Земля обіцяна, заробітчанська...
Про сучасне українське заробітчанство за кордоном написано чимало журналістських статей і знято не менше телерепортажів. Є непогана поезія наших трудівниць в Італії. Однак прозових творів на цю тему небагато. Напевно, у жодного серед мільйонів наших заробітчан ще не було часу сісти й написати книгу про труднощі і радощі «закордонного щастя». Виняток становить хіба Марина Левицька з відомою англійською «історією про трактори». Про слабке опрацювання теми закордонних заробітків у мистецтві вже давно говорив Юрій Андрухович. «Порожня ніша хорошого, якісного репортажу на ризикованому, неоднозначному матеріалі. Уже давно можна було б написати серію репортажів про наших нелегалів–заробітчан, скажімо, у Празі. Затесатися в їхнє середовище, ходити з ними, шукати роботу, жити в комуналках...», — казав письменник ще вісім років тому в одному з інтерв’ю. Тим часом за цю роботу беруться іноземці — представники «приймаючих народів».