Було би дуже приємно, якби фільм «Земля забуття» все ж здобув нагороду на 68–му Венеціанському кінофестивалі. Для цього були передумови: картина про події 25–річної давнини виявилася надзвичайно актуальною у світлі цьогорічної катастрофи на японській Фукусімі, а оцінка відбірників програми International Film Critics’ Week, у рамках якої показали картину, була досить позитивною: «У фільмі обрано вишуканий і глибокий, поетичний і напружений стиль: це дебют найвищої якості». Незважаючи на те, що Міхаль Боганім не отримала «Лева майбутнього» і 100 тисяч доларів у нагороду, її фільм розширює свою фестивальну історію: зараз «Землю забуття» показують на Міжнародному фестивалі в Торонто в рамках програми «Сучасне світове кіно», потім буде київська «Молодість» (22—30 жовтня). Подробиці про роботу над фільмом, який наш глядач побачить наприкінці жовтня, «УМ» дізнавалася на подвір’ї затишного готелю під боком у Венеціанського кінофестивалю.

Завтра в оновленій Sala Grande, де ще пахне свіжим ремонтом, у Палаці Кіно міжнародне журі на чолі з американським режисером Дареном Ароновськи офіційно оголосить, хто, на їхню думку, був кращим із кращих на 68–му Венеційському кінофестивалі.

— У фільмі ви граєте радянського інженера, що намагається врятувати від опромінення не лише свою сім’ю, а й жителів Прип’яті, а згодом узагалі божеволіє. Крім того, що ви чудово перевтілилися у цій ролі, ви ще й показали хороше володіння російською. Дається взнаки польсько–радянська дружба?

В останні дні боги втратили прихильність до Мостри. Першим розгнівався повелитель морської стихії: після кількох днів дощової погоди Лідо пошарпав поривчастий вітер. Учора ж відбулися збої у фестивальній програмі: показ так званого фільму–сюрпризу відмінили через відсутність субтитрів i відклали на невизначений час — найбільш розчарованими виявилися китайські глядачі, яким сказали, що 23–й конкурсний фільм представляє кіноіндустрію їхньої країни.

Якщо ж упустити ці маленькі труднощі, загальний настрій на фестивалі можна охарактеризувати як сонячний та насичений приємними робочими моментами. Такого стовпотворіння акредитованих гостей на Венеціанському фестивалі не спостерігалося вже кілька років: потрапити на показ для преси й працівників індустрії, якщо ти запізнився, практично нереально, а про те, щоб проникнути на вечірній сеанс у Палаці кіно, можна й не мріяти — всі квитки продані заздалегідь.

Останній тиждень Катерина Копилова — один із основних ньюзмейкерів в Україні. Як голова Державного агентства України з питань кіно вона започаткувала нову систему відбору кінофільмів, що можуть отримати державне фінансування. Детальніше даний механізм — його сильні й слабкі сторони «УМ» розгляне у окремій статті. У даній же розмові ми сконцентрували увагу на інших, не менш важливих, питаннях, адже Катерина Копилова на цiй посаді перебуває уже рік і три місяці. «УМ» поцікавилася, як нове керівництво Держагентства справляється з управлінням однією із найпроблемніших культурних галузей.

Відразу після урочистої церемонії, яку вестиме молода італійська актриса Вітторія Пуччіні (до слова, вона буде господинею ще й на церемонії роздачі «левів» 10 вересня), покажуть конкурсну картину «Березневі іди»/The Ides of March від Джорджа Клуні. Станом на вчора основна конкурсна програма нараховувала 22 стрічки (організатори обіцяють включити до неї ще один фільм–сюрприз), загалом же на фестивалі покажуть 5 208 картин.

Минулого тижня на території археологічних досліджень між селами Легедзине і Тальянки відкопали унікальну знахідку. До рук учених потрапив орнаментований одвірок, який раніше можна було побачити лише на глиняних модельках жител, що залишили по собі трипільці. «Така знахідка трапилася уперше за 100 років досліджень трипільської культури», — радіє Владислав Чабанюк, директор Державного історико–культурного заповідника «Трипільська культура».

«Україна молода» завершує публікувати результати опитування експертів щодо аналізу національної культури за останні 20 років (попередній блок з оцінками стану справ у літературному та кінематографічному просторах шукайте у газеті за 23 серпня). Нагадаємо, ми просили відповісти на два запитання:

1. Які здобутки у галузі, в якій ви працюєте, можете перерахувати?

2. Які хороші ініціативи (ідеї, законопроекти), що сто­суються цього простору, були озвучені впродовж останніх 20 років, але не отримали практичного втілення?

Якщо вірити соціологічним опитуванням, до святкування найбільшого державного свята — дня народження нашої незалежної країни — українці наближаються зі скептичним настроєм. Теза «втрачено більше, ніж здобуто» проходить червоною лінією при обговореннi будь–якої сфери діяльності. Як і твердження «не завдяки, а всупереч», що досить часто зустрічається у відповідях на опитування, яке відділ культури «України молодої» провів серед професіоналів, що творять у культурному просторі нашої держави. Щоб не здаватися на поталу вже зовсім занепадницьким настроям (адже попри незадовільний стан у галузі загалом, нація все ж створювала і далі створює свою літературу, кіно, театр, музику, арт), ми запропонували експертам відповісти на два запитання:
1. Які здобутки у цій галузі ви можете перерахувати?
2. Які хороші ініціативи (ідеї, законо­про­екти), що стосуються цього простору, були озвучені протягом останніх 20 років, але не отримали практичного втілення?
У святковому числі «УМ» ми відкриваємо проект «Українська культура: 20 років незалежності». Починаємо з літератури і кіно. У наступних номерах будуть надруковані відповіді експертів у галузі театру, музики та образо­творчого мистецтва.

Сьогодні виповнюється рік по смерті Олеся Ульяненка. Письменника, який писав жорстку, ні на що не схожу в українській літературі прозу. Його ім’я піддавали анафемі. Його твори забороняли. Його творчість підтримували класики літератури. Прийшов час — і Улян сам став класиком. Заслужив на голосні епітети та порівняння: класик української пострадянської літератури, єдиний офіційно заборонений письменник незалежної України, «український Генрі Міллер»... Усі ці слова проголошували на похоронах Ульяненка, тоді ж давали обіцянки зробити все, щоб його ім’я не кануло в лету, щоб його твори перевидавати, перекладати й навіть екранізувати. При цьому на інтуїтивному рівні прочитувалося, що ці заяви змушує проголошувати відчуття провини перед письменником: не догледіли, не оцінили... Як відомо, час — найкраще мірило людських дій, i зараз можна зробити перший зріз оцінки, як ми повелися із класиком нашої літератури.