Жіночий футбол — гра непередбачувана. Хто хоч раз наживо спостерігав за протистояннями «амазонок» із м’ячем, думається, зберігає у пам’яті головні моменти тих баталій. Років 14—15 тому, на етапі змужніння вітчизняного жіночого футболу, автор цих рядків уперше побував на грі збірної України. Вражень — маса. Звичайний матч відбіркового турніру чи «на Європу» чи «на світ», не пам’ятаю, перетворився на справжню драму. Гравчині в доволі простих епізодах легко доводили ситуацію біля власних воріт до кипіння, не реалізовували безліч, здавалося, стовідсоткових голевих моментів, а воротарки зі ставленням до «метеликів» змушували хапатися за серце ледь не весь стадіон. М’ячі, пропущені з центра поля, були не рідкістю. От таким був дівчачий футбол на стадії становлення.

Напередодні фестивалю його програмний директор, відомий кінознавець Кирило Разлогов зазначав, що з двох прийнятих нині підходів до формування програми (набору середньостатистичних еталонів, які усім подобаються, — з одного боку, і відображення в конкурсі контрастності та суперечливості реального кінопроцесу — з іншого) Москва обрала другий шлях. Фільми мають сперечатися, ба, навіть заперечувати один одного — ось заявлений принцип. Не те що в Канні, де все прагнуть чогось такого, близького до еталонного. От тільки конкурсні фільми Каннського фестивалю викликають увагу всього світу, а Московського — проходять малопоміченими навіть у самій російській столиці.

Такий сприятливий для євроінтеграційних прагнень України рік, як 2011–й, наступного разу випаде не скоро. Відучора й до Нового року в Європейському Союзі головуватиме Польща — один із найвідданіших прибічників вступу нашої держави в ЄС. А прийняла повноваження Варшава від Будапешта — ще одного сусіда й симпатика України. Про підсумки піврічного головування Угорщини в Євросоюзі, перспективи розширення ЄС та наші шанси «приєднатися до клубу» на прес–конференції в Києві розповів надзвичайний і повноважний посол Угорської Республіки в Україні Міхаль Баєр.