Білорусам, які хоч час від часу виїздять до сусідньої України чи Росії, впадає в око відчутна різниця на медійних ринках. Бо вони добре знають реалії своєї батьківщини: сьогодні у країні існує тільки одне тиражне видання, що обстоює «перпендикулярні» до влади позиції, — «Білоруська Ділова Газета».

Контрактник Олександр Сахно — родом iз Чернігова. У вересні минулого року в Іраку його випадково поранив колега, вистріливши зi снайперської гвинтівки Драгунова. Куля вийшла через хребет у живіт і серйозно пошкодила внутрішні органи. Не всі думали, що він виживе. Рятували нашого вояка американські лікарі у спеціальній клініці німецького міста Ландштуль. 20-річний Саша Сахно переніс немало операцій, з них — чотири дуже складних. Останню зробили вже в Києві, в головному клінічному госпіталі 17 грудня. На Новий рік і Різдво Сашка відпустили додому, аби він відпочив у колі сім'ї. Тут його і застав кореспондент «УМ».

Навіть у дуже мерзенну погоду і навіть коли маю чимало справ, я ходжу на протестні акції на підтримку Білоруського гуманітарного ліцею. Діти, батьки, викладачі, а також усі, кому важлива ця справа, днями знову зібралися, аби постояти біля ліцейських стін — і я з легким серцем скасувала інші зустрічі. «Ліцей двох Коласів», як охрестила його білоруська преса (єдиний спеціальний білоруськомовний навчальний заклад країни носить ім'я поета-класика Якуба Коласа, а очолює його учитель-дисидент Володимир Колас) від початку свого існування став єдиною, напевно, інституцією, що втілила у собі сучасну білоруську романтику. Сьогодні влада Мінська хоче закрити цей ліцей.

Йдеться про Кримську (Східну) війну, що в аналах історії зафіксована на відрізку 1853—1856 років, за сфери впливу на Чорному морі й Балканах між царською Росією і коаліцією держав (Велика Британія, Франція, Туреччина і Сардинське королівство). Ареною бойових дій флотів і суходольних армій тоді стали Закавказзя і Балкани, Балтика і Чорне море. І навіть далеку Камчатку та війна не оминула, проте все ж головні й кровопролитні події розгорнулись на Кримському півострові. Альмінська, Інкерманська, Балаклавська битви і, нарешті, 349-денна оборона Севастополя, позначені героїзмом російських вояків, водночас розкрили всю військову і економічну неміч феодальної Росії. Витративши на війну понад 800 мільйонів рублів і втративши понад 522 тисячі людей тільки вбитими (турки — приблизно 400 тисяч, англійці і французи — 120 тисяч), царський режим зазнав нищівної поразки, яка суттєво підірвала його престиж у Європі. І підштовхнула самодержавство до скасування у 1861 році кріпосного права, реформування армії, владних інституцій. Кримська війна, як наголошують історики, дала поштовх розвитку збройних сил, оперативно-тактичного і військово-морського мистецтва європейських держав. Її досвід ознаменував перехід від гладкоствольної до нарізної зброї, від парусного дерев'яного до парового броненосного флоту. У сухопутних військах підвищилась роль вогневої підготовки атаки, на зміну колонної ударної тактики прийшов стрілковий ланцюг.

Колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Грузії Степан Волковецький — про Едуарда Шеварднадзе, опозицію, сепаратистські чвари, чудове грузинське вино та про інші незабутні враження від п'ятирічного перебування у цій кавказькій державі

Сьо­год­ні нав­ряд чи знай­деть­ся лю­ди­на, яка наз­ве ре­зуль­та­ти куль­тур­но-по­лі­тич­них ак­цій «2002: Рік Ук­ра­ї­ни в Ро­сії» і «2003: Рік Ро­сії в Ук­ра­ї­ні» втіш­ни­ми, при­най­м­ні для нас, ук­ра­їн­ців. Ос­тан­ня ви­бор­ча кам­па­нія до Дер­жав­ної Ду­ми Ро­сії по­ка­за­ла, що за ос­тан­ні ро­ки ан­ти­ук­ра­їн­сь­кі нас­т­рої в ро­сій­сь­ко­му сус­піль­с­т­ві з мар­гі­наль­них ста­ли до­мі­ну­ю­чи­ми. Од­нак як­що по­лі­тич­ні й куль­тур­ні нас­лід­ки ос­тан­ніх двох ро­ків більш-менш оче­вид­ні, то еко­но­міч­ні до­сі не ана­лі­зу­ва­ли. То­му са­ме час під­су­му­ва­ти втра­ти і здо­бут­ки Ук­ра­ї­ни у від­но­си­нах з Ро­сі­єю і ро­сій­сь­ким ка­пі­та­лом за ос­тан­ні ро­ки.

Ук­ра­ї­на зро­би­ла кіль­ка вда­лих кро­ків для то­го, щоб зни­щи­ти у ро­сі­я­нах спо­ку­су Туз­лою, щоб, влас­не, зак­ри­ти «туз­лин­сь­ку проб­ле­му» з ко­рис­тю для се­бе. По-пер­ше, бе­рег із бо­ку ро­сій­сь­кої дам­би вже по­ча­ли вби­ра­ти у бе­тон, аби вря­ту­ва­ти йо­го від фа­таль­но­го роз­ми­ван­ня мор­сь­кою хви­лею, яка заг­ро­жу­ва­ла вза­га­лі роз­ді­ли­ти Туз­лу на дві час­ти­ни. По-дру­ге, з іні­ці­а­ти­ви мі­ніс­т­ра тран­с­пор­ту Ге­ор­гія Кір­пи ви­рі­ше­но прок­лас­ти між ос­т­ро­вом та ро­сій­сь­кою дам­бою суд­ноп­лав­ний ка­нал, що уне­мож­ли­вить про­дов­жен­ня бу­дів­ниц­т­ва дам­би і дасть до­дат­ко­ві кош­ти в дер­ж­бюд­жет від лоц­ман­сь­ких збо­рів за про­хід су­ден. Та­ким чи­ном Ук­ра­ї­на, не че­ка­ю­чи роз­вит­ку си­ту­а­ції (бо ж ві­до­мо: як­що на си­ту­а­цію не впли­ва­ти, во­на має огид­ну схиль­ність пе­рет­во­рю­ва­ти­ся з по­га­ної на ду­же по­га­ну), по­чи­нає вті­лю­ва­ти свій план ви­рі­шен­ня «туз­лин­сь­кої проб­ле­ми».

В Іраку вже найближчим часом побільшає наших хлопців — Україна збирається ввести до складу українського миротворчого контингенту окремий вертолітний загін. Про це журналістам на брифінгу повідомив головнокомандувач Сухопутними військами Збройних сил України Петро Шуляк. Доукомплектація відбуватиметься під час ротації нашого контингенту, що запланована на лютий наступного року. За словами Петра Шуляка, рішення про відправлення наших вертольотів було прийнятo в зв'язку з необхідністю «підтримати дії наземних підрозділів iз повітря», пише «Оглядач». При цьому в Міністерстві оборони України запевняють, що для цього кроку додаткове рішення Верховної Ради не потрібне. «Раніше була дана згода на відправку українських миротворців у кількостi 1800 осіб, зараз контингент нараховує 1656 військовослужбовців. Таким чином, Україна доукомплектує свій контингент», — пояснив Петро Шуляк.

Домініканська Республіка достроково відкликає своїх військовослужбовців з Іраку ще до формального закінчення їхньої місії у середині лютого наступного року, повідомила з посиланням на урядові кола в Санто-Домінго японська інформагенція «Кіодо». Якщо таке справді станеться, то Домініканська Республіка стане першою країною, яка відкликає свої війська з міжнародного контингенту в Іраку. Нині там несуть службу 302 домініканці, які базуються в місті Діванія, що у польській стабілізаційній зоні. Солдати з Домініканської Республіки, Гондурасу, Сальвадору, Нікарагуа та Іспанії складають бригаду «Плюс Ультра», яка перебуває під іспанським командуванням і нараховує 2500 бійців. Формальною причиною відмови від участі в іракській місії є турбота уряду Домініканської Республіки про безпеку своїх військовослужбовців, адже минулого тижня їхні казарми партизани обстріляли з мінометів та гранатометів.

Наступний рік пройде під знаком посилення неоколоніальної політики Росії, і найбільш ласою мішенню російських інтересів на пострадянському просторі є Україна. Кремль активно впроваджуватиме в нашій державі свої інтереси — через прямий політичний вплив, через бізнес-структури, через контроль за зміною української владної еліти.