Серпень для святкування харківського ювілею обрали з цілком прагматичних міркувань: 23 числа — місцевий День перемоги і заодно День міста. А 24-го, зрозуміло, — чергова річниця незалежності України. Отож, аби життя на теренах мегаполісу не перетворилося на довге масове гуляння, пожертвувати вирішили останньою декадою літа. Словом, почнуть харків'яни двадцятого, а там уже — як Бог дасть і на скільки вистачить грошей.
Уже тепер можна впевнено сказати, що «кругла» дата в харківській історії трапилася дуже вчасно. Адже коли б не ювілей, місту навряд чи поталанило б знайти на власну розбудову просто колосальну, за нинішніми регіональними мірками, суму — мільярд гривень. Солідний «кошторис» з'явився не за один місяць. Як каже перший заступник міського голови Володимир Бабаєв, Харків почав готуватися до ювілею майже три роки тому. І все новеньке, що з'явилося на його теренах за цей час, зараховують до святкового «бухгалтерського» активу.
Найдорожчим «подарунком» харків'янам до свята, звісно ж, стануть дві новенькі станції метрополітену. Їх відкриття від початку замислювалося як центральна подія з «господарської» програми ювілейних урочистостей. Вартість добудованої частини підземки — 175 мільйонів гривень. Ще, відповідно, п'ятдесят і двадцять мільйонів коштують придбані з цієї ж нагоди три состави вагонів та впорядкований під нові зупинки проспект Леніна.
Об'єкти, зведені, так би мовити, з нуля, теж влетіли у солідну копійку. Палац спорту «Локомотив», скажімо, коштує 65 мільйонів, Будинок культури Національної юридичної академії — 50. До речі, під дахом останнього, за попередньою інформацією, встановлять пальму Мерцалова, яку пообіцяли подарувати харків'янам сусіди-донеччани. Виявляється, цьому культовому ( з нинішньої точки зору) витвору мистецтва протипоказаний відкритий простір.
Свято виглядає дорогим і з тієї причини, що багато місцевих закладів, підприємств та установ використали його як добру нагоду підправити власні парадні під'їзди та дахи за рахунок власних і міністерських коштів. Скажімо, для ремонту фасаду Академії архітектури та будівництва місто виділило всього лише 200 тисяч гривень. Проте керівникам вузу вдалося додатково роздобути суму утричі більшу. Ще блискучіший організаторський талант виявила ректор Інституту культури Тетяна Вєркіна. Завдяки її ентузіазму скромний стотисячний стартовий капітал від мерії виріс до мільйона. Причому 900 тисяч, яких так не вистачало багатостраждальному вузу, ректор «вибила» у столиці. Цією схемою встигли скористатися й інші навчальні та освітні заклади, приміщення яких не знали ремонту впродовж не одного десятиліття.
Наказ негайно причепурити свої фасади отримали і директори комерційних фірм, що орендують офіси у центральній частині міста. Причому відмова вкласти гроші у справу міського престижу подавалася чиновниками як така, що обговоренню не підлягає й обов'язкова для виконання. Отож реставраторам не позаздриш. На недавній прес-конференції головний архітектор області Юрій Шкодовський чесно зізнався, що, за великим рахунком, старий Харків ніколи і ніхто добротно не ремонтував. На виділені кошти в радянські часи підрядники могли закупити кілька банок фарби та розвести відро вапна. Решта коштів благополучно потрапляла у численні приватні кишені. За роки ж незалежності не стало й цього, тому капітально відновити занедбану архітектуру в ажіотажний передсвятковий період практично не можливо. Тим більше що сама робота нерідко підносить просто дивовижні сюрпризи. Скажімо, приміщення нового Оперного театру в Харкові з'явилося всього лише два десятиліття тому. Але при його будівництві використовували настільки неякісні матеріали, що зовні добротний палац насправді є хирлявішим за багато сторічних будівель.
І ще одна цікава деталь. Екс-столиця сьогодні й справді нагадує один великий будівельний майданчик, але винятково у старій частині міста. Варто ж усього лише на кілька десятків кроків звернути убік від Сумської, відчуття великої підготовки розтане, як морозиво під пекучим сонцем. Старий, унікальний Харків продовжує гинути з невблаганною швидкістю, через що його молодечі, як для українського міста, 350 років видаються просто-таки сивою давниною.
Наша традиційна звичка приурочувати свої великі справи до «круглих» історичних дат щоразу викликає у нас же самих шквал іронічних емоцій. Пересічному німцеві або, скажімо, голландцеві й уявити, мабуть, важко, що такi буденнi речi, як сотня замінених електричних лампочок, виставлені у центральному парку урни для сміття чи з десяток кілометрів відремонтованих доріг, можуть служити символом готовності міста до ювілею. Для Харкова ж, що переживає нині свої не кращі часи, навіть суто господарська статистика насправді багато важить. «Ми сьогодні робимо унікальні речі, — каже Володимир Бабаєв. — Ви цього не помічаєте лише тому, що живите у місті й щодня бачите будівництво. Але ж погляньте, вже два об'єкти були удостоєні Державної премії. На черзі — проект Палацу культури Юракадемії, висота Конєва. Цілком можливо, що нагородою буде відзначено і храм Олександра Великомученика».
До речі, останній собор зводиться на честь відомого харківського архімандрита, який віддав своє життя за вірність християнській ідеї. Володимир Бабаєв каже, що цей архітектурний проект вражає своєю мистецькою унікальністю і може скласти конкуренцію навіть розкішним культовим спорудам харківського Покровського монастиря і київській Андріївській церкві. Вже сьогодні для відвідин прихожан тут відкрито нижній храм. Але, на жаль, повністю добудувати його через брак коштів не пощастить навіть до ювілею. Така сама доля спіткала й інші культові новобудови, що з'явилися останнім часом у місті. Скажімо, молитовну залу релігійної громади мусульман на Ярославській і греко-католицьку церкву по вулиці Гвардійців-широнінців. До цього ж списку потрапили також кілька стадіонів, реконструкція яких гальмується знову ж таки через нестачу коштів.
Підготовка до ювілею хоч і набридла городянам через численні незручності, однак проходить доволі тихо і мирно. На відміну від Києва, де будівництво замалим не кожного ювілейно-показушного об'єкта супроводжується інформацією про розкрадання державної казни чи, скажімо, російського Санкт-Петербурга, який у ході недавньої підготовки до свого 300-річчя прославився в аналогічний спосіб, Харків не був помічений у подібних гучних фінансових скандалах. Можливо, бухгалтерська пунктуальність пояснюється надто суворим контролем з боку Державного казначейства, Рахункової палати і КРУ. А може, просто 130 передсвяткових мільйонів, виділених для міста з державного бюджету у вигляді субвенції, — занадто скромна сума для подібних оборудок. До речі, вартість самого свята не входить до вже згаданого мільярда. Гулятиме Харків, в основному, на гроші з фонду 350-річчя міста. Пан Бабаєв назвав суму в півтора мільйона гривень.
Крім двох станцій метрополітену і згаданих новобудов, у день свята буде відкрито близько десяти пам'ятників, які харків'янам подарують Київ, Донецьк, Полтава, Алчевськ, Москва. Харків також стане першим українським містом, якому представники тепер уже сусіднього з нами Євросоюзу вручать прапор Ради Європи. Місто також очікує велику кількість делегацій як з українських, так i з іноземних регіонів, що візьмуть участь не лише у святкових урочистостях, а й у «круглому столі», присвяченому сучасним проблемам соціального розвитку великих мегаполісів. За інформацією Володимира Бабаєва, свою згоду на участь у харківському святі вже дала і мер Санкт-Петербурга, колишня наша співвітчизниця-черкащанка Валентина Матвієнко. Екс-столицям, на думку заступника міського голови, буде що обговорити стосовно потенційного співробітництва. Принаймні до цього зобов'язує їхній статус других за значенням для країни міст та досить розвинена промислова база.
Завершиться ж свято розкішним парадом феєрверків, що злетять у небо з подачі піротехніків одразу п'яти українських міст. Харків'яни, очевидно, будуть кращими. До цього їх зобов'язує давно очікуваний ювілей.
