З 8–ї ранку і аж до 13–ї години пожежники гасили вогонь у чотириповерховому приміщенні ЦУМу, розташованому в центрі міста. Першими дим та вогонь, що шугонули з вікон, помітили мешканці найближчих до магазину житлових будинків. Вони й викликали пожежників.

Не секрет, у Донецькій області ще й досі до ініціатив щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору ставлення досить неоднозначне. Зокрема, тут не перевелися охочі — здебільшого з так званих «русскоязычных» аборигенів краю, які відверто заперечують факт геноциду і кваліфікують одну з найбільш трагічних сторінок вітчизняної історії як такий собі нещасний випадок... Та відрадно, що з кожним роком таких «горе–істориків» стає менше й менше. Наприклад, ще пару років тому один із тутешніх телеканалів міг запросто дозволити собі «крутити» 22 листопада розважальні передачі та фільм «Веселі хлоп’ята», що розпочинався якраз оголошеною по Україні хвилиною мовчання. Нині такої дикості та печерної «опозиції» вже катма, а окремі цинічні заяви чи ініціативи «русскоязычных» не знаходять підтримки серед донеччан.

Економічна криза, від якої потерпає суспільство, виявляється, має й певні позитивні моменти. У цьому вже встигли переконатися мешканці Маріуполя, де складна ситуація на металургійних гігантах — комбінатах «Азовсталь» та імені Ілліча — відразу позначилася на життєдіяльності всього міста. Та немає лиха без добра, адже міська влада вирішила поки призупинити підвищення тарифів на послуги комунального підприємства «Маріупольтепломережа».

У Донецьку продовжують наводити лад на території парку імені Щербакова. Перші дві черги реконструкції скверу кардинально змінили його зовнішній вигляд і навіть змусили осіб без постійного місця проживання, які донедавна тут себе дуже вільно почували, «змотати вудки». А незабаром тим же бомжам доведеться «вшиватися» ще й з берега міського ставка, де вони полюбляли вилежуватися проти сонечка, немов морські котики. Адже на місці «бомжацького берега» через пару років з’явиться гігантська споруда у вигляді літаючої тарілки — аквапарк Royal Marine, що перекладається як «Королівське узбережжя».

Упродовж останніх років туберкульоз був і залишається серйозною медичною і водночас соціальною проблемою для України. Найбільш складна ситуація зараз спостерігається в південно–східному регіоні, оскільки сумнівне лідерство за рівнем захворюваності на сухоти утримують Херсонська, Миколаївська, Луганська та Кіровоградська області. Замикає п’ятірку Донеччина, де наприкінці минулого тижня відбулося засідання розширеної колегії МОЗ України з питань протидії туберкульозу. Причому учасникам зібрання був запропонований уже напрацьований досвід донеччан у протистоянні з важкою недугою.

18 листопада 2007 року на донецькій шахті імені Засядька о 3–й години 11 хвилин на видобувній дільниці 13–ї східної лави пласта L1 на глибині 1078 метрів стався потужний вибух метано–повітряної суміші. На той момент під землею перебували 456 шахтарів, 186 з яких — безпосередньо в зоні аварії. Опівдні тодішній Прем’єр–міністр Віктор Янукович категорично спростував уперті розмови на підприємстві та в усьому місті про те, що адміністрація шахти вже замовила 100 домовин. Проте це виявилося правдою — кількість загиблих справді сягнула сотні. А перегодя, під час ліквідації підземної пожежі 1 та 2 грудня, відбулися ще два вибухи, що забрали життя ще шістьох людей...

Економічній кризі на Донеччині, що взяла у міцні обійми низку підприємств, намагаються протистояти різними способами. Отож, поки на окремо взятих заводах, шахтах, а також на сесіях міськрад приймаються антикризові програми, пересічні мешканці краю все частіше навідуються до церкви, де в молитвах просять Господа підказати їм вихід із важкої ситуації. До того ж до подібного тепер вдаються не тільки поодинці, а й гуртом, адже на окремих підприємствах вирішили провести антикризові молебні.

«Депресивні» міста для промислової Донеччини — не рідкість. Здебільшого це шахтарські населені пункти, які потрапили під «реструктуризацію». І тепер, після закриття шахт, тут немов Мамай пройшов: руїни копрів та адміністративних приміщень шахт, напівпорожні й покинуті дитсадки, школи та житлові будинки.
Маріупольці щиро сподіваються, що їхнє приморсько–металургійне місто ніколи так не виглядатиме. Досі воно впевнено трималося на двох «китах» вітчизняної металургії — комбінатах «Азовсталь» та імені Ілліча. Фінансова криза змінила недавню відносну стабільність на переддепресивні настрої: у непростій ситуації опинилися два металургійні гіганти, де працюють понад 70 тисяч маріупольців. А з урахуванням їхніх сімей, «під роздачу» від кризи потрапила майже половина мешканців міста.

У Петровському районі Донецька заарештовано 39–річного тутешнього жителя, якого звинувачують у вбивстві свого малолітнього сина. Нещасна дитина померла від побоїв, завданих батьком. Причому «під роздачу» двомісячне немовля потрапило, перебуваючи на руках у матері, яку чоловік напідпитку звинуватив у невірності й узявся «виховувати».

Як прийнято реагувати на виконану кимось роботу абияк? Та як... Залишається тільки бурчати: «Руки в тебе не з того місця виросли...» Або попереджувати: «Руки тобі мало за це повідривати!..» Може, це просто збіг обставин, але останнє нахваляння є дуже актуальним до скульптури вождя світового пролетаріату, яка доживає свого віку в Кіровському районі Донецька. Парадокс — у місті, де й досі є чимало прихильників «світлого минулого», які тягнуть руки на виборах за комуністів, даруйте за каламбур, просто не доходять руки до пам’ятника вождю з відбитими руками.