Білорусам пора братися за вила?

«Нас хочуть нахилити... Треба вистояти...» — ці слова за останні місяці так часто звучали з вуст Олександра Лукашенка, що стали не меншою класикою, ніж «Кругом вороги!». «Вистояти» країні поки не вдається, а на спроби «нахилити» кивати більше не доводиться. Адже, всупереч очікуванням, Євросоюз поки так і не запровадив обіцяних економічних санкцій проти Білорусі. На думку ЄС, санкції білоруську економіку доб’ють. Це схоже не стільки на турботу про так званих простих білорусів, скільки на співчуття до вбогих. Однак в очах багатьох опонентів Лукашенка незапровадження санкцій виглядає позитивно в тому сенсі, що тепер режиму вже точно не буде на кого «повісити» власні невдачі.

Ажіотаж із товарами народного споживання, чотири різні курси долара, виловлювання міліцією «валютників», бійки біля обмінних пунктів і перед відкриттям магазинів із новими холодильниками... Народ висловлюється про владу словами, за які зазвичай саджають у знаменитий ізолятор на вулиці Окрестіна. Якщо де–небудь на вулиці чи в транспорті ви почуєте триповерховий мат, можете не сумніватися — йдеться про економіку. Такими є реалії сьогоднішньої Білорусі.

«Фантики» замість «зайчиків»

Перед виборами людина, що називає себе президентом, вирішила підвищити середню зар­плату по країні до 500 доларів в еквіваленті. Хоча економісти говорили про те, що цей крок економічно не обґрунтований — підвищення зарплат не забезпечено достатніми золотовалютними резервами. Зараз, через півроку після виборів, максимальний еквівалент цієї зарплати — 300 доларів. Це за курсом Нацбанку на 24 травня. У перерахунку на чорний ринок (якщо власник цих грошей вирішить купити готівкову валюту) сума зменшується до 150–210 доларів. При цьому є ризик потрапити у в’язницю за незаконні валютні операції — оперативники ганяють «валютників» по дворах у центрі Мінська, часом духопелячи їх просто на очах у жителів навколишніх будинків.

Мій приятель, мешканець вулиці Неміга, розповідав про такий випадок біля свого під’їзду. На його запитання міліціонерові в цивільному, навіщо бити лежачого порушника ногами, якщо він і не думає чинити опір, правоохоронець грізно запитав: «Що, хочете бути понятими?» Надто цікаві свідки одразу ретирувалися в під’їзд.

Про можливість економічної кризи ще восени минулого року попереджала опозиція. Як і слід було очікувати, до її голосу ніхто з владних верхів не прислухався. Зараз опозиція за ґратами, «сіяти паніку» нема кому, зате люди, які ще не так давно голосували за Лукашенка на виборах, розчаровані. «Пора братися за вила!» — відреагувала одна з таких виборців, дізнавшись, що в банкоматах обмежено суму для зняття з однієї картки — до 60 тисяч білоруських рублів.

Що таке 60 тисяч у «зайчиках» (до речі, зараз їх стали називати «фантиками»)? Поясню. До девальвації рубля 2 січня 2009 року це було 30 доларів. До 11 травня 2011–го, коли Національний банк Білорусі дозволив банкам встановлювати курси валют і всі виставили максимально дозволений ним курс у 4000 — це було 20 доларів. З 11 травня — вже 15 «баксів». А з 24 травня, яке охрестили «чорним вівторком», — лише 12...

Саме минулого понеділка центробанк нарешті прокинувся й офіційно змінив курс із 3100 рублів за долар до 4930. І якщо в державному «Бєларусбанку» долар із ранку вівторка міняли по курсу 4925, то комерційні банки зробили крок за позначку 5000 і навіть 5200.

На думку офіційних осіб, починаючи з голови НББ Петра Прокоповича, котрі до останнього заявляли, що девальвації не буде, тепер такі заходи допоможуть припинити дефіцит валюти, який виник у країні. Проте наразі в це не вірить ніхто. На моїй пам’яті люди стали міняти свої рублеві заощадження на долари і євро ще в лютому–березні, а деякі — мабуть, найбільш далекоглядні або поінформовані — з грудня минулого року. Не всіх морально прибили розгін мирної акції на майдані Незалежності в Мінську і подальше очікування арешту, дехто зметикував, що девальвація підкрадеться непомітно.

Однак навіть тепер залишилися ті, хто цього не зрозумів (судячи з усього, представники електорату Лукашенка). Типовий монолог бабусі, що живе у старому «центровому» районі столиці:

— Немає доларів? Як це — немає?! А куди поділися? Покарати винних! — Тут «божа кульбабка» зауважує 30–відсоткове підвищення курсів (відбувалося це між 11 і 24 травня) й реагує по–екстремістськи: — Весь Нацбанк — розстріляти!

— Тільки Нацбанк? — уточнює хтось із черги по валюту.

— Усіх! Усіх! І Лукашенка! — гримить бабуся і, плюючись, відходить.

Черга, яка живе біля «обмінки»

Черги по валюту вже третій місяць не зменшуються — стоять цілодобово і формуються... за попереднім записом. Як анекдот виглядає випадок, коли дівчина, зазирнувши в «обмінник», зауважила касиру, що «хтось забув біля вас бутерброди». Із кутка за кіоском пролунав чоловічий голос: «Я не забув! Я тут живу!»

Той, хто зміг зберегти кілька банкнот з іноземними написами, сьогодні приходить у банк, як король. У населення білоруські рублі коли–небудь закінчуються, рано чи пізно доводиться міняти заховану кревну двадцятку доларів, щоб, наприклад, заплатити за телефон. Бажано, щоб валюта була в дрібних купюрах — адже у 99 відсотках випадків решти в банках немає.

Десяток людей розглядатиме власника валюти як диво природи: хто з підозрою («Звідки він це взяв?»), хто із заздрістю («Ти ба, явно зв’язки десь має!»), хто зі здивуванням («Ідіот! Валюту — і міняти? За таким курсом?!»)

У «валютників» можна поміняти дорожче — на 500–1000 рублів за кожен долар. На сайті, який носить ім’я голови Нацбанку — prokopovi.ch, — люди взагалі домовлялися про взаємовигідну схему обміну валюти через банк. Схема проста. Відсунувши чергу, власник «зелених» здає готівку за курсом банку, нижчим, ніж «нормальний» курс. Потім покупець за курсом купівлі ту саму валюту купує. Все законно. Вийшовши за ріг, покупець доплачує продавцеві до «нормального курсу» в білоруських рублях. Як правило, обидві сторони влаштовує курс, приблизно на 25–30 відсотків більший за банківський.

У тому, наскільки легко управлятися з чергою біля «обмінників», яка «тут живе», я переконалася на власному досвіді. По–перше, діставши на очах у всіх 20 євро, можна розраховувати, що черга покупців розступиться сама: бо як же вони куплять, якщо я не дочекаюся, щоб здати? Але коли прямо перед тобою починається суперечка, хто з них перший і кому належить забрати цю двадцятку — дядькові, який затуляє віконце каси текою з документами, хлопцеві у спортивному костюмі, що жує жуйку за кіоском, скандальній дамі бальзаківського віку, яка вимагала поступитися їй місцем як жінці... Мені в такому випадку перехотілося взагалі чимось їм поступатися. Уявіть, що перед вами кричать: «Якщо перший — не я, то й дівчина буде чекати!» І тека дядька в костюмі знову лягає на віконце з касиром. Залишається тільки вкрадливо сказати: «Ви не зрозуміли, я не чекатиму. Я просто піду в інше місце, де тихіше...» І — піти в гробовій тиші, відчуваючи погляди в спину.

А сайт prokopovi.ch влада, говорячи її мовою, вже «нахилила». Він не відкривається. Але Боже мій, скільки навколо знайомих, друзів і друзів цих знайомих, які зараз можуть збиратися щось обміняти!..

Ціни скачуть, як у пам’ятних 1990–х

У моєму районі з магазинів зникла сіль, і мені залишилося тільки порадіти запасливості своїх близьких. Новини, що надходять з усієї Білорусі, бентежать уже днів чотири: у Бресті народ скуповує сіль і сірники, в Гомелі — якийсь масовий психоз у магазинах промтоварів... Уранці, забігши в продуктову крамницю по молоко для офісної кави, чую діалог бабусі з продавцем:

— А сіль у вас є?

— Немає солі. Може, підвезуть...

— От кажуть, що це ми винні, все скуповуємо... Та як не скуповувати, якщо її немає!

ОМОН рознімає бійку в банку і вибудовує чергу по порядку.

Завод холодильників «Атлант» змушений поставити охорону перед власним магазином через бійки потенційних покупців перед відкриттям.

Полиці з промтоварами в деяких магазинах порожніють, як у пам’ятному 1990 році. Розбирають насамперед товари білоруських виробників — усе імпортне вже подорожчало втричі.

Ледве встигнувши звикнути до хліба по 2–3 тисячі рублів замість 800–1200, ти раптом розумієш, що твоя киця залишиться без «Віскаса»: із трьох тисяч він уже піднімався до шести, але сьогодні коштує... 13400 рублів! Удвічі дешевшим є кіло ліверної ковбаси. До речі, білоруських кормів для котів і собак немає взагалі — розмели ще раніше, кажуть продавці.

Особливо витончені складності виникають з імпортними ліками, а також із відпочинком на морі. І те, й інше стає для більшості білорусів недоступним, що, поза сумнівами, через кілька років вдарить по здоров’ю нації.

Щодо відпочинку, то традиція раннього бронювання путівок почала давати збої через дефіцит валюти ще в березні. Побоюючись інфляції, туроператори брали оплату в тому числі й білоруськими грішми, але за курсом, який мінімум удвічі, а іноді й утричі перевищував тодішній курс НББ.

Уряд був змушений ухвалити дві важливі постанови про санаторний відпочинок у самій Білорусі. По–перше, на відміну від минулих років, громадянам Білорусі тепер продаватимуть путівки у першу чергу. А не росіянам, які традиційно викуповують частину путівок на рік наперед. По–друге, путівки в санаторії подорожчають. На 20–30 відсотків. Це означає, що вони стануть багатьом не по кишені. І сферу відпочинку знову врятують іноземці — тобто всі залишаються при своєму...

Не менше проблем виникає в охочих відсидітися на дачі. Якщо ви хочете її впорядкувати (і взагалі зробити ремонт або звести будинок), імпортні будматеріали можуть стати для вас золотими. Фірми, які торгують плиткою, наприклад, можуть порахувати оплату в рублях за курсом 8, 10 і навіть 13 тисяч рублів за долар. І це ще до девальвації, при курсі Нацбанку 3100!

Загалом, розумні люди заздалегідь встигли запастися всім, чим могли: крупами, сіллю, цукром, дошками, шпалерами, фарбою, цементом, навіть велосипедами і тим більше машинами (з 1 липня мито на ввезення авто зросте втричі). Хоча щасливі водії теж у шоці: водночас із 56–відсотковою девальвацією рубля в ніч на 24 травня на 20–30 відсотків подорожчало пальне. Черги перед заправками стояли, без перебільшення, як на польському кордоні — довжиною в кілометри.

АНЕКДОТ У ТЕМУ

Три стадiї бiдностi бiлорусiв: немає грошей; зовсiм немає грошей; треба йти здавати останню двадцятку доларiв.

СИТУАЦІЯ

Верстат не вщухає, Росія поглинає

У магазині мені дали здачу новенькою хрусткою купюрою в 10 тисяч рублів. Вона майже пахла друкарською фарбою. За два роки її еквівалент знизився із $5 до $2 за курсом Нацбанку Білорусі та до $1 — за не найбільш іще «чорним» курсом сьогодні. Отже, ось воно, підтвердження: друкарський верстат НББ працює щосили. Це підтверджує і статистика самого Центробанку: за січень–березень грошова маса зросла на 2,2%, за квітень — на 21,3%. Ніхто навіть не приховує, що країна йде до ще більшої девальвації.

Опозиція й багато економістів, які не мають відношення до політики, давно казали, що Білорусь живе не за коштами, проїдаючи на 10–15% більше, ніж заробляє. Тотальна залежність від Росії, від ціни на її газ, від російських, китайських та інших іноземних кредитів, командно–адміністративна економіка зробили свою справу.

Багаторічні заклики влади до інвесторів нарешті прийшли до Білорусі, і косметична лібералізація законів у сфері бізнесу розбилися об диктатуру: на ранок 20 грудня 2010 року було вже ясно, що сюди не прийде жоден розумний інвестор. Сьогодні всі фірми, які працюють із зарубіжжям, змушені закуповувати товар за позахмарними курсами, тому що валюти немає. Банки припинили видавати пільгові кредити на будівництво житла під 5%, фактично давши під дих соціальній політиці Лукашенка, на якій багато років трималася його абсолютна влада.

Змінити становище може або поява демократичного уряду, або зникнення цієї держави разом зі зміною керівництва — тобто тотальний прихід російського бізнесу і поглинання Білорусі Росією. Цей повзучий процес триває — вже підписано договір на продаж останніх 50% білоруських акцій «Бєлтрансгазу». На черзі, швидше за все, «Бєларуськалій» і «Бєлнафтохім».