Минув рік, як гендиректору «Хортиці» Костянтину Сушку було вручено державний акт на постійне землекористування. Тим самим держава остаточно закріпила рішення сесії Запорізької міськради від 9 листопада 2005 року про передачу Національному заповіднику територій островів Хортиця, Байда, Розстебин, Дубовий, Три Стоги, скель Близнюки і Середня, 16-гектарного урочища Вирва. «Ця подія безпрецедентна, — акцентує пан Сушко. — Загальна площа переданих нам земель — 2359,34 гектара. До цього дирекція могла розпоряджатися ділянкою лише у три з половиною гектари, на якій розташовано музей. «Хортиця» — перший заповідник в Україні, який бодай на 40-му році свого існування, але таки отримав землю. З нагоди першої річниці ми хотіли про це нагадати...».

«Дорожня карта» може бути створена не тільки для стратегічного спілкування з ЄС чи з Росією. Це стало очевидним після візиту до Києва президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, який завершився учора. З Казахстаном, якого Президент Віктор Ющенко назвав «нашим ключовим партнером у Центральній Азії», було підписано план дій на найближчі два роки. На прес-конференції в Маріїнському палаці глави двох країн відзначили виконання схожого плану дій Україна—Казахстан на 2005—2006 роки і назвали нинішній план міждержавної співпраці «дорожньою картою». Дав таку назву документові Віктор Ющенко.

Учора в 70 країнах світу в продаж надійшла «домашня» версія нової комп'ютерної операційної системи — Windows Vista від компанії «Майкрософт». Білл Гейтс, «батько» «Майкрософт», назвав випуск цієї системи «найважливішим релізом у комп'ютерному світі за останнє десятиліття». З таким самим піднесенням користувачі чекали на появу Windows 95. Останньою широковживаною операційною системою була Windows ХР, датована 2001 роком.

Після гучної заяви міністра юстиції Олександра Лавриновича, що він уже заплатив за новими тарифами і пропонує повторити цей подвиг усім законослухняним громадянам, стало зрозуміло: влада взялась за своїх підданих всерйоз і готова застосовувати найрізноманітніші важелі, аби змусити їх платити більше. Події минулого тижня підтвердили, таки ми маємо рацію. Спочатку віце-прем'єр-міністр Володимир Рибак заявив, що в Україні може з'явитись міністерство житлово-комунального господарства — щоб регіони краще розуміли, як треба правильно витрачати кошти. А через день y Комітеті Верховної Ради з питань будівництва і житлово-комунального господарства відбулось перше засідання робочої групи, створеної за результатами міжкомітетівських слухань. Очолив робочу групу представник антикризової коаліції, депутат-«регіонал» Валерій Петросов.
Хвиля подорожчання комунальних послуг нині котиться Україною. І кожен регіон має свої особливості.

Щонайменше триста будинків обласного центру скніє «у черзі» на терміновий капремонт. Частину ж житлового фонду Запоріжжя взагалі вже ніщо не порятує: тільки в Заводському районі тисяча з лишком сімей донині поневіряється у бараках, які ремонту не підлягають, бо ж збудовані ще у 1946-1947 роках полоненими німцями — до речі, як тимчасове житло для переможців.

Нещодавно віце-прем'єр із гуманітарних питань Дмитро Табачник ошелешив українське суспільство цинічною фразою: «Нельзя вести культурную политику только в интересах узкого слоя украиноязычной интеллигенции, которая просто боится конкуренции во всем». Доктор історичних наук, автор двох дисертацій про репресії в Україні в 1920—40-х роках не може не знати, де тоді поділася українська інтелігенція і хто працював у ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. Мав би знати й про долю ближчої за часом української інтелігенції — шістдесятників.
Зараз справляємо «Різдвяних Василів» — поминаємо Стуса, який загинув у концтаборі у віці 47 років; Симоненка, якого побили міліціонери, і він помер у 28 років; Чумака, розстріляного у 18 років. Наведу лише один приклад: із того, що написав у останні п'ять років свого життя вдруге ув'язнений Василь Стус, збереглося лише 45 листів до рідні та 16 дрібно списаних клаптів, які тепер публікуються під назвою «З таборового зошита». Про долю збірки «Птах душі», де мало бути близько 300 віршів і стільки ж перекладів, російська влада відповідає вдові та синові, що «з ліквідацією табору всі папери знищені». Я читав цю збірку в лютому—березні 1984 року, коли сидів зі Стусом в одній камері, але через тяжкий фізичний свій стан не спромігся вивчити жодного з віршів, написаних верлібром. Досі картаю себе за це. «Творчість Василя Стуса — дерево з обрубаною вершиною», — каже Михайлина Коцюбинська. Знищення Стуса — злочин російського імперіалізму проти української культури.
Тим часом Леонід Бородін, останній співкамерник Стуса, а нині — головний редактор журналу «Москва», опублікував усе, що написав у неволі. Чому б тепер віце-прем'єрові на державному рівні не звернутися до російських властей, щоб старанніше пошукали рукопис Стуса? Хай спитають пермських кадебістів Афанасова, Ченцова, Василенкова. Хай сам запитає пана Василя Ільківа, який ще недавно працював у СБУ. Хай пообіцяє велику винагороду тому, хто, може, не спалив рукопис, а приберіг його до ліпших часів. Адже такі випадки траплялися. Наприклад, один кадебіст спалив тільки перших 25 сторінок спогадів Бориса Антоненка-Давидовича, а решту згодом продав родині за 1000 доларів.
Але пан віце-прем'єр зацікавлений не у зміцненні конкурентоспроможності української культури щодо рідної йому російської, а якраз навпаки, в подальшому її ослабленні. Так, Дмитро Табачник, наприклад, вважає за непотрібне дублювати фільми українською мовою, бо це, бачте, економічно не вигідно.
Iз цієї нагоди саме в ці дні годиться згадати, що 35 років тому, 12 січня 1972-го, в Україні здійнялася нова хвиля арештів української інтелігенції.

В Україні могил героїв, мабуть, більше, ніж калинових кущів. Однак досі немає переліку місць пам'яті — не те що електронного, а хоча б на папері. У вигляді своєрідної мапи зафіксованої національної історії. Як це прийнято в зацiкавлених своїм нацiональним «я» суспільствах. Кілька громадських організацій і одна державна декларують свою причетність до такої праці. Утім реальний і відкритий облік пам'ятних місць та фахове інформування про них в Українi провадить, здається, тільки львівське товариство «Пошук».
Якось, мандруючи інтернетівськими місцями пам'яті, я випадково натрапила на Віртуальний музей ГУЛАГу. Виявилося, що в ньому на високому рівні представлено експозиції майже десяти українських музеїв тоталітаризму та визвольного руху. Стало цікаво: як одна організація змогла подвигнути таку, непідсильну цілій державі, справу? Виявилося, що товариство не тільки музеями опікується, а й досліджує місця поховань, встановлює імена загиблих, описує пам'ятники й меморіальні дошки. Тобто наповнює скарбницю національної пам'яті. Про все це — наша розмова з головою львівського товариства «Пошук» Інною Федущак.

У переддень Нового року в Запоріжжі відбувся традиційний турнір важкоатлетів на призи легенди світового спорту Леоніда Жаботинського. На помостах навчально-спортивної бази «Спартак» змагалися близько ста спортсменів. Для Аліни Давиденко та Олексія Микитенка важливою була не лише перемога в турнірі, а й отримання посвідчень майстрів спорту з рук багаторазового світового рекордсмена й дворазового олімпійського чемпіона — самого Жаботинського.

— Пане Вікторе, давайте почнемо з того, чи астрологія — це наука?
— Швидше, це суміш науки і мистецтва. Астрологу потрібно не лише порахувати натальну карту людини, накреслити її гороскоп, використовуючи знання сферичної геометрії та тригонометрії, астрономії, й зуміти цю карту прочитати, протлумачити. Астрологія — це інструмент для діагностики. Як, наприклад, рентгенапарат. Ви можете зробити знімок хворого місця, але прочитати, що це означає, зуміє виключно спеціаліст. Я не люблю, коли цьому процесу приписують містику. Швидше, тлумачення астрологічних символів передбачає знання психології людини. Але коли ви приходите до психолога, то він на вас має подивитися, поговорити з вами, протестувати. А мені цього не потрiбно. Я, не бачачи вас, але маючи на руках вашу карту, можу по телефону розповідати про ваші уподобання, особливості, давати прогнози рекомендації. Навіть про те, якої ви конституції, і, можливо, зовнішності. Психолог не скаже про те, коли у вас можуть виникнути ті чи інші проблеми, лише про їхню ймовірність. Навіть видатний психолог і дослідник підсвідомого Карл Юнг займався астрологією.