Здавалося б, збірна України не повинна була поскаржитися на долю, яка у чвертьфіналі континентального форуму звела наших хлопців з азербайджанцями. Утім опоненти виявилися не настільки простими, як могло здатися. Нині багата на нафту закавказька держава приділяє спорту велику увагу, залучаючи під свої прапори за чималу винагороду багатьох «легіонерів» з–за кордону. Для прикладу, згадаймо львів’янку Марію Стадник, котра принесла Азербайджану «золото» чемпіонату світу з вільної боротьби. А у міні–футболі процес «натуралізації» взагалі набув гігантських розмірів: під проводом бразильського тренера Алесіо за Азербайджан грають кілька його співвітчизників, а також низка колишніх росіян.

У багатьох матчах українських команд з ігрових видів спорту нашим бракує зовсім трохи, аби здолати по–справжньому сильного суперника. У таких випадках часто, навіть попри поразку чи нічию, ми роздаємо своїм гравцям компліменти. Але ж головне в спорті, як відомо, — результат на табло. І дуже хочеться, щоб в українських уболівальників було якомога більше приводів пишатися великими успіхами.

На відміну від своїх «старших братів», наша національна команда з міні–футболу завжди ходить серед претендентів на призові місця світових і континентальних турнірів. Упродовж багатьох років Геннадію Лисенчукові, головному тренеру ще з 1994 року, вдається втримувати боєздатність збірної на високому рівні — благо, є пристойний чемпіонат країни, та й на допомогу кількох легіонерів можна розраховувати.

Якщо в групі F, де змагалося «Динамо», на вихід до «плей–оф» Ліги чемпіонів у заключному турі претендували всі чотири команди, то в інших трьох квартетах такої інтриги не було. Навіть у найцікавішій за складом когорті Е всі питання вирішили раніше, тому матчі тут мали, швидше, товариський статус.

Усе–таки мотивація — великий фактор у спорті. У четвер увечері було очевидно, що «Шахтар», вирішивши проблему виходу до наступного раунду Ліги Європи ще в матчі проти «Тулузи», на поєдинок із «Брюгге» вийшов надто розслабленим. Найнебезпечніші моменти «гірники» створили лише під кінець зустрічі, коли на полі з’явилися спраглі до гри Костянтин Кравченко та Маріуш Левандовський. Саме польський «опорник» мав приносити перемогу «помаранчево–чорним» ударом головою з п’яти метрів, але не влучив у порожній кут. А гості з Бельгії, які добре пам’ятали домашній розгром двомісячної давнини, на поле «Донбас–арени» вийшли з чітким наміром привезти з України бодай очко, що вони і зробили.