Максиму Галкіну і йому подібним пощастило — дружина ніколи не скаже йому: «Ти відняв у мене мої найкращі роки!».

Після багаторічної тяганини з ремонтом Шевченкового музею в Каневі з’явилася ще одна неприємна і не менш резонансна новина — під час реставрації могили Кобзаря київські будівельники так «старалися», що розтовкли своєю технікою недавно покладені мармурові плити.

«Новопризначений заступник голови Львівської облдержадміністрації Іван Груник почав роботу з того, що дав вказівки чиновникам у районах, зокрема, стежити за білбордами Януковича», — сповістила вчора місцева громадянська ініціатива «Змінимо Львів».

Дві години тривало засідання у Києво–Святошинському районному суді під головуванням судді Юрія Бурбели. Справу «васильківських терористів» розглядали у залі із спеціально обладнаною «суперкліткою», де поверх ґрат натягнута ще й сітка — щоб підсудним не можна було потиснути руку або щось передати. «Суцільні порушення і знущання почалися із самого початку засідання. Суддя і прокурор виступали проти всіх зауваг адвокатів. Із підсудних довго не знімали наручники, водночас суддя стверджував, що вони можуть бути активними учасниками процесу. На що підсудні відповідали: «Як ми можемо співпрацювати з судом, якщо навіть не можемо нічого занотовувати, бо всі наші рухи скуті?». Щодо спалахів фотоапаратів журналістів, то суддя казав, що вони заважають йому розбиратися у справі й оцінювати все тверезо, — розповідає «УМ» деталі процесу член Конгресу українських націоналістів Микола Коханівський, який був присутній на тому засіданні. Адвокат одного з підсудних, Дмитро Лошаков, утім, вважає, що, «крім порушення права підсудних на захист і допуску ЗМІ лише на період судових дебатів, порушень iз боку судді не було».

Учора під стінами міської ради Черкас грав духовий оркестр. Нагода була зовсім не святкова — муніципальний духовий оркестр, який недавно відзначив 15–річчя, проте­стував проти намірів влади ліквідувати колектив. Депутатам Черкаської міської ради музиканти здалися дармоїдами, тож на останній сесії вони проголосували за ліквідацію оркестру.

Червоногруді красені ще у 1980–х були одним iз символів зими та новорічних шкільних канікул. Снігурі ставали окрасою кожної другої новорічної поштівки, які по 5 копійок продавалися в кіосках «Союзпєчать». Кіоски ті зникли, радянські будні теж, а з ними й снігурі канули в Лету?

Якщо ви все ще вірите, що під Новий рік трапляються дива, не вмикайте телевізор. Бо коли сидітимете перед екраном, сподівання на щось надзвичайне не справдяться ні до того, як стрілки наближатимуться до магічної цифри 12, ні опісля. Вітчизняні телеканали цьогоріч намагатимуться утримувати глядачів, як правило, навіть не місяцями, а роками апробованими фішками. Хоча не буває лиха без добра. Якби не набридлива реклама, якої, можна не сумніватися, буде дуже багато, можна було б порадуватися вдало підібраному фільмопоказу: і радянських кіношедеврів, і порівняно нових касових стрічок минулого–позаминулого років. Це, звичайно, якщо зібрати усі фільми з різних «кнопок».

Ми їх майже не помічаємо. Але вони є, «комунальні» дракони міста Києва. Заплуталися в ліпнині, причаїлися під балконами, зависли на мансардах, готові будь–якої миті до стрибка. Ми просто біжимо, втупившись у тротуар, ми розучилися піднімати голову. Чудові чудовиська живуть між тротуаром і небом, Київ — містичне місто, сичать вони.