Три попередні форуми, на які кожні три роки звідусіль з'їжджалися й зліталися представники нашої діаспори — від двох американських континентів до Японії й Австралії — відбулися в Києві, здавалося б, без проблем. Готувалися до них заздалегідь, усе розплановували: де поселити сотні гостей, чим погодувати, як розважити. Держава виділяла потрібну суму грошей. Трохи контролювали все це «відповідні органи», як і годилося б при «кучмівському режимові». Утім українці збиралися, спілкувалися, запасалися книжками, тішилися концертом. Форуми, за традицією, відбувалися у серпні, ближче до Дня Незалежності.
Здавалося б, тепер стіна цілком пробита, час прийшов — можна все це робити глибше, серйозніше. Однак саме тепер і виникли проблеми. До форуму залишилося два місяці, а роботу з підготовки ще й не починали, державних коштів не виділено. Українська Всесвітня координаційна рада ще з лютого цього року постійно звертається до уряду з проханням звернути увагу на цю вже звичну й очікувану для діаспорян подію, заплановану на серпень 2005 року. Рішення про підтримку заходу з боку держави, створення оргкомітету та механізм його фінансування (у обсягах, близьких до аналогічних витрат у 2001 році — 1,7 млн. грн) досі не затверджені. Проведення IV Форуму в 2005 році опинилося на межі зриву.
Поза тим, ідея такого символу єдності українців як Всесвiтнiй форум залишається важливою. Про технологію консолідації нації, про діаспору й українство в Україні — наша розмова з відомим політичним діячем, правозахисником, головою Української всесвітньої координаційної ради Михайлом Горинем, якого сьогоднi, 17 червня, вітаємо з ювілеєм — 75-річчям.