Нещодавні події, що сталися у релігійному світі, піднесли на новий рівень давно наболіле питання створення єдиної помісної церкви в Україні. Чи не вперше з вуст Президента прозвучав заклик до єднання. Втім, справді, вперше за останній час предстоятелі українських церков і словом, і ділом нібито підтвердили свої тверді наміри забути колишні образи і зробити крок до примирення. На думку багатьох, поштовхом до цього стала велика дата 1025–річчя Хрещення.

Створення в країні Єдиної помісної православної церкви — такого завдання не ставить перед собою держава Януковича. Протегуючи одній конфесії — УПЦ Московського патріархату, — офіційна влада залишає на узбіччі своєї уваги інші конфесії. Вони, власне, стали пасинками і в контексті офіційних віншувань 1025–річчя Хрещення, де з «головним хрестом» виступає російський патріарх Кирил.

У церковному календарі упродовж століть Днем хрещення Києва і Русі вказується 14 серпня (1 серпня за старим стилем). Цього дня відзначається і пам’ять мучеників Маккавейських (народна назва — Маковія, бо саме святять мак) і Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Як зазначає митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк), у Центральній Україні воно було надзвичайно важливим святом, прирівняним до свят Дванадесятих. У давніх наших літописах є свідчення, що князь Володимир охрестив киян саме 1 серпня 988 р. від Різдва Христового. За переказами, тоді в гирлі річки Почайни, яка впадала в Дніпро, охрестилися дванадцять Володимирових синів. Тутешнє джерело назвали Хрещатицьким. Перший Псковський літопис повідомляє, що сталося це «в 9 літо княжіння Володимира, купно же од Адама до хрещення Руського 6496», а далі вказано астрономічні терміни, з яких історики роблять висновок: акт відбувся в неділю, 1 серпня 988 року.

28 липня в Севастополі освятять подарунок від Президента Віктора Януковича — 13­тонний дзвін. Як пишуть ЗМІ, цей дар прибув до стародавнього Херсонесу ще в квітні, коли там відзначали річницю охрещення київського князя Володимира. Бронзовий дзвонище, вилитий донецькими сталеварами, привезли до тамтешнього Володимирського собору на автоплатформі у супроводі колони байкерів мотоклубу «Нічні вовки». А освячувати дарунок будуть у День хрещення Русі, який збігається з Днем Чорноморського флоту РФ...

Історію пишуть переможці. І переможці не вписують туди своїх злочинів. На прикладі буремного періоду життя греко–католицької церкви можна прослідкувати трагедію українців у Галичині та Закерзонні. Греко–католицьких священиків арештовували, били, катували і вбивали поляки, німці і «совєти». Але цього не вчать у школі, навіть в iнтернеті багато інформації на цю тему не знайдеш. Отець Богдан Прах, проректор із зовнішніх зв’язків Українського католицького університету у Львові, давно займається вивченням та збереженням історії найважчого періоду греко–католицької церкви. Він об’їздив кожне село, що колись входило в Перемишльську єпархію, зібрав тисячі свідчень та фотографій очевидців, роками вивчав документи по архівах усього світу...

Владика Епіфаній (Думенко) став другою за рангом особою в Українській православній церкві Київського патріархату несподівано. Справді, мало хто очікував, що після того як УПЦ КП вирішила запровадити посаду патріаршого намісника, ним стане 34–річний архієпископ. Але саме це сталося після Помісного собору, який відбувся 27 червня. Найбільша за кількістю вірян українська церква дала «зелене світло» молодому чоловікові, енергійному та освіченому.

За статутом, намісник допомагатиме главі церкви у керівництві парафіями в Київській області, а в разі смерті Патріарха без процедури обрання стане місцеблюстителем Патріаршого престолу. «Запропонований порядок забезпечує стабільність у Церкві — жодного дня і навіть години Київський патріархат не залишатиметься без вищого керівництва», — пояснює 84–річний патріарх Філарет. Однак, за його словами, це нововведення не визначає особистості нового глави Церкви — його обиратиме Помісний собор на альтернативній основі.

Наразі, попри високий статус у Церкві, митрополит Переяслав–Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній залишається загадкою для багатьох. Перше ексклюзивне інтерв’ю в новому статусі він (у миру — Сергій Думенко) погодився дати саме «Україні молодій». Розмова стосувалася його бачення розвитку міжконфесійних і державно–церковних відносин, особистого життя тощо. Спілкуватися було нескладно ще й тому, що інтерв’юйований — певною мірою наш колега, член Спілки журналістів України та Міжнародної федерації журналістів.

Церква і кримінал — здавалося б, речі протилежні. Але тільки на перший погляд. Бо днями в Києві, у самому його духовному центрі — Свято–Успенській Києво–Печерській лаврі — трапилася подія, яка ще раз засвідчила: грішне з праведними ходить поруч, і часом їхні шляхи навіть перетинаються.

«Шукає міліція, шукають пожежники». Зовсім не дитячий трилер розігрався після зникнення двох черниць Свято–Покровського жіночого монастиря УПЦ Московського патріархату. Цілий день по Лаврі гасали машини рятувальників, між монахами заклопотано сновигали міліціонери з собаками–шукачами, лякаючи богомольців і просто відвідувачів. Навіть святі печери не обминула генеральна ревізія. Жовта преса й ТБ не приховували захвату: «Так близько до високих церковних служителів правоохоронці підійшли вперше», — сповіщала журналістка з телеекрану.

Шукали монахинь, та марно. Тим часом ігуменя Калісфенія (в миру Тетяна Шамайло) з келійницею з’явилися під вечір третього дня самі. Так само несподівано, як і зникли. Прийшли, як стверджують очевидці, побиті, перелякані. Дехто переповідає, що їх викрали і тримали в якомусь льоху, через махінацію однієї аферистки — послушниці монастиря, яка видурювала у впливових людей чималі суми грошей. Припускають, що ця жінка «мутила» кошти на потреби обителі. Водночас, як позавчора ввечері повідомила ТСН, ця лаврська справа пов’язана з елітними авто — «Лексусами», братом колишнього народного депутата та помічником самого предстоятеля УПЦ МП. Логічний аналіз дозволяє вбачати в цьому трилері спецоперацію, покликану дискредитувати не лише УПЦ МП і її єпископат...

Наближається черговий релігійний ювілей — 1025–річчя хрещення Русі–України. Якось так виходить, що більшість новин про приготування до святкових імпрез походять із Москви. Саме глава Російської православної церкви, патріарх Кирил чіткіше за інших змалював програму ювілейних акцій: мовляв, урочистості почнуться 24 липня в Москві, «в день пам’яті святої благовірної княгині Ольги, бабки князя Володимира, — можна сказати, першої християнки у владі», буде богослужіння в храмі Христа Спасителя, на яке запрошено предстоятелів помісних православних церков, передбачається також «народний фестиваль», і вже потім «усі перемістяться в Київ, де відбудеться урочисте богослужіння на Володимирській гірці». Туди теж запрошують глав православних церков та держав.

Подібний ювілей Україна проходила не так давно — 25–27 липня 2008–го в Києві відбулися масштабні святкування 1020–річчя хрещення Київської Русі. За оцінкою експертного співтовариства, саме ті три липневі дні можна вважати історичними не лише для розвитку українського православ’я. Вперше за історію України до участі у святкуванні була залучена фактично вся повнота світового православ’я.

Автор цих рядків у 2007—2010 роках працював головним консультантом з питань державно–церковних відносин секретаріату Президента України (коли Президентом був Віктор Ющенко), брав безпосередню участь в організації святкування — як відповідальний секретар оргкомітету та оперативного штабу з підготовки та проведення заходів, у підготовці відповідних аналітичних матеріалів, доручень та проектів указів глави держави. Тож є привід згадати, як це було тоді.

Тексту відкритого листа митрополита Черкаського і Чигиринського Іоана до «губернатора» Черкащини Сергія Тулуба вже немає на сайті Черкаської єпархії УПЦ Київського патріархату. Митрополит оприлюднив його перед Великоднем, 26 квітня, наводячи численні приклади зловживань, тероризування населення і відвертих злочинів та закликаючи «губернатора» покаятися.