Минулого тижня під час фестивалю в рамках Днів української культури в польському Щецині молода група із Запоріжжя під назвою «Крапка» мала навдивовиж гарячий прийом місцевої публіки. Рік тому хлопці вже виступали у Польщі — на 20–му фестивалі української культури у Кошаліні — наймасштабнішому форумі української культури в Польщі.

Літературно заангажований рок на сучасній українській рок–сцені — це, переважно, явище львівське. Останні 15 років цей напрямок активно розвивали нині вже ветерани львівської рок–музики «Мертвий півень», «Плач Єремії», Віктор Морозов і гурт «Четвертий кут». Їхні яскраві спадкоємці — Леся Герасимчук і група «Королівські зайці», які після довгої мовчанки протягом майже десяти років відважилися видати свій третій альбом «Серце–місяць».

Такого шоу український музичний бізнес не мав iз часів пам’ятного розлучення «Океану Ельзи»: коли у 2004 році з гурту демаршували Юра Хусточка та Дмитро Шуров. Другий скандальний «розбіг» влаштували «Гайдамаки». Паралелі невипадкові: обидві формації мають шалену популярність, а отже, є що ділити — пісні, назву, прихильників, крім того, в обох випадках в інфопростір була кинута фраза «шукайте жінку» (за твердженням музикантів з «Гайдамаків», негаразди в колективі почалися, відколи Ярмола одружився на українці з Польщі).

Історія закрутилася наприкінці минулого тижня, коли в інтернеті з’явилося дві відозви. Перша — лист музикантів формації (Володимир Шерстюк, Іван Леньо, Олександр Дем’яненко, Сергій Борисенко, Сергій Соловій), де йшлося, що «гурт ««Гайдамаки», у тому складі, в якому ви звикли його бачити, існування не припиняв, але через непримиримі творчі розбіжності «Гайдамаки» обрали різні музичні шляхи з вокалістом Олександром Ярмолою». Друга — заява фронтмена Олександра Ярмоли: «Кілька днів тому було презентовано оновлений офіційний сайт гурту, нових музикантів колективу та нову пісню. Рішення, на перший погляд, різке, але обґрунтоване». Далі йшов перелік розбіжностей творчого і фінансового характеру.

По суті, диск «Книга джунглів» від лідера групи «Тінь сонця» Сергія Василюка є другим після альбому «Сховане обличчя» (2009) сольним релізом співака. Водночас це чудовий за ідеєю і виконанням аудіододаток до книги Редьярда Кіплінга «Легенди з Книги джунглів», котру минулого року випустило тернопільське видавництво «Навчальна книга — Богдан». Варто зазначити, що книга плюс диск — це доволі сміливий видавничий крок у наші кризові часи. Цього не сталося б, якби молодий перекладач та упорядник книги Володимир Чернишенко не знав би і не цінував творчість молодої київської групи «Тінь сонця». Крім того, на базі видавництва існує сучасна студія звукозапису «Кузня», де всього за кілька днів і було здійснено запис за участю клавішника Валерія Ільківа та звукорежисера Василя Сидора.

Після успішного туру Харковом, Полтавою, Дніпропетровськом, Луцьком і Києвом нова харківська арт–формація запланувала додатковий виток концертів, що відбудуться у Львові, Івано–Франківську й Чернівцях. Таким чином, констатуємо, що синтетичне поєднання поезії й музики стає в Україні все більш популярним видом сучасного мистецтва, й учасники цих проектів можуть похвалитися успішними гастрольними турами. Найвідоміші з них — пряно–алкогольні концерти Юрія Андруховича й польського гурту «Карбідо» (а починав Андрухович, як відомо, із начитки своїх віршів під музику «Мертвого півня»). Тепер на п’яти патріарху наступає й харків’янин Сергій Жадан, який співпрацював із панк–гуртом «Собаки в космосі» і рок–командою «Оркестр Че». Нещодавно письменник змінив музичну орієнтацію й вирішив поекспериментувати з етногуртом «Ойра».

Попередній реліз однієї з найвідоміших і найдосвідченіших бард–рокових формацій країни мав назву «Неопалима купина» і складався з авторських композицій Анатолія Сухого і Олександра Веремчука на теми визвольних змагань українського народу. На той момент уже мало не хрестоматійними стали такі пісні, як «Пане полковнику», «Я — Крук»... Це — своєрідні пісні–візитки уславленої команди, яка фактично є ровесником Всеукраїнського фестивалю «Червона Рута». Тоді, у далекому 1989–му, «Рутенія» стала дипломантом у номінації «співана поезія».

Сьогодні в київському клубі «Стерео плаза» відбудеться великий концерт–святкування з нагоди першого десятиліття творчої діяльності однієї з найяскравіших поп–рокових формацій України «Скай». Як і годиться у подібних випадках, Олег Собчук і компанія запрошують на своє свято найближчих друзів. Серед яких побачимо Гайтану, Руслану, гурти «Друга Ріка», «Грін Грей», Гудімов, «Скрябін», «Брати Карамазови», «Гуаш», «ТНМК», «Піккардійська терція», Дмитра Шурова та легендарну польську групу «Будка суфлера», з якою наші хлопці записали спільний трек до «Євро–2012».

Нині вже є очевидним, що поряд iз «Другою рікою» та «Океаном Ельзи» «Скай» належить до грона найкращих поп–рокових команд країни. Про це свідчать не лише численні сольні концерти групи, незмінно високі місця у різноманітних хіт–парадах, але й активна громадянська позиція колективу. Втім про все по порядку...

Етно–ска–панк–реггей–гуцул–рутс–формація — оркестр радості і щастя «Перкалаба». Ця розкішна самоназва одного з найбільш яскравих на сьогодні українських колективів, безумовно, зігріє душу не одному відчайдушному симпатику. Особливо, якщо йдеться про живу клубну презентацію нового альбому «Дідо» (першого грудня в Києві у Sullivan Room) — та ще й у компанії Євгена Гудзя, колишнього киянина, а нині — лідера культової американської формації Gogol Bordello, та етно–хаос формації «ДахаБраха». Щоправда, варто зазначити, що й сольні виступи «Перкалаби» без жодних «зоряних» колег завжди супроводжують справжні аншлаги. У даному випадку присутність Гудзя зумовлена давньою дружбою музикантів, близьких за естетичним світосприйняттям.

Нагадаємо, що попередня позиція у дискографії «Перкалаби» — це дводискова збірка живих виступів групи у Львові, у клубі «Лівий берег», який розташовано якраз в будівлі Львівського оперного театру, поверх «мінус один». Звідси й назва цього чудово виданого альбому — «УНДЕРОПЕРА». Саме тому й останній європейський концертний тур групи було названо «Ундеропера–тур–2011», який відбувався у культових ска–панк–реггей–клубах Польщі, Німеччини, Австрії і Швейцарії. Це був уже четвертий за рахунком виїзд «Перкалаби» до Європи. Про історію, сьогодення і творчий метод гурту ми поговорили з менеджером і справді креативним директором Олегом Гнатівим, який просить називати його просто «Мох».

Свій четвертий повноцінний номерний альбом одна з найпопулярніших українських команд лише починає презентувати, щоправда, поки що в Росії, але вельми масштабно і гучно. Українська офіційна прем’єра бумбоксівської платівки відбудеться у Києві 9 грудня. Як і слід було очікувати, над новим матеріалом працював розширений колектив музикантів, хоча кардинально на загальний саунд це не вплинуло. Найбільша зміна — це, власне, помітне подорослішання самих музикантів, зокрема лідера–вокаліста Андрія Хливнюка. Йдеться про світогляд і світовідчуття матеріалу: пісні стали більш ємкими, філософськими, але не втратили притаманних гурту гостроти, сарказму і гумору. Водночас музична палітра і надалі залишається доволі прозорою й легкою — це примхлива суміш рок–н–ролу і хіп–хопу з делікатними домішками джазу, своєрідним вокалом і месиджами головного генератора ідей Андрія Хливнюка.

Сольна платівка Леоніда (Лео) Бєлєя — це перш за все подарунок малятам та їхнім батькам, адже завдяки появі цього альбому певним чином заповнюється велика «біла пляма» у сегменті якісної авторської музики для дітей. Колискові «Вартових» зроблені з колосальною віддачею — це надзвичайно добрі, тонкі, вишукано–мелодійні композиції, ще й прекрасно аранжовані. Частина з них — «Ніч по небу пливе», «Зелена кімната», «Ангел мрії», «Вартовий тихої ночі» — зроблені у співпраці з вокалісткою фольклорного ансамблю «Поляниця» Оленою Єлізаровою, що додає такий необхідний пісням цього жанру жіночий тембр.