Задум написати цей матеріал виник після прочитання на місцевих інтернет–сайтах мало не сотні коментарів щодо спорудження у Тернополі монумента Незалежності. Відтак походила ще біля наших гарних (і не дуже) пам’ятників, порозмовляла з людьми, пригадала деякі події недалекого минулого і дійшла висновку, що у сучасних тернопільських пам’ятників усе–таки якась особлива «карма», міцно пов’язана з політикою. Йдеться не про монументи політичним діячам, а про зовсім інше. Наприклад, про те, чому більшість головних пам’ятників мого рідного міста розташовані зовсім не там, де вони мали б стояти відповідно до здорового глузду. Але про все по черзі.

Головною топ-темою минулого тижня є довгоочікуване святкування 750-річчя Львова. Для України відзначення цієї дати, без сумніву, займе чільне місце і серед найпомітніших подій року. Підготовка до ювілею тривала кілька років, але всією основною організаційною роботою та пошуком спонсорів займалася протягом останніх кількох місяців нова влада, яка зайняла крісла в мерії навесні. Про свої враження від святкувань і про наболілі для Львова теми «УМ» розпитала у мера Львова Андрія Садового. Окрім того, на минулих вихідних у Львові вдалося зустріти багато відомих особистостей, серед них і екс-львів'ян. «УМ» вони розповіли про свої асоціації зі Львовом і про те, як повернути столиці Галичини гордий статус П'ємонту, яким вона славилася на початку 90-х років.

Тернопілля виплекало цілу плеяду визначних українських діячів культури, науки, техніки. Воно в доленосному вінкові України тричі слугувало заборолом Європи від степу. Уперше — проти монголо-татар; вдруге — від турків із татарами; втретє — коли лютував московський комуністичний імперіалізм. Недаремно за середньовіччя наше Надзбруччя вкрили твердині-замки, яких тут налічувалося понад сто. Тепер — лише кілька десятків забутих, засмічених руїн.
Тернопіль — це мур національного відродження 1988—1991 років. Цей край допоміг в особистісному становленні чинного Президента України і цілковито підтримав його у 2004-му. Уже сьогодні дослідження доводять, що через Тернопільщину, яка розташована в українському межиріччі (Дністра та Дніпра), поширювалася Трипільська старожитна культура в глибину Правобережжя.
28 серпня Тернопіль святкував «три в одному» — традиційні День міста, храмовий празник (Успіння) та 465-річчя від свого заснування. Гримів концерт «Зірки України — Тернополю» з грандіозним феєрверком. Але у фахівців-істориків постає питання: невже Тернопіль такий молодий? Чи не навмисне досі вкорочували його корінь?

Міський голова Львова Любомир Буняк виготовив новий колар (ланцюг), який разом із іншими атрибутами міста носитиме суто на великі свята. Першою такою нагодою стала 14-та річниця незалежності України, коли мер зміг продемонструвати своє творіння, яке спроектував особисто.

Серпень для святкування харківського ювілею обрали з цілком прагматичних міркувань: 23 числа — місцевий День перемоги і заодно День міста. А 24-го, зрозуміло, — чергова річниця незалежності України. Отож, аби життя на теренах мегаполісу не перетворилося на довге масове гуляння, пожертвувати вирішили останньою декадою літа. Словом, почнуть харків'яни двадцятого, а там уже — як Бог дасть і на скільки вистачить грошей.

Львів у мене завжди асоціювався з ароматом кави, із затишною Вірменською церквою, де свічки можна поставити просто у вогкий, ніжний пісок, і — з «дефіцитом» води. Місцевим мешканцям зайве розповідати, що значить її економити (воду у Львові подають три години зранку і стільки ж увечері). Хоча самі львів'яни жартують, що для приїжджих «акви» у них завжди вистачить. Адже навіть, коли всі тутешні крани «сухі», перед центральним вокзалом приїжджих радісно зустрічає діючий фонтан...

Відомий своїми чарівними замками Ужгород — чи не єдиний обласний центр в Україні, де навіть центральні вулиці міста не мають твердого покриття. Тому не дивно, що для більшості місцевих мешканців вуличний рух асоціюється, передусім, із численними брудними плямами на одязі й взутті, а подорож цим архітектурно надзвичайно гарним містом — суцільна екстремальна розвага. А ремонти для місцевої влади перетворилися на особливий бізнес, якому не видно кінця.

Лише заборона на страйки працівникiв транспортної галузі не дозволила водіям АТП 15607 Рівного перекрити декілька вулиць в обласному центрі на знак протесту проти рішення власників підприємства скоротити кількість працюючих і взагалі перепрофілювати автопарк. І хоча до влаштування штучного «паралічу» транспортних артерій обласного центру справа не дійшла, увагу до своїх проблем перевізники таки зуміли привернути. І не лише вони, а й керівництво АТП — скорочення на маршрутах кількості ЛАЗів на 30 одиниць (20 — на внутрішньоміських рейсах, 10 — на приміському сполученні) не залишилось непоміченим.

Почалося все два тижні тому, коли після раптового стрибка цін на нафтопродукти в Луганську не вийшли на роботу водії приблизно третини великогабаритних автобусів найдовшого в місті і найбільшого за обсягами перевезень 114-го маршруту. Свої дії вони, як і слід було очікувати, пояснювали подорожчанням бензину і надмірною кількістю пасажирів, що користуються правом на безплатний проїзд. Дехто з водіїв на маршрут тоді вийшов, але повісив на вході оголошення, що пільговики віднині мають платити половину ціни за проїзд — 25 копійок. Пенсіонери образилися, влада полякала перевізників вилученням ліцензій — і все начебто заспокоїлося. Однак ненадовго.