний доробок для гравців, котрі напередодні старту Євро–2011 називали себе претендентами на чемпіонство. Цим турніром Ракицький, Ярмоленко, Гармаш, Зозуля і Ко підвели риску під своїм молодіжним періодом, перейшовши в категорію зовсім дорослих. Їхні виступи в Данії мимоволі хочеться порівняти з поведінкою недолугого боксера–хвалька, який перед боєм обіцяв однією лівою відправити фаворита в нокаут, але зрештою сам опинився на помості.

Уже багато рокiв, коли бачу чи чую у виконаннi хору «Реве та стогне Днiпр широкий», цей прекрасний твiр повертає мене у 1948–й i 1957 роки. У другiй половинi 1950–х рокiв у совєтськiй iмперiї СРСР настала ця так звана «вiдлига», але не та, яка дзюркотить потiчками снiгової води i стiкає краплями по крижаних бурульках iз дахiв. Це слово пишеться в лапках i ще дописується «хрущовська». У тi часи тисячi засуджених на каторжнi роботи поверталися на рiднi землi з таборiв ГУЛАГу, розсiяних по територiї Росiї. Я повернулася в липнi 1956 року з Колими на Вкраїну, до Львова. Стало трохи легше жити, не оглядатися, чи, бува, за тобою не тягнеться енкаведистський «хвiст». Поновилася традицiя шевченкiвських днiв.

Для окремих громадян Донецької областi подiї початку червня 1951 року — далеке минуле, що ввiйшло в iсторiю. Але багато людей старшого поколiння пам’ятають той тривожний час, а ще бiльше — знають про нього вiд своїх батькiв, бабусь i дiдусiв. Знають i не можуть знайти вiдповiдi на запитання, чому 48 000 га землi, багатої на поклади нафти i газу, було вiддано Польщi? Як могло статися, що 7 167 український сiмей без їхньої згоди було депортовано з Карпат на пiвдень України?

Несподівана, але, звісно, давно очікувана книжка професора Харківського державного педагогічного університету імені Сковороди Леоніда Ушкалова, презентована нещодавно в Харкові, все ж не лише про сучасний період в історії нашої культури. Як людина, для якої українська література почалася тисячу років тому, науковець і цього разу пропонує нам певний історичний зріз, а точніше прогулянку — «Від бароко до постмодерну». Несподіваною є не лише тематика книжки, а й її стилістика: попередні книжки Леоніда Ушкалова відповідають усім канонам академічного тексту, тоді як це видання — збірка есеїв, написаних легко і яскраво.