Цього року на виборах в Україні, як і в 2004 році, проводився не один екзит-пол, а щонайменше три. Однак лише Національний екзит-пол, організований Фондом «Демократичні ініціативи», Київським міжнародним інститутом соціології та Українським центром економічних і політичних досліджень ім. Разумкова, прийнято вважати об'єктивним і таким, що найбільше відповідає реальним симпатіям виборців. Причина такої довіри полягає не лише в масштабах діяльності представників Національного екзит-полу-2006 (позавчора було опитано 18 тисяч осіб на 300 виборчих дільницях), а й позитивній репутації трьох згаданих фірм, які, на відміну від соціологів-«легіонерів» та одноденок, пронесли своє чесне ім'я ще з президентських виборів.

Черги біля виборчих дільниць, їхня мала пропускна спроможність, відтак — загальна нервознiсть стали прикметою ранку 26 березня і на Сумщині. Чи могло бути інакше, скажімо, в Косівщині, що під Сумами, якщо виборчу дільницю тут влаштували в тісній сільраді? Натовп нуртував, а тим часом поруч стояли дві школи — інтернат і загальноосвітня, де площі дозволили б почуватися виборцям значно комфортніше. Схожа ситуація була і в інших населених пунктах. Недостатня облаштованість дільниць із великим числом виборців призвела до того, що люди стояли в чергах сотнями, iнодi понад годину, як то було, зокрема, в Краснопіллі. Дехто спересердя кидав запрошення й казав, що голосувати не буде зовсім. Однозначно можна говорити й про неготовність до виборів політсил України, які не спромоглися вчасно й без напруги забезпечити виборчі комісії своїми представниками...

Понад 64 відсотки виборців Харківщини знайшли в собі мужність вистояти довжелезні черги, які iз самісінького ранку почали шикуватися на виборчих дільницях. Результат певною мірою прогнозований: за попередніми даними, в області лідирує Партія регіонів. Їй віддали перевагу трохи більше 44 відсотків виборців. Однак це далеко не той приголомшливий показник, яким тішили себе напередодні 26 березня синьо-блакитні, і набагато скромніша цифра у порівнянні з минулими президентськими виборами. Здивував цього разу й Харків. Одразу три адміністративнi райони обласного центру, знову ж таки за попередніми даними, віддали перевагу «Народному союзу «Наша Україна», за який проголосувало майже 48 відсотків городян.

Вибори міського голови міста Кіровограда будуть визнані недійсними, впевнений один із 18 кандидатів у мери Олександр Нікулін. Саме за його поданням територіальна комісія о 22.00 в день голосування зняла з виборів претендента на крісло міського голови від Ліберальної партії — Олександра Табалова. Цього кандидата звинуватили в організації масових фальсифікацій, зокрема у використанні технологій «карусель», «косинка» та впровадженні нової методики «запрошення» — це коли кошти (30 гривень) передають після голосування в обмін на запрошення на вибори. На цих запрошеннях і піймалися — їх міською територіальною комісією визнано агітацією на дільницях у день виборів.

Побажання деяких вітчизняних політиків про доцільність розведення в часі виборів до парламенту та місцевих рад мимоволі здійснилися у Хмельницькому. Електорат обласного центру в неділю, 26 березня, зміг визначитися лише зі своїм представництвом у парламенті. Голосування ж до міської та обласної рад і щодо майбутнього мера не відбулося через недієздатність територіальної виборчої комісії. На засідання ТВК останніми днями ніяк не змогли зібратися дві третини її складу (тобто 10 із 15), аби ухвалити рішення про видачу бюлетенів на дільниці. Отож 30 претендентів на посаду градоначальника та кількасот кандидатів до депутатського корпусу місцевих рад залишилися незатребуваними.

Волевиявлення мешканців Кримського півострова при обранні депутатів усіх рівнів, як і по всій Україні, позначилося скупченістю на виборчих дільницях (середня їхня пропускна здатність — 55 виборців за годину), а також «зникненням» цілих будинків, прізвищ тощо. Однак голосування відбулось, і, що найголовніше, його підсумки навряд чи визнають недійсними. На відміну від голосування за «мерськими» бюлетенями, наприклад у Сімферополі. Річ у тім, що міський тервиборчком лише зранку 26 березня зняв із перегонів одного з 21 претендента на пост міського голови, а саме — лідера тутешніх республіканців, колишнього міністра фінансів автономії Олександра Гресса. Звичайно, не з власної ініціативи, а виконуючи відповідне рішення місцевого суду Київського району кримської столиці — за перевищення претендентом виборчого фонду.

Черкащан, які в неділю вранці прийшли на виборчі дільниці, чекав сюрприз — у бюлетенях по виборах міського голови навпроти прізвища чинного мера Анатолія Волошина, котрий знову впрягся у боротьбу за крісло, до якого так прикипів за чотири роки, значилося «вибув». Як виявилося, у суботу територіальна виборча комісія на підставі рішення Соснівського районного суду та Апеляційного суду міста Черкаси ухвалила рішення про зняття з реєстрації пана Волошина через грубе порушення ним виборчого законодавства.

До дня виборів Прикарпаття підійшло зі стабільною впевненістю у підтримці «помаранчевих» сил, що балотувалися до Верховної Ради. Отже, передвиборча інтрига закрутилася здебільшого довкола обрання керівників органів місцевого самоврядування. Три найрейтинговіші претенденти на крісло мера Івано-Франківська — Віктор Анушкевичус, Олег Синюта та Олександр Сич — взаємними звинуваченнями, демаршами в прямому ефірі місцевих телекомпаній і жвавими піар-зусиллями таки додали драйву в цілому млявим передвиборчим перегонам. Прихильникам пана Сича, серед яких виділялися активісти «Пори», навіть довелося у ніч із суботи на неділю пікетувати тервиборчком, який нібито мав намір «відлучити» їхнього висуванця від боротьби за посаду міського голови. На їхнє щастя, нічне засідання ТВК обійшлося без сюрпризів.

Різниці між минулими й цьогорічними парламентськими виборчими перегонами принаймні щодо агітації у Донецьку міг не зауважити хіба сліпий чи глухий мешканець регіону. Бо те, що тепер коїлося на центральній площі міста, ще рік тому декому не могло примаритися й у жахливому сні: тут розташувалися агітаційні намети не тільки «біло-синьої» «керівної і спрямовуючої» на Донбасі партії, а й усіх інших конкуруючих політсил. Червоні, жовті, помаранчеві, білі, малинові, зелені — про такий вибір донеччани ще донедавна навіть мріяти не могли. Що залишалося робити в цій ситуації колись безальтернативним «регіоналам»? Правильно — синіти від люті ще дужче і спробувати закликати земляків перетворити 26 березня в «день решающего сражения».