Спеціалізовані видання Мінкульту — «Український театр», «Музика» й «Театрально–концертний Київ» — одні з найстаріших періодичних видань в Україні. (Журнал «Музика», наприклад, за два роки відзначатиме сторічний ювілей, а «Театрально–концертний Київ» у жовтні святкуватиме 75–річчя). Але попри поважний вік і здобутий за ці часи авторитет їм, як і іншим ЗМІ, також довелося сповна відчути всі «позитиви» кризового періоду. Протягом багатьох місяців редакційні папки поповнювалися новими матеріалами, але у друк через фінансові труднощі видання не надходили. «Ми просто оніміли», — скаржилися мистецтвознавці, які, враховуючи кон’юнктурну спрямованість більшості ЗМІ, серйозні статті, критику, могли надрукувати тільки у цих часописах. А театрали марно питали у фойє театрів журнали, до яких за багато років так звикли...

Плакати з віршами, а не з рекламою, — на станціях метро та на центральних вулицях столиці. Таку поетичну акцію Польський інститут у Києві присвячує головуванню своєї країни в Європейському Союзі. Окрім Києва, проект «Вірші в метро» прикрасить підземки ще семи красивих столиць, а саме — Лондона, Парижа, Мадрида, Токіо, Люксембурга, Пекіна та Барселони.

Опен спейси (від англійського oрen space — відкритий простір), або ж офіси з відкритим плануванням, з’явилися в 50–х роках минулого століття і вже невдовзі стали популярними в усьому світі. Такі робочі приміщення винайшли для того, щоб люди могли вільно пересуватися, вільно взаємодіяти одне з одним, знаходити та розвивати творчі ідеї, обговорювати їх разом, здійснювати «мозковий штурм», колективно опрацьовувати складні завдання, шукати парадоксальні, несподівані, але ефективні робочі рішення. Утім, не так сталося, як гадалося. Виявилося, що насправді все відбувається з точністю до навпаки. І сучасні психологи, які мали достатньо часу для вивчення поведінки людей у таких офісах, визнають: шкоди від опен спейсів значно більше, ніж користі.

Здається, кінопроцес в Україні має всі шанси активуватися. Після відкритого конкурсу проектів на державне фінансування, проведеного Державним агентством з питань кіно, за цю проблематичну галузь узявся Національний інститут стратегічних досліджень. Він ініціював створення недержавного Фонду підтримки українського кіно «Кіноарсенал», бюджет котрого на 100% складатиметься з приватних коштів. Вже наступного року Фонд планує підтримати щонайменше десять дебютантів, каже один із членів робочої групи з розробки проекту продюсер Олег Кохан («Щастя моє», «У суботу»). Загалом, до робочої групи ввійшло десять осіб, серед них, зокрема, режисер Роман Балаян, актор Богдан Ступка, народний депутат Віктор Янукович, директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв, заступник міністра культури Юрій Богуцький. Надалі до розробки проекту планують залучити фахівців із кіновиробництва, дистрибуції та кіноосвіти. Адже у планах Фонду підтримка не лише тих, хто власне знімає фільми, а й тих, хто ще тільки вчиться це робити.

Відомо, що секретом вишуканої китайської порцеляни бажало заволодіти багато європейських країн. Століття пошуків увінчалися успіхом у 1710 році, коли в німецькому місті Мейсен відкрили знамениту мануфактуру. У той час підприємці з українських земель також не пасли задніх: на багатих на каолін Волині та Чернігівщині почали виникали локальні порцелянові виробництва. Одним iз них був Волокитинський фарфоровий завод (тоді — Чернігівська губернія, нині — Сумська область). Завод виник у 1839 році й проіснував до 1861 року. Власне, ювілей відомої мануфактури, що працювала недовго, але плідно, спонукав музейників сформувати спеціальну виставку — як вони наголошують, уперше в Україні. «Цим проектом ми віддаємо дань тим, хто жив і творив на території України більш ніж 150 років тому», — підкреслює директор Національного музею декоративного мистецтва Адріана В’ялець.

Про виставку у Музеї Шевченка одна з найвідоміших українських майстринь–лялькарок Олена Орєхова мріяла давно. Але розклад цього закладу був розписаний на багато місяців наперед. І коли час для її виставки в Музеї нарешті знайшли — Олена відклала у довгу шухляду всі свої справи й зосередилася лише на ляльках–мотанках для експозиції «Лялькові обрії». Цим видом мистецтва Олена займається уже десять років, за цей час вона змайструвала не один десяток мотанок, чимало з яких зберігаються в колекціях у США, Німеччині, Ізраїлі, Франції, Бельгії, Італії... Але для цієї експозиції вирішила виготовити нових ляльок. Можливо, рано чи пізно вони також залишать межі Батьківщини, але своє життя ці мотанки — не лише традиційні маленькі, а й зростом зі справжню жінку — почали саме в Музеї Шевченка.

Обираючи персону, яка рекламуватиме її продукцію, будь–яка компанія підходить до цього питання дуже серйозно. Адже яке в бренду «обличчя» — так до нього й ставитимуться споживачі. Тому коли днями під час Міланського тижня моди дизайнер і власник німецького бренду Philipp Plein оголосив, що відтепер його колекції представлятиме Ліндсей Лохан, багато кого такий вибір неабияк здивував. Адже після проблем з алкоголем, наркотиками та правоохоронними органами 25–річна актриса викликає далеко не позитивні асоціації.

Новий спосіб боротьби за чистоту: у Лондоні та інших містах Британії найближчим часом з’являться урни, які... дякуватимуть тим, хто викидатиме в них сміття. Нові контейнери будуть не лише «говіркі», а й музичні. Вони співатимуть та розмовлятимуть голосами знаменитостей, повідомляє Бі–Бі–Сі.

Чи знає Президент, який так піклується про власну безпеку, що цеглину в мішку металодетектор не виявляє?

Керівництво суперліги призначило старт нового сезону в українському баскетболі на 1 жовтня. Цього дня відбудуться матчі в шести містах.

Напередодні старту клуби випробували свої сили в різноманітних товариських матчах і турнірах, а тренери і вболівальники придивлялися до дій новачків — насамперед легіонерів. Від того, наскільки корисними будуть вони на майданчику, чи не в першу чергу залежатиме місце команди в турнірній таблиці. А оскільки склади учасників суперліги в міжсезоння відчутно оновилися, можна передбачити нові співвідношення сил порівняно з минулим чемпіонатом.