Крутий бандюган із родиною щойно переїхав у фешенебельний особняк. Бачить — біля вхідних дверей стоїть вінок із чорною стрічкою, на якій золотими літерами написано: «Пам’ятаємо. Любимо. Сумуємо».
Телефонує братві:
— Колян, я шо–то не в’їхав. Якого фіга в моїй хаті похоронний вінок?!
— Блін, вибач, Вован! Це пацани трохи переплутали. Зате уяви, що зараз на похоронах біля гробу стоїть крутий кошик квітів із написом: «Вітаємо з переїздом у нову хату! Братва».

Залишившись у 2008 році без олімпійських нагород, у 2010–му Українська федерація плавання взяла курс на тотальне омолодження складу національної збірної. І не помилилася. З кожним стартом молоді плавці мужніли, набиралися досвіду та наганяли спортивний страх на конкурентів. Наші нові олімпійські надії — Дарина Зевіна, Андрій Говоров та Сергій Фролов — уперше заявили про себе серед дорослих на минулорічному чемпіонаті Європи на «короткій» воді в голландському Ейндховені. Тоді вихованці головного тренера збірної Сергія Бондаря здобули п’ять нагород, серед яких і одне «золото» — Даринине. І от через рік та сама трійця підтвердила невипадковість успіху–2010.

Після того, як віце–прем’єр Борис Колесников вирішив зайнятися хокеєм, Донецьк переживає хокейний бум. Тут створили пристойну команду, побудували ковзанку, реконструювали Палац спорту, і місто намагається залучити до себе якомога більше змагань. Крім матчів російської «вишки» й чемпіонату України, в яких грає «Донбас», столиця гірницького краю бачила товариський турнір за участю команд КХЛ, відбір Континентального кубка, а цими днями приймає вже другий чемпіонат світу. Щоправда, лише в третьому за рангом дивізіоні. Навесні в Палаці спорту «Дружба» перемогу святкувала юніорська збірна України, тепер її маленький подвиг намагається повторити «молодіжка» — хлопці віком до 20 років. Адже підвищення у класі отримає тільки переможець групи.

«Порушення журна–лістської етики, що межує з дрібним хуліганством», — обурився російський олігарх Алішер Усманов, відкривши черговий номер журналу «Коммєрсант–Власть». І... звільнив з посад його головного редактора Максима Ковальського та гендиректора ЗАТ «Коммєрсант–холдінг» Андрія Галієва. Усманову можна, він — власник. Донедавна багато що можна було й «Коммєрсанту», який залишається чи не єдиним вільним друкованим виданням у Росії, принаймні з тих, що виходять помітним накладом. І власник–олігарх раніше в редакційну політику видань свого холдингу не втручався. Проте тепер, коли в країні вперше за останні бозна–скільки років почалися бодай трохи масові протести проти засилля путінської влади, свою політику невтручання вирішив змінити.

30 років тому комуністична влада Польщі, прагнучи придушити масові народні протести, запровадила воєнний стан. Цими днями по всій країні відбуваються заходи в пам’ять про ті напружені дні, а вчора як антикомуністичні, так і «ностальгуючі» сили проводили багатотисячні демонстрації.

«Чутки про ізоляцію Британії у Євросоюзі сильно перебільшені. Ми є членом ЄС, хочемо бути ним і надалі, й останній саміт нічого в цьому сенсі не змінив», — так прем’єр Девід Камерон захищав позавчора у британському парламенті своє рішення не підписувати нову європейську фіскальну угоду. Виступивши проти посилення фінансового контролю в Європі, політик, на його думку, намагався захистити національні інтереси власної країни й насамперед її фінансового сектору від втручання Брюсселя. «Я чітко пояснив, що можна бути повноправним, ідейним та впливовим членом ЄС і водночас залишатися осторонь від домовленостей, які не захищають наші інтереси», — наголосив Камерон.

Напередодні саміту Україна–ЄС, який відбудеться 19 грудня, у Києві побував комісар Європейського Союзу з питань розширення і європейської політики сусідства Штефан Фюле. Позавчора ввечері він обговорив із представниками української влади нюанси підготовки до форуму. І пояснив, за яких умов вона, дружба між Україною та ЄС, можлива.

Нинішня влада вирішила цинічно відзначити День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зокрема, заплановано покладання квітів до меморіалів та панахиди в пам’ять про загиблих. При цьому живих «чорнобильців» воліють не помічати. А їх стає дедалі менше.