«Це видання — визначна подія у православному світі, а найбільше — в українському православ’ї, — каже протоієрей Володимир Черпак, настоятель Покровської церкви, що на Подолі у Києві. — Ця праця дає можливість православному народу здійснювати повне молитовне правило, впорядковане за зразком класичних «Молитвословів».

Події, що відбулися у Переяславі впродовж останніх двох років, своїм віроломством до болю нагадують наступ нової дикунської орди. У вересні 2007 року міністр культури і туризму України в уряді Віктора Януковича Юрій Богуцький видав наказ про спільне користування пам’яткою архітектури національного значення, що в Переяславі–Хмельницькому — Михайлівською церквою. Користувачами стали тодішній господар приміщення — Національний історико–етнографічний заповідник «Переяслав» та новостворена релігійна громада УПЦ Московського патріархату.

У цi днi Патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет відзначає ювілей інтронізації — його обрали предстоятелем Української православної церкви Київського патріархату на Всеукраїнському помісному соборі 20–21 жовтня 1995 року, iнтронiзували 22–го числа. З нагоди 15–річчя цих подій учора в Національній філармонії відбулася урочиста академія й концерт духовної музики, сьогодні в кафедральному Володимирському соборі відбудеться святкове богослужіння.

За рівнем впливу на маси, за силою енергії 81–річний ієрарх дасть фору більшості світських лідерів України. Упродовж 15 років Патріарх Філарет послідовно відстоює автокефалію — незалежність Православної України від Москви — й молиться за єдину Помісну православну церкву. І тепер ідея створення в Україні єдиної православної церкви не втратила своєї актуальності, хоча може скластися зовсім інше враження. Таке, що державі Президента Януковича незалежна церква не дуже й потрібна. Минулого місяця почався черговий етап діалогу між Київським та Московським патріархатами. Тож ми звернулися до Святійшого Патріарха передусім за роз’ясненнями з цього приводу.

Учора в Києві, у «спальному» районі Теремки–2, відбулося освячення храму Преображення Господнього. Дійство на вулиці Касіяна, 1 очолював митрополит Київський і всієї України (УПЦ Московського патріархату) Володимир. Здавалося б, пересічна подія. Але заковика в тому, що новий великий релігійно–культурний комплекс відпочатку планувався як доповнення до церкви Бориса і Гліба Української автокефальної церкви, розташованої поруч. І ще за кілька днів до приходу московських «церемоніймейстерів» служби в новому храмі правили священики незалежницької УАПЦ, зокрема колишній народний депутат від «Нашої України» о. Юрій Бойко. Але після приходу до влади Януковича і К° храм УАПЦ на Теремках став своєрідною «тушкою» — його забрали в УПЦ МП. Зведенням нової церкви займалася компанія «Ліко–холдинг» нардепа–«регіонала» Ігоря Лисова, і тепер спонсор вирішив, що «послідовніше» буде віддати Божий дім іншій православній структурі — провладному Московському патріархату.

Автокефали, разом із настоятелем храму Бориса і Гліба отцем Юрієм Бойком, шоковані таким поворотом подій: у новій церкві вони молилися впродовж чотирьох років, пан Лисов довгий час був для них мало не найкращим другом, а тепер знайшов юридичні зачіпки, аби змінити конфесійну приналежність храму.

Двійнятам Даринці й Любомиру було по чотири роки, коли отець Юрій із дружиною Марією узяли їх у свою сім’ю. Згодом у родині народилися ще Софійка та Ілля. Прийомним дітям нині по вісім років, вони ходять до третього класу. Отець Юрій разом із дружиною організовують роботу львівського осередку Всеукраїнської асоціації прийомних батьків «Моя родина», створеної півтора року тому. Асоціація гуртує прийомні сім’ї, щоб дати їм можливість спілкуватися та обмінюватися досвідом. Це громадська організація загалом християнського спрямування, серед її членів є греко–католицькі й православні священики та протестантські пастори.

Майже два десятки праць I Міжнародної школи бойківського іконопису освятили в церкві святого Онуфрія у Лаврівському монастирі, що на Старосамбірщині Львівської області. Свої варіанти найкращих зразків бойківської традиційної ікони представили студенти і викладачі Львівської державної академії мистецтв, а також іконописці з України і Казахстану. «Бойківська ікона» — лише один із низки заходів фестивалю «Карпатія–2010».

Менше тижня лишилося до святкування єврейського Нового року — Рош–Га–Шана. 8 вересня до Умані на могилу рабi Нахмана традиційно з’їдуться десятки тисяч хасидів із різних країн світу. Утім цей рік особливий: у жовтні виповнюється 200 літ iз часу смерті і поховання брацлавського цадика в цьому місті, отож паломників планується ще більше. Минулий рік також був особливий: уперше за два десятиліття громадськість і журналісти відверто заявили про тіньове збагачення місцевої влади на «хасидському питанні» і пов’язану з цим стимуляцію ворожнечі між місцевими мешканцями та паломниками–хасидами — з метою, звісно ж, матеріальної вигоди. Чому таємне стало явним лише минулого року? Бо всюдисуща криза цього разу не дозволила хасидам заплатити за все, що від них «вимагалося». Тим часом громада, в якій щорік наростало роздратування у дні паломництв — сміття повно, ДАІ перекриває вулиці і тероризує місцевих водіїв, і взагалі в місті ніби «надзвичайний стан» — була готова збунтуватися проти хасидів. Утім інформація про щорічні побори, від яких власне містові немає ніякої користі, вийшла назовні. І проблема розкрилася в іншому світлі.

Кілька років тому світ облетіла новина: зашифроване пророцтво, яке рабі Нахман із Брацлава передав своєму учневі Носону незадовго до смерті, змогли розкодувати ізраїльські вчені. Цей сувій із пророцтвом про грядущого Месію переховували в Україні та в Росії, а в 1963 році ребе Міхаель Дорфман нишком передав рукопис «американському туристові» Гедалії Фліру, який перевіз сувій до Єрусалима. Однак розкодувати таємничі записи змогли тільки в 2006–му. Нині текст уже оприлюднили науковці з ізраїльського університету Бар–Ілан. Цадик бачив Месію, як підлітка, який принесе визволення всім народам — без насильства і кровопролиття — умінням зцілювати.

У місці, вибраному для храму святого Пантелеймона Цілителя, він особливо потрібен: біля коломийської онкологічної лікарні. Дехто з її пацієнтів уперше замислюється над потребами власної душі, утім більшість — люди віруючi й прагнуть часто бувати на службі Божій, приймати святе причастя. Добре, коли церква неподалік і коли прийти до неї може кожен потребуючий. Незалежно від конфесії. «У лікарні пацієнтами є і греко–католики, і православні, — каже єпископ Коломийсько–Чернівецької єпархії Української греко–католицької церкви владика Микола (Сімкайло). — Коли збудуємо — будемо разом правити в храмі, почергово з православними. Спільно службу Божу правити і причащатися ми поки не можемо, а молитися будемо спільно — що нам ділити? Думаю, Бог вислуховує молитву незлостиву, добру і хоче від нас миру і єдності. Якщо люди відчувають від молитви радість — це ж добре! Історія нас хіба не навчила, що маємо бути єдині?»

Католики з усього світу збирали гроші на будівництво цього храму. Свого часу єзуїтський костьол Найсвятішого Серця Ісуса в Чернівцях був однією з найпрекрасніших архітектурних перлин міста. Нині ж від колиш­ньої могутності, краси і гармонії залишилися похилений шістдесятиметровий шпиль, обдерті стіни, знищені вітражі та колони... Утiм отці–єзуїти та парафіяни не втрачають надії відродити свою святиню.