Луганським АЗС закон неписаний

11.06.2004

      Почалося все два тижні тому, коли після раптового стрибка цін на нафтопродукти в Луганську не вийшли на роботу водії приблизно третини великогабаритних автобусів найдовшого в місті і найбільшого за обсягами перевезень 114-го маршруту. Свої дії вони, як і слід було очікувати, пояснювали подорожчанням бензину і надмірною кількістю пасажирів, що користуються правом на безплатний проїзд. Дехто з водіїв на маршрут тоді вийшов, але повісив на вході оголошення, що пільговики віднині мають платити половину ціни за проїзд — 25 копійок. Пенсіонери образилися, влада полякала перевізників вилученням ліцензій — і все начебто заспокоїлося. Однак ненадовго.

      Коли стало очевидно, що Кабінет Міністрів не спроможний упоратися з нафтовою кризою, на луганських АЗС почали творитися дивні речі. Ціна 95-го бензину з трьох гривень за літр у суботу, 5 червня, таки дійсно знизилася до обіцяних 2.90, а от на 92-й і 80-й вона піднялась на десять копійок (до 2,70 і 2,05 гривнi відповідно). На дизельне пальне ціна теж зросла на п'ять копійок (до 2,15 гривень), однак уже в неділю на заправках ТНК, яких у регіоні, мабуть, більше, ніж інших, разом узятих, кудись узагалі зник 92-й бензин. А саме ним заправляються більшість ЛАЗів. Отже, вже у вівторок зранку не вийшли на маршрути майже всі великогабаритні автобуси семи основних маршрутів міста. Що робилося на автобусних зупинках у вівторок, може уявити кожен, хто зранку їздить на роботу громадським транспортом. Навіть оператори місцевих телеканалів скаржилися, що пік цього неподобства вони не могли зняти через страйк: елементарно не змогли вчасно доїхати до рідних студій.

      Утім самі водії свої дії не називають ні страйком, ані акцією протесту, а тільки запевняють, що в такий спосіб намагаються, так би мовити, дати наочний урок економіки для міськвиконкому. Деякi  «викладачі» зібралися вдень на центральній площі міста, і один з водіїв запевняв, що заправка його автобуса на день роботи коштує 215 гривень, а заробив він за понеділок лише 90. Арифметика цікава: навіть якщо подумки відняти від тих 215 суму, на яку бензин подорожчав, усе одно виходить, що за задоволення щодня кататися по рідному місту він доплачував чималеньку суму грошей. Невідомо, з чиєї кишені. А начальник управління транспорту Луганського міськвиконкому Володимир Духнік нагадав про ще один нюанс. У місті є маршрути, де автобуси працюють на газі. Газ не подорожчав ані на копійку, однак і тут водії не стали до роботи.

      Однак цього разу погроз iз боку влади лунало значно менше, ніж два тижні тому. Переговори з власниками машин тривали мало не весь день, який закінчився нарадою у першого заступника міського голови Володимира Полуніна. Рішення прийняли одностайне: переглянути та відкоригувати тарифи. Відповідні служби міста вже обчислюють витрати перевізників, після чого пропозиції міської влади будуть передані до обласної держадміністрації для винесення остаточного вердикту.

      За попередніми даними, тарифи на перевезення в обласному транспорті мають підвищитись десь наполовину. Очевидно, що таким чином влада знову перекладе тягар фінансових втрат від перевезення пільгових категорій населення на працюючі його верстви, які змушені будуть покривати витрати на перевезення з власної, досить дірявої, кишені.

  • Що сказав би Бандера Шевченку,

    Задум написати цей матеріал виник після прочитання на місцевих інтернет–сайтах мало не сотні коментарів щодо спорудження у Тернополі монумента Незалежності. Відтак походила ще біля наших гарних (і не дуже) пам’ятників, порозмовляла з людьми, пригадала деякі події недалекого минулого і дійшла висновку, що у сучасних тернопільських пам’ятників усе–таки якась особлива «карма», міцно пов’язана з політикою. Йдеться не про монументи політичним діячам, а про зовсім інше. Наприклад, про те, чому більшість головних пам’ятників мого рідного міста розташовані зовсім не там, де вони мали б стояти відповідно до здорового глузду. Але про все по черзі. >>

  • Андрій Садовий: Моє найголовніше завдання — повернути мудрих людей до Львова

    Головною топ-темою минулого тижня є довгоочікуване святкування 750-річчя Львова. Для України відзначення цієї дати, без сумніву, займе чільне місце і серед найпомітніших подій року. Підготовка до ювілею тривала кілька років, але всією основною організаційною роботою та пошуком спонсорів займалася протягом останніх кількох місяців нова влада, яка зайняла крісла в мерії навесні. Про свої враження від святкувань і про наболілі для Львова теми «УМ» розпитала у мера Львова Андрія Садового. Окрім того, на минулих вихідних у Львові вдалося зустріти багато відомих особистостей, серед них і екс-львів'ян. «УМ» вони розповіли про свої асоціації зі Львовом і про те, як повернути столиці Галичини гордий статус П'ємонту, яким вона славилася на початку 90-х років. >>

  • Хто вкорочує терновий корінь?

    Тернопілля виплекало цілу плеяду визначних українських діячів культури, науки, техніки. Воно в доленосному вінкові України тричі слугувало заборолом Європи від степу. Уперше — проти монголо-татар; вдруге — від турків із татарами; втретє — коли лютував московський комуністичний імперіалізм. Недаремно за середньовіччя наше Надзбруччя вкрили твердині-замки, яких тут налічувалося понад сто. Тепер — лише кілька десятків забутих, засмічених руїн.
    Тернопіль — це мур національного відродження 1988—1991 років. Цей край допоміг в особистісному становленні чинного Президента України і цілковито підтримав його у 2004-му. Уже сьогодні дослідження доводять, що через Тернопільщину, яка розташована в українському межиріччі (Дністра та Дніпра), поширювалася Трипільська старожитна культура в глибину Правобережжя.
    28 серпня Тернопіль святкував «три в одному» — традиційні День міста, храмовий празник (Успіння) та 465-річчя від свого заснування. Гримів концерт «Зірки України — Тернополю» з грандіозним феєрверком. Але у фахівців-істориків постає питання: невже Тернопіль такий молодий? Чи не навмисне досі вкорочували його корінь? >>

  • На символ Львова не шкода й пенсії

    Міський голова Львова Любомир Буняк виготовив новий колар (ланцюг), який разом із іншими атрибутами міста носитиме суто на великі свята. Першою такою нагодою стала 14-та річниця незалежності України, коли мер зміг продемонструвати своє творіння, яке спроектував особисто. >>

  • Душа просить свята

    Серпень для святкування харківського ювілею обрали з цілком прагматичних міркувань: 23 числа — місцевий День перемоги і заодно День міста. А 24-го, зрозуміло, — чергова річниця незалежності України. Отож, аби життя на теренах мегаполісу не перетворилося на довге масове гуляння, пожертвувати вирішили останньою декадою літа. Словом, почнуть харків'яни двадцятого, а там уже — як Бог дасть і на скільки вистачить грошей. >>