Злочини путінської армії в Україні, яких жахається весь цивілізований світ, природно, викликають праведний гнів нашого суспільства проти росіян. Тому й не дивно, що в Україні розгортається масовий рух за вилучення із суспільної свідомості всіх наративів «русского мира».
Мені судилося народитися в 1936 році у потомственій хліборобській сім’ї в селі Драбів теперішньої Черкаської області.
Після звироднілого катування і масового вбивства путінськими рашистами українських військовополонених в Оленівці російські дипломати у Великобританії глумливо заявили, що «азовці» заслуговують найганебнішої смерті.
Цікаве спостереження: фактично всі диктатори добре «розбираються» у національних питаннях. Для професійних науковців проблеми походження народів (етносів), творення націй та національних держав є складним питанням.
Полоцькі князі спадкували без змін знак батьків протягом кількох поколінь. Тож, знак Ізяслава Володимировича успадкував його син Брячислав Ізяславич за правління якого (1003-1044 рр) і почали на денця посуду ставити клейма з княжими знаками.
У естонській Нарві із 7 години ранку 16 серпня почали демонтаж танка-пам’ятника - рішення, яке викликало спротив у місцевих жителів проросійського міста, тому його довелось ухвалювати уряду.
Деякі міркування після прочитання дилогії Миколи Павленка – роману «Далеке марево часу, або Останній рубіж отамана Шалого» та повісті «Дві зустрічі, дві долі».
Теза про «ефективного менеджера» в Україні не працювала і не витісняла у суспільній свідомості всі ті злочини радянського диктатора. Водночас ця теза успішно працювала (і досі працює) в росії, де позитивне ставлення до Сталіна зросло просто карколомно.
