Олесю Беляцькому в мінському СІЗО висунуто звинувачення в ухилянні від податків. Згідно з ч. 2 статті 243 кримінального кодексу Республіки Білорусь — «в особливо великих розмірах». Санкції за цією статтею дозволять покарати керівника правозахисного центру «Весна» тюремним ув’язненням терміном до 7 років із конфіскацією майна. Сума, яку, на думку правоохоронних органів Білорусі, правозахисник не заплатив до держбюджету, дорівнює приблизно 30 тисячам доларів.

У квітні правозахисному центру «Весна» виповнилося 15 років. Про його історію готується до друку книжка, презентацію якої було заплановано на вересень цього року. Ми написали її разом із колегами з прес–служби «Весни» і зібрали з архівів цілу галерею фотознімків. Редактором майбутнього видання був Олесь Беляцький.

Тепер, після арешту Олеся, не відомо, коли ця книжка побачить світ. Як написав один із білоруських журналістів, «Весна» переживає свою осінь.

Для одних ця осінь настала 4 серпня, коли творець правозахисної організації опинився в СІЗО. Для інших — на місяць раніше, коли Литва «здала» його білоруській владі, відкривши за запитом прокуратури інформацію про його рахунки. Для когось осінню повіяло ще 2003 року, після позбавлення правозахисного центру реєстрації в Мін’юсті.

Усі ці вiсiм років «Весна» працювала фактично нелегально — і водночас просто на виду. Останні п’ять років правозахисники фактично ходили під вигаданою спеціально до минулих президентських виборів кримінальною статтею 193–1 (діяльність від імені незареєстрованої організації).

Те, що за нами теж зрештою почнуть конкретно приходити, стало абсолютно очевидним у ніч із 19 на 20 грудня. Хто буде першим, пояснювало винесене Олесю попередження генпрокуратури. Але тоді ніхто навіть припустити не міг, що «вистрілить» не стаття 193–1, що одночасно влада вже запустила механізм для фабрикації нового приводу для арештів — ухилення від сплати податків на доходи... які збирали з усього світу на рахунки, відкриті за найближчими кордонами, не для особистого збагачення. Я знаю точно, що Беляцький не може похвалитися «крутизною» квадратних метрів і врожайних соток — я там була. Але я знаю не менш точно, що лежить у передачах у білоруські в’язниці...

Коли я писала есе «Моя «Весна»для майбутньої книжки про «Весну», я багато чого не згадала, бо поруч мали були заверстані інтерв’ю, в яких про ці речі розповідається докладно. У тому числі й моє інтерв’ю із самим Беляцьким.

Проте атмосфера перших масових репресій, з якої все починалося, допомагає зрозуміти, що саме зробила для своєї країни ця людина і чому репресії останнього часу зачепили саме його.

«Нас хочуть нахилити... Треба вистояти...» — ці слова за останні місяці так часто звучали з вуст Олександра Лукашенка, що стали не меншою класикою, ніж «Кругом вороги!». «Вистояти» країні поки не вдається, а на спроби «нахилити» кивати більше не доводиться. Адже, всупереч очікуванням, Євросоюз поки так і не запровадив обіцяних економічних санкцій проти Білорусі. На думку ЄС, санкції білоруську економіку доб’ють. Це схоже не стільки на турботу про так званих простих білорусів, скільки на співчуття до вбогих. Однак в очах багатьох опонентів Лукашенка незапровадження санкцій виглядає позитивно в тому сенсі, що тепер режиму вже точно не буде на кого «повісити» власні невдачі.

Ажіотаж із товарами народного споживання, чотири різні курси долара, виловлювання міліцією «валютників», бійки біля обмінних пунктів і перед відкриттям магазинів із новими холодильниками... Народ висловлюється про владу словами, за які зазвичай саджають у знаменитий ізолятор на вулиці Окрестіна. Якщо де–небудь на вулиці чи в транспорті ви почуєте триповерховий мат, можете не сумніватися — йдеться про економіку. Такими є реалії сьогоднішньої Білорусі.

Через тиждень після теракту в мінському метро я зустріла журналістку Ольгу Класковську. Вона не була в Білорусі майже шість років. Тільки–но прилетіла, але вже встигла занести передачу братові в «американку» (СІЗО КДБ. — Ред.).

В Ольги немає паспорта, є тільки документ для в’їзду в країну, виданий білоруським посольством у Стокгольмі. «Не пам’ятаю вже точно, як проїхати до ГУМу», — зніяковіло зізнається вона. «Це між КДБ і «Жовтневою»... — я дивлюся на її реакцію, але страху не бачу. — Хочеш відправити для Саші посилку? Поїхали!»

До приїзду Ольги я не могла заходити в метро в центрі міста з причин, які одні назвуть надприродними, а інші — психосоматичними: у мене починала дико боліти нога. Без причини. Утім, якщо згадати, що серед понівечених у результаті теракту були люди з відірваними кінцівками, причина знаходиться. Але сьогодні спускатися в підземку допомагає злість: «Це що ж, через якусь сволоту я не буду тут їздити?!» А Олі ж у сто разів гірше, вона приїхала з Європи, залишивши свій статус біженця, щоб підтримати брата — колишнього міліціонера, обвинуваченого за трьома статтями Кримінального кодексу Республіки Білорусь. Його «злочин» полягає в тому, що ввечері 19 грудня минулого року він намагався закликати ОМОН не бити учасників мирної демонстрації...

Екс–кандидат у президенти Білорусі Олесь Михалевич, який зараз перебуває на підписці про невиїзд, позавчора провів несподівану прес–конференцію. Заяви політика, якого дехто звинувачував у, м’яко кажучи, зайвому центризмі, спричинили сенсацію, на якусь мить затьмаривши в білоруському інформаційному просторі навіть скандал із нібито поставками військової техніки до Кот–д’Івуару. Нагадаємо, днями Генеральний секретар ООН Пан Кі Мун заявив, що режим Лукашенка забезпечував зброєю тамтешнього диктатора. МЗС Білорусі відреагувало заявою про те, що країна стала жертвою цілеспрямованої «інформаційної атаки». А поки зовнішньополітичне відомство дебатувало з Генсеком ООН і спростовувало повідомлення західних ЗМІ про те, що до Мінська прилітав літак із Лівії — чи то по зброю, чи то із золотом Каддафі, — «інформаційна атака» на режим з’явилася з несподіваного боку.

17 лютого у Фрунзенському суді Мінська відбулося засідання у справі першого обвинуваченого у справі про масові заворушення. Судили Василя Парфенкова, відомого як представника незареєстрованої в мін’юсті Партії свободи (сам факт нереєстрації діючої організації вважається владою Білорусі злочином, що підпадає під статтю Кримінального кодексу). За участь у мітингу незгодних із тріумфально переможними для Олександра Лукашенка результатами президентських виборів хлопця, який 2004 року був активним учасником і київського Майдану, засудили до чотирьох років ув’язнення в колонії суворого режиму. Адвокати мають намір оскаржити це рішення, хоча добре розуміють, що в таких справах долі обвинувачених вершать значно вище, ніж навіть у Верховному суді.

21 січня центр Мінська перетворився на пустку. На вулицях не залишилося машин, на тротуарах — людей, мешканці навколишніх будинків намагалися зайвий раз не підходити навіть до вікон. Так спокійніше — ану ж бо якийсь снайпер президентської охорони прийме занадто цікаву пенсіонерку за небезпечну терористку.

Білорусь потроху оговтується від жорстокого розгону мирної й навіть «романтичної», як називають її самі учасники, демонстрації протесту проти фальсифікації результатів президентських виборів. Задоволений «безперечною», на його думку, перемогою чинний глава держави Олександр Лукашенко заявив, що «затриманих — тільки два–три колишніх кандидати у президенти». Хоча згодом його слова мимоволі спростував начальник ГУВС Мінська генерал–майор міліції Леонід Фармагей, який визнав, що «понад 580 осіб, які брали участь в акції опозиції в Мінську, за рішенням суду, отримали адміністративні арешти від 5 до 15 діб». А отже, Новий рік чимало незгодних із владою білорусів «відзначатимуть» у в’язницях. Окрім того, їм загрожує кримінальне переслідування. Поки затримані сидять за ґратами, їхні порожні квартири з невідомою метою відвідують невідомі у штатському. Що вони можуть там залишити або підкинути — залишається тільки здогадуватися.

Вечір 19 грудня у Мінську став кривавим. Режим Олександра Лукашенка, який останнім часом старанно демонстрував Європі свою «демократичність», прагнучи вислужитися й знайти підтримку в протистоянні з Москвою, таки не стримався й продемонстрував усьому світові свою істинну сутність. Опозиціонерів, які вийшли на головну площу столиці Білорусі, щоб відстояти свій вибір, жорстоко били, розганяли й затримували міліція та КДБ. А Центрвиборчком тим часом проголошував переможні результати: згідно з попередніми підрахунками, «бацька» всієї Білорусі здобув майже 80 відсотків голосів виборців. І вже вчетверте посів пост президента.

30 вересня в Білорусі почався збір підписів за висунення кандидатів у президенти. Балотуватися на пост глави держави, крім чинного президента Олександра Лукашенка, висловили бажання 17 громадян.