Повна «нагіївщина»

      Створювати якісні дитячі програми тепер не в моді. Для журналістів ця робота не є престижною. Для керівників українських телеканалів — не прибутковою. Принаймні такого висновку дійшли учасники «круглого столу» на тему «Куди поділися дитячі передачі?». Його організатор Ліза Хворс каже, що однією з причин організації відкритої платформи на цю тематику стали дослідження глядацьких інтересів школярів. «Коли два роки тому проводилися опитування серед учнів третіх класів, то з'ясувалося, що найпопулярнішою програмою серед школярів було ток-шоу «Вікна» з Дмитром Нагієвим. Сьогодні дитяча увага повністю прикута до мультика «Сімпсони». Невже телебачення більше нічого не може запропонувати нашим дітям?» — обурюється вона.

      Інший учасник «круглого столу», ведучий колишньої дитячої програми «Не всі вдома» Костянтин Грубич вважає, що дану проблему слід розглядати глибше. На його думку, щоб створити якісний продукт, найперше необхідне бажання самих журналістів. А його немає, бо сьогодні студенти-випускники журналістських вузів прагнуть працювати над політичними, економічними чи світськими програмами, тільки не над дитячими. «Створювати ж щось для молодого покоління їм не лише не цікаво, а й часто соромно навіть про це говорити. До всього ж, в еру популяризації та доступності комп'ютерних технологій діти мають можливість отримувати значно більше інформації, аніж колись. Тому і гострої потреби в цьому не відчувають», — каже Костянтин Грубич.

      Дитячий Фонд ООН «ЮНІСЕФ», який проводив в Україні соціологічне дослідження, запевняє: українські телеканали не виконують своїх зобов'язань щодо дитячого мовлення. За даними опитування, лише 12 відсотків українців задоволені кількістю та якістю матеріалів, присвячених захисту прав дітей. Україна, кажуть експерти, відстала від західних сусідів як мінімум на 15 років.

      Незалежний продюсер Альбіна Ситницька зауважує: брак сучасної культури серед молодого покоління відчувається. Однак вона має сумніви, що це розуміють керівники українських телеканалів. Тим паче, коли вибір стоїть між заповненням ефірного часу казкою для дітей і рекламою, за яку телеканали отримують чималі прибутки.

      Врегулювати це питання у законній площині, зобов'язавши приватні телеканали виділяти певний відсоток ефірного часу саме для програм такого характеру, теж не видається дієвим. Адже навіть мультфільм можна вважати заповненням квоти, якщо таке рішення буде прийнято на загальнодержавному рівні. Проте розвитку і розширенню кругозору дитини він не зарадить.

      Також учасники брифінгу відзначили, що рівень професійності та креативності нинішніх журналістів далекий від того, аби запропонувати маленькому глядачеві щось якісно нове, цікаве і сучасне. Бо життя змінюється щодня, тож не можуть стояти на місці й дитячі програми, які створювали ще на основі радянських стереотипів і концепцій. Щоб сприяти розвитку культури, розвитку дітей потрібна не разова програма, яка буде нецікавою і закриється через брак коштів після декількох місяців. Держава повинна забезпечити підготовку кадрів у спеціальних школах чи на факультетах вузів. Тоді зросте популярність професії, отже, з'явиться й інтерес серед школярів.

      Учасники «круглого столу» не змогли знайти відповіді на низку питань про раціональний підхід і вирішення цієї проблеми. Серед варіантів, які розглядали, — дозвіл на законодавчому рівні реклами під час дитячих програм або створення окремого телеканалу з винятково підлітковими передачами. Як одне, так і інше виглядає примарним навіть через питання вбогого фінансування таких ініціатив. Наразі ж дітям для перегляду залишається лише «нагіївщина». Коли держава не дбає про майбутнє покоління, то й останньому залишається тільки сприймати світ через призму «нагіївських вікон».

Ярослав ТРАКАЛО.