Євроінтеграція за кухлем пива

Чехії, що головує в Євросоюзі, готуватися до саміту «Східного партнерства» доводилося в дуже непростих умовах. У країні панує своєрідне двовладдя: формально ще керує правий уряд (у відставці) Мірека Тополанека, а майбутній прем’єр Ян Фішер уже працює над складом нового, технократичного уряду. Чехи досі оговтуються від висловлення парламентом недовіри кабінету міністрів посеред такої важливої для країни європейської місії. Країна заклопотана тим, як провести зміну уряду безболісно і для ЄС, і для самої себе та насамперед власного іміджу. Саміт «Східного партнерства» має стати останнім важливим заходом кабінету Тополанека, і від його успіху залежить, чим запам’ятається європейцям правління чеських правоцентристів.

Забіг на довгу дистанцію зі стартом у Празі

Новий етап дружби ЄС із пострадянськими країнами одразу ж наштовхнувся на «російський фактор». Чеський міністр закордонних справ князь Карел Шварценберг сміливо відрізав своєю заявою, що його російський колега Лавров «меле дурниці», вважаючи, ніби ЄС створює свої «сфери впливу» на пострадянському просторі. Іншою больовою точкою була участь Олександра Лукашенка у празькому саміті — президент Вацлав Клаус відмовився контактувати з авторитарним лідером. Знаки питання в європейців, з огляду на останні події в Кишиневі, викликає також можливість прийому в Празі молдовського президента, комуніста Володимира Вороніна. «У Молдові сидить у буцегарнях близько двохсот заарештованих», — обурюється публіцист Єфим Фіштейн.

На тлі власних проблем Євросоюзу буде дедалі складніше налагоджувати новий етап відносин із шістьма сусідніми пострадянськими країнами. «Кожна з них має свої європейські амбіції, хоче мати якийсь особливий статус, але в кожній із них останнім часом відбуваються якісь «далеко не європейські» пертурбації. Наприклад, Україна сильно втратила імідж, програвши інформаційну «газову війну» на початку цього року. Українські аргументи тут, у Чехії, ніхто не чув, від ранку до вечора з телеекранів сипалися повідомлення від «Газпрому». Після цього з’явилося чимало противників євроінтеграції України і взагалі співпраці з нею, бо, мовляв, «люди через неї мерзнуть», — каже чеський україніст Рене Кочик, заступник редактора газети «Тижневик радіо».

ЄС, очевидно, прагне, щоб у рамках «Східного партнерства» пострадянські країни більше співпрацювали як і з Євросоюзом, так і — головним чином — між собою, створили щось на зразок своєї «Вишеградської четвірки», відклавши національні конфлікти у шухляду. Це, звичайно, забіг на довгу дистанцію. І особливо складним завданням буде встановлення діалогу між Вірменією та Азербайджаном на ґрунті європейської інтеграції.

Росія проти чеського порозуміння

Та навіть сама теоретична можливість наближення «західного світу» до російських кордонів викликала бурхливе обурення Кремля. Празький саміт ще не почався, а Російська Федерація показала, що не хоче «ЄС на своїх кордонах», тобто майбутнього розширення Євросоюзу на держави СНД. Це, по суті, перше публічне визнання Москвою того факту, що їй не до вподоби не лише євроатлантична, а й просто європейська інтеграція.

Незважаючи на все, Прага хоче влаштувати всім лідерам таких різних країн приємну зустріч. Адже чехи починали своє головування в ЄС саме з цього гасла: зруйнувати останні бар’єри в Європі. «Будемо щасливі, якщо великий європейський діалог отримає новий початок саме тут», — каже віце–прем’єр Олександр Вондра.

Цьому, власне, сприяє і природна дружелюбність чехів: скажімо, тут немає бійок у парламенті, хоча дискусії бувають украй жорсткими, рукоприкладство серед публічних осіб є явищем винятковим та просто сенсаційним. Якщо лідери сусідніх країн просто сядуть за одним столом і поведуть бесіду за кухлем славнозвісного чеського пива, чехи вже вважатимуть свою місію виконаною.