Розігріємо «холодну війну»?

      Резонансна конференція, за іронією долі, відбулася у Мюнхені. Напередодні Другої світової війни саме у столиці Баварії вирішували долю Європи, зокрема здачу нацистській Німеччині Чехословаччини. Цього ж року в Мюнхені глави держав і високопосадовці з-понад 40 держав розважали світ розмовами на тему глобальної безпеки та геополітичної рівноваги. Але привiв у стан легкого політичного нокауту присутніх виступ президента Росії. Ця промова стала заявкою на нову «холодну війну».

      Володимир Путін висловив чимало претензій, якщо не прихованих погроз, Сполученим Штатам і НАТО. Загалом дісталося усім світовим структурам, де Росія втрачає гегемонію, зрештою, можна сказати усім, крім ООН та Червоного Хреста. Світова преса не забарилася з реакцією, заряснівши заголовками на кшталт «Подих «холодної війни» або «Путін шокує європейців». Так, зокрема німецький Die Zeit зазначив, що Путін хоче відбудувати старий світовий лад, базований на світовій противазі СРСР та США. На переконання ж газети Die Welt, ці заяви врешті дозволили європейцям правильно зрозуміти хід мислення президента Росії.

Герой «русского врємєні»

      Насамперед Путін наголосив на «всезагальності та неділимості» світової безпеки, навіть озброївшись фразою Франкліна Рузвельта часів ІІ Світової війни: «Якщо в будь-якій точці буде порушено мир — повсюдно мир виявиться під загрозою». На думку Путіна, світова безпека містить не лише вкрай гострі економічні та соціальні питання, адже «холодна війна» залишила «нерозірвані снаряди». І хоча російський чільник казав про «ідеологічні стереотипи, подвійні стандарти, інші шаблони блокового мислення», насправді йшлося про непогамовані претензії путінської Росії щодо гідного місця під сонцем світової геополітики. Зокрема, наріжним каменем у промові російського вождя, котрий відчутно ностальгував за часами двох наддержав — Совєтського Союзу та США, — стало твердження, ніби «запропонований після «холодної війни» однополярний світ не відбувся».

      Неприховане обурення звучало в голосі Володимира Володимировича, коли він згадав, що «Росію постійно вчать демократії. Але ті, хто нас вчить, самі вчитися хочуть не дуже». Аудиторія слухала нового Володю Ульянова, котрий закликав до вічного «вчитися-вчитися-вчитися», заворожено, лишень часом сивочолі генерали засмучено перекидались поглядами, пам'ятаємо, мовляв, і вашого попередника, котрий доводив шкідливість монополярності за допомогою черевика. І просто світовий розпач засвітися в очах присутніх, коли почули від Путіна, як виявилось, провідного толстовця-мораліста, слова, що «однополярна модель не працює (...) позаяк в її основі нема і бути не може морально-етичної бази сучасної цивілізації». І це «вкрай небезпечно, бо спричиняє до того, що ніхто вже не почувається в безпеці». Певно, пригадавши сумні диктаторські долі Хусейна і Мілошевича, президент Росії вдруге наголосив на тому, що «ніхто не почувається в безпеці», бо ніхто не може сховатися за міжнародним правом, як за кам'яною стіною». За словами Путіна, решта організацій, крім ООН, права на застосування сили не мають «і не треба підміняти Організацію Об'єднаних Націй ні НАТО, ні ЄС». Якщо конкретніше, на думку Путіна, почався наступ на інтереси Росії, зокрема... у Болгарії та Румунії, де «з'явились так звані легкі американські передові бази по п'ять тисяч багнетів у кожній. Це ж виходить, що НАТО висуває свої передові сили до наших державних кордонів». Найкумедніше прозвучало посилання Путіна на фразу колишнього Генсека НАТО «щодо нерозширення» у Брюсселі 17 травня 1990 року, яка стосувалася... Совєтського Союзу. Адже фраза та звучала таким чином: «Сам факт, що ми готові не розміщувати військ НАТО за межами території ФРН, дає Совєтському Союзу тверді гарантії безпеки». Де гарантії, риторично заламує руки Путін, забуваючи, що СРСР розвалився ще у 1991 році, справді цілком мирно. А наявність Кремля чи Мавзолея не означає присутності СРСР у чиїхось розрахунках.

«Трубою» — по голові

      Ядерна Росія, амбітна Росія залишається країною-постачальником сировини, нафти та газу, в Європу. І не користатися цією «дубинкою» для того, щоб акцентувати свої інтереси, вона не збирається. «Енергетична» частина спічу Путіна на мюнхенській конференції теж вразила європейців. Насамперед тому, що він вкотре наголосив: Росія не збирається підписувати Європейську енергетичну хартію. «Принципи, закладені в Енергетичній хартії, загалом і в цілому прийнятні, але сама Хартія нас не дуже влаштовує», — заявив російський президент. А по-друге, тому, що Росія натякнула на велику ймовірність підвищення ціни на газ, який вона продає в Європу. У будь-якому разі, багато оглядачів потрактували саме так слова російського керманича про те, що «ціна на енергоносії має визначатися ринком, а не бути предметом політичних спекуляцій, економічного тиску, шантажу». З одного боку, наче й красиві, правильні слова, а з іншого — це загроза перегляду відносин з транзитерами та споживачами.

      І тут нарешті Путін згадав про Україну. Ми стали ілюстрацією підступних можливостей Москви. Виступаючи на конференції, Володимир Путін нагадав минулорічну газову кризу і зауважив, що тоді не існувало домовленостей, які б забезпечували безперебійне постачання «блакитного палива» в зону ЄС. «Протягом п'ятнадцяти років ви (Європа. — Ред.) залежали від того, чи домовляться Україна з Росією між собою щодо умов і ціни поставки нашого газу в Україну. А якщо не домовляться — все, європейські споживачі сиділи б без газу. Така ситуація влаштовує вас? Думаю, ні», — резюмував російський лідер. І тут же запевнив, що алгоритм дій змінюватиметься. Можливо, вже змінюється.

      У важкій дискусії з Президентом України Віктором Ющенком вдалося вийти на підписання окремих контрактів на постачання в Україну газу і окремо на п'ятирічний контракт на транзит до Європи, розповів Путін. «Незважаючи на всі скандали й інше — захист інтересів, боротьбу думок, — ми змогли домовитися з Президентом України. Я вважаю, що він прийняв відповідальне, винятково правильне, ринкове рішення. Нам треба подякувати Україні за таке рішення», — цитують інформаційні агенції слова Володимира Путіна.

Київське слово

      Якщо «путінське слово» нагадало звук черевика об кафедру, напруживши усю світову спільноту, то виступ українського Президента Віктора Ющенка влучно і делікатно нагадав про важливість української ролі. Це попри те, що українська національна стратегія є субстанцією перемінливою, набуваючи часом гротескових форм, коли грудочка золотого піску в кишеню чиновника може переважити усі потуги МЗС. Водночас, як наголосив Президент, «в Україні досягнуто політичного консенсусу стосовно стратегічних цілей розвитку... Україна ставить за мету стати повноправною частиною всієї загальноєвропейської системи безпеки. Ми послідовно продовжуємо європейський і євроатлантичний інтеграційний курс. І наш вибір — незворотний». А долучення України до системи європейської безпеки стане логічним кроком на шляху, на який Україна стала під час Помаранчевої революції. Саме ця подія, на думку Президента, стала важливішою для європейської безпеки, ніж навіть відмова від ядерної зброї.

      Водночас Президент натякнув, що Україна не збирається лишатися стратегічним буфером між Росією та цивілізованою Європою. Маячня про російсько-українське «сестробратіє» спрямована, зокрема, й на те, аби тихцем прибрати газотранспортну систему України, але й брюссельські словеса про українську європейськість також відгонять лицемірством, і з європейських бюрократів лещатами не витягнеш визнання, чи бачать вони Україну в ЄС. Сподіваючись на український романтизм, в ЄС подекуди забувають, що Україна лишається суб'єктом міжнародної шахівниці, який повинен добряче поторгуватися, використовуючи свій унікальний шанс, адже прагнення Росії до світової гегемонії неможливе без української потуги. А з Україною можлива реалізація усіх путінських фантазій...

      Тож Президент України запропонував, у тому числі в найболючішій галузі — «енергетичній» — відкриту і прозору співпрацю; «інтереси транзитних країн мають належним чином враховуватися, вони мають бути рівноправними партнерами у справі вироблення передбачуваного, надійного, економічно вигідного, а також екологічно сприятливого механізму забезпечення енергетичної безпеки європейського континенту». Згодом, на прес-конференції, Віктор Ющенко розтлумачив, що Україна з розумінням ставиться до інтересів Росії в оборонному секторі й готова вести «продуманий діалог» із питань забезпечення національної безпекової політики. Але готова інтегруватися до європейської системи колективної безпеки. Таким чином мюнхенська промова глави держави якнайліпше окреслила український курс, котрий спрощено можна окреслити так: «Ми, лишаючись європейською державою, не членом ЄС, і послідовно сповідуючи європейські цiнності, йтимемо на Захід настільки, наскільки це можливо, а на Схід — наскільки нам це вигідно. Ба, більше, Україна свою безпеку бачить винятково в євроатлантичних структурах».