Про урожай та ядерні розробки: університетська наука на четвертому році повномасштабної війни

В історичному червоному корпусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка вперший день березня відбулися ХХІІ Академічні читання пам’яті визначного українського фізика, засновника і першого президента АН вищої школи України Віталія Стріхи (1931—1999).

 

Виступи лунали не тільки з київської аудиторії, а й онлайн із Харкова, Запоріжжя, Сум, Львова і навіть із заокеанського Торонто, — адже українські учені працюють сьогодні скрізь.

 

Інтерес до читань був зумовлений тим, що їх формат дозволяє ученим різних галузей знань почути одне одного і зрозуміти, як і чим живе українська університетська наука сьогодні.

Ці читання відбувалися на початку вже четвертого року повномасштабної війни. Тому, відкриваючи їх, президент академії, відомий учений у царині інформатики й системного аналізу Олександр Наконечний розпочав із хвилини мовчання в пам’ять про тих, хто загинув, захищаючи рідну землю від рашистської навали.

 

Реаліям воєнного часу було присвячено й привітальне слово президента Українського союзу промисловців і підприємців, прем’єр-міністра України2001—2002 років Анатолія Кінаха.

 

Намагаючись відповісти на запитання, що ж відбувається з державою, він наголосив, що у 2024-му зросла наша залежність від зовнішньої допомоги.

 

Очікується, що цього року ми вийдемо на позначку зовнішнього боргу в понад 100% ВВП. Торік лише 44% витратної частини бюджету покрито за рахунок внутрішніх надходжень.

 

Погіршується структура національної економіки. Якщо перед великою війною частка сировини в експорті становила понад 65%, то зараз вона зросла до понад 80%.

 

Але ж добре відомо, що сировинна економіка не формує нових робочих місць, не веде до високого рівня добробуту. Анатолій Кінах наголосив: однією з причин цього є деградація інститутів влади, брак професіоналізму при ухваленні управлінських рішень.

 

Особливо ці провали помітні при порівнянні ситуації в нас і в наших ворогів. Якщо російський ВПК вже працює в режимі 24/7, то потужності нашого завантажені менш як на половину.

 

Анатолій Кінах закликав до якомога швидшого виправлення цього становища, а заодно й до усунення гострих виявів соціальної несправедливості й марнотратства, коли за середньої зарплатні в 22,4 тис. грн управлінці в умовах війни незрідка отримують у десять разів більше. Чільна роль у визначенні правильних рекомендацій для влади, на думку президента УСПП, повинна належати саме вітчизняній науці.

Визначний учений-гідромеханік, академік НАН України, почесний академік АН ВШ України Віктор Грінченко поділився роздумами на тему: «Наука і суспільство: виклики ХХІ століття», почавши з Шевченкового запитання: «Дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки?».

 

Адже поняття «епоха науки», «суспільство знань», «інформаційне суспільство», «постіндустріальне суспільство» якось непомітно поступилися місцем іншим: «суспільство постправди», «епоха дезінформації», «добра невігластва». Причому це стосується не українських, а загальносвітових тенденцій.

 

За спостереженням відомого вченого-фантаста Айзека Азімова, учені накопичують знання значно швидше, аніж суспільство накопичує мудрість, яка дає змогу тими знаннями правильно розпорядитися.

 

В наш час посилюється й інша негативна тенденція: різко зростає роль антинауки, різних конспірологічних теорій тощо. Доходить до того, що в часи загального обману сміливістю стає просто говорити правду.

 

На думку вченого, на сьогоднішню науку фатально тиснуть не лише загальні бюрократизація і корупція, а й комерціалізація. Адже отримання нових знань і добування грошей — це все ж таки різні речі, які часто потребують цілком інших професійних умінь та навичок.

Визначний учений-матеріалознавець, академік НАН України і АН ВШ України, представник України в ЦЕРН Борис Гриньов виголосив доповідь пропроблеми та перспективи взаємодії нашої держави з цією найбільшою міжнародною організацією в царині ядерних досліджень.

 

Він підкреслив, що Україна є асоційованим учасником ЦЕРН і сьогодні там працюють 229 українських дослідників з 13 наших провідних наукових установ та університетів.

 

Навіть у час великої війни співпраця з ЦЕРН дозволяє нам не лише забезпечити місце на передньому краї наукового пошуку (окремою темою є можливості, які відкриє спорудження нового суперколайдера), а й реалізовувати важливі освітні проєкти в різних регіонах України, зокрема й прифронтових.

 

Однак питання «ЦЕРН — Україна» має сьогодні і виразну політичну складову. ЦЕРН не лише беззастережно солідаризувався з Україною після початку повномасштабного вторгнення, а й нарешті ухвалив минулого року рішення про припинення співпраці з ученими з білоруськими та російськими афіліаціями.

 

Українцям при цьому довелося подолати шалений опір тих росіян, які виступають сьогодні під американськими та європейськими прапорами, але рішення однак було ухвалено.

 

На жаль, при цьому поки не вдалося домогтися й припинення співпраці з Об’єднаним інститутом ядерних досліджень у Дубні, який формально має статус міжнародної організації, проте фактично не лише повністю контролюється росіянами, а й активно використовується російським ВПК.

 

Відомий економіст-міжнародник, академік АН ВШ України Антон Філіпенко поділився роздумами про систему глобальних суспільних благ, вклавши в чіткі академічні рамки поняття миру як суспільного блага і війни як суспільного зла. 

Знані вчені-геологи, академіки АН ВШ України Василь Загнітко та Катерина Деревська презентували доповідь «Мінеральні багатства України: міфи і реальність». Коли цю доповідь готували, ще ніхто не міг передбачити наслідки відомої всьому світу суперечки в Овальному кабінеті Білого дому 28 лютого 2025 року. Але вона, однак, розставляє багато акцентів у контексті дискусій, які точилися перед тим щодо «угоди про надра».

 

Україна справді посідає 12-те місце в світі, володіючи 2,2% потенційної вартості підтверджених мінеральних ресурсів планети (на чолі списку йдуть США — 14,4%, росія — 12,4%, Саудівська Аравія — 4,7%, ПАР — 4,6%).

 

Ми маємо 20 тисяч родовищ 94 видів різної сировини. Але твердження, що ці родовища конче вирішать усі наші проблеми, є, на думку доповідачів, не більш ніж міфом.

 

Насамперед не лише мінеральні ресурси визначають сьогодні рівень розвитку держави. Франція, Італія, Південна Корея, Японія бідні на ці ресурси, але стоять на високих позиціях за рівнем розвитку і добробуту. Не все так просто і з нашими мінеральними багатствами. З усіх наших родовищ освоєно лише 3 тис. 349. І це не дивно: коли в 1987 році розвідкою надр в УРСР займалися 62 тисячі 100 фахівців, то сьогодні в незалежній Україні — лише близько 3 тисяч.

 

У продовження попередньої теми учений-економіст академік АН ВШ України Степан Мельник зробив доповідь «Розвиток економічного співробітництва України у сфері використання корисних копалин (рідкісноземельних металів) у контексті забезпечення економічної безпеки держави».

 

Почав він її твердженням: геополітика — не гра, на кону тут людські життя. Особливо зупинився доповідач на групі 17 рідкісноземельних металів, справді надзвичайно важливих для сучасної промисловості й технологій (зокрема й військових).

 

Безперечним лідером тут є Китай (68,8% світового видобутку). Напевно, цим і зумовлений інтерес США до наших «рідкісних земель». Але проблемою є те, що 70% розвіданих покладів тут припадає на три області: Дніпропетровську, Донецьку і Луганську, з яких лише перша цілком контролюється сьогодні українською владою.

 

Тому не менш важливими з погляду міжнародного співробітництва, на думку економіста, є наші поклади урану, титану та графіту (де ми справді належимо до числа лідерів за розвіданими запасами).

Академік АН ВШ України Василь Терещенко розповів про вплив наукових результатів геніального українського математика Георгія Вороного (1868—1908) на розвиток інформаційних технологій.

 

Вороний прожив лише 40 років і надрукував за життя лише 12 наукових праць (який контраст із сьогоденням, коли панує гасло «публікуйся або загинь!»). Але в них було зроблено неймовірні прориви в царинах теорії чисел і геометрії квадратичних форм.

 

Доповідач ознайомив з тим, як він з колегамиуспішно використовує «діаграми Вороного» при аналізі демографічних ситуацій, у задачах комп’ютерного зору, для сегментації клітинної мембрани в біології, а також для розпізнавання текстів і рукописів.

 

Учені-аграрії член-кореспондент НААН Микола Доля і академік АН ВШ України Віталій Лисенко презентували доповідь «Прогнозування урожайності зернових культур та якості урожаю в окремих регіонах України».

 

Значення цієї теми зрозуміле бодай із того, що навіть торік, у час великої війни, Україна експортувала близько 50 млн тонн зерна, що забезпечило понад 60% її валютних надходжень. Попередні моделі, що враховували різні впливи на урожай (рівень інсоляції та опадів, шкідники, бур’яни тощо) мали точність до 50%.

 

Використання ШІ та нейронних мереж дозволило підвищити точність до 8-10%, причому водночас для різних зон Полісся, Лісостепу та Степу. Ці результати мають колосальне значення для виробників сільськогосподарської продукції, оскільки дозволяють їм значно краще планувати вкладання необхідних коштів. 

Академік АН ВШ УкраїниАнатолій Павко поділився роздумами на тему: «Магдебурзьке право в Україні та Європі: повчальний досвід історії». Її актуальність зумовлена бодай тим, що магдебурзьке право, починаючи з 12 століття, стало першою стійкою формою місцевого самоврядування в Центральній Європі і залишило значний слід на українських землях (у Києві, наприклад, воно діяло з 1494-го по 1834 рік).

 

Доктор історичних наук, професор Харківського національного університету імені Василя Каразіна Сергій Лиман розповів про дослідження всесвітньої історії в українських університетах наприкінці ХІХ—на початку ХХ століть.

 

Попри поширену думку, наче зазначений період не народив у цій царині нічого вартісного, доповідач показав, що в п’яти тодішніх університетах (Київському, Харківському та Одеському на території імперії Романових та Львівському й Чернівецькому — в імперії Габсбургів), у Київській духовній академії, в Ніжинському вищому інституті, в наукових товариствах (серед яких національний характер мало НТШ у Льовові) виконувалися першорядні роботи з історії античного світу, візантиністики, медієвістики та історії Нового часу.

 

Високий рівень цих досліджень обумовлювався кількома факторами: тим, що випускники гімназій у Києві чи Харкові добре володіли чотирма іноземними мовами (давньогрецькою, латиною, французькою та німецькою), а отже, могли легко працювати з джерельною базою, а також тим, що для написання магістерської роботи можна було отримати дворічне закордонне відрядження з непоганою стипендією.

Відомий учений-історик, академік АН ВШ України Олександр Потильчак дослідив у доповіді полон як прояв гібридного характеру сучасної російсько-української війни.

 

Попри те, що з лютого 2022 року росія веде проти нашої держави вже не гібридну, а тотальну війну з використанням майже всіх можливих засобів, практика обміну полонених є спадщиною саме першого, гібридного, періоду цієї війни, що тривав з 2014-го.

 

Річ у тому, що міжнародне законодавство не знає поняття обміну полоненими, поки триває активна фаза бойових дій. Воно передбачає тільки репатріацію всіх полонених на батьківщину після їх завершення.

 

Натомість під час великої війни відбулося вже 60 обмінів, під час яких на батьківщину повернули понад 4 тисячі українців. Дослідник наголосив: питання обмінів є непублічним і виведеним поза правові механізми саме тому, що воно ніяк не регламентується національним та міжнародним законодавством. Це є свідченням кризи міжнародного гуманітарного права, яке, відтак, потребує термінового вдосконалення.

 

Ще однією важливою проблемою є фактичне нехтування росією (як і раніше СРСР і нацистським Райхом) норм міжнародних конвенцій щодо військовополонених. Усупереч чіткій регламентації Женевської конвенції (чинна редакція 1949 р.) у росії українські полонені віддані під нагляд внутрішньої системи відбування покарань (наслідки чого всі ми знаємо). Натомість в Україні російських полонених трактують суворо у відповідності до норм міжнародного права.

 

Відомий учений у галузі масових комунікацій, академік АН ВШ України Володимир Садівничий виголосив доповідь із доволі складною назвою: «Комеморативні наративи у формуванні медіатрендів: виклики поствоєнної України».

 

Термін «комеморація» означає «увічнення пам’яті про події». Учені Сумського держуніверситету дослідили, як ЗМІ формують уявлення про сьогоднішю війну в молодих людей, які стануть носіями пам’яті про неї в майбутньому.

 

Загальний результат виявився тривожним: якщо в перші місяці війну сприймали здебільшого як «героїчну» й «переможну», то зараз у сприйнятті молоді вона зробилася «катастрофічною», «безнадійною», «затягнутою в часі».

 

Змінилося й ставлення до людини в формі: від виразно захопленого до нейтрального, і часом навіть негативного. Дослідник констатував: на четвертому році великої війни ми так і не спромоглися виробити ефективну державну інформаційну політику щодо її комеморації.

Академік АН ВШ України, в минулому — засновник спецпідрозділу «Альфа» генерал-лейтенант Василь Крутов поділився роздумами про державну політику ментального здоров’я, її виклики та стратегію впровадження.

 

За даними МОЗ, через події війни маємо справжню кризу ментального здоров’я: 15 млн українців зазнали травм і потребують сьогоді допомоги й реабілітації. Відповідаючи на цей виклик, фахівці АН вищої школи України під керівництвом доповідача розробили ефективну систему соціально-психологічної реабілітації, в основі якої лежить розуміння сутності кожної конкретної людини.

 

Відомий учений-правник, академік АН ВШ України генерал-лейтенант Володимир Тимошенко розповів про безпекові угоди України як інструмент наближення держави до більших можливостей.

 

Він нагадав про слова китайця Сун Цзи, сказані 2,5 тис. років тому: потрібно насамперед вивчити ворога і зруйнувати його задуми, потім — розбити союзи ворога. Якщо це буде зроблено ефективно, можливо, й не доведеться розбивати його зброєю.

 

Далі доповідач поділився прикладами того, як Україна в своїй історії не раз нехтувала цією настановою, не використовуючи інструментів власних міжнародних договорів.

 

Адже, попри поширену думку, навіть сумнопам’ятний Будапештський меморандум — це не якийсь там «папірець», а підписаний документ міжнародного права, що підпадає під усі пункти Віденської конвенції 1969 року.

 

Звісно, міжнародне право сьогодні вкрай недосконале, але вельми погано не використовувати навіть тих обмежених інструментів, які воно дає.

 

Під час загальної дискусії академік АН вищої школи України Володимир Боголюбов наголосив на проблемах екологічної освіти, академік АН вищої школи України Наталя Торкут говорила про те, що ми вкрай недалекоглядно фактично не вивчаємо сьогодні свого головного ворога і в Україні мусив би постати ефективний Інститут росії.

 

Старійшина вітчизняної астрономії, академік НАН України, почесний академік АН ВШ України Ярослав Яцків відзначив високий рівень виголошених доповідей і запропонував опублікувати їх у редагованому ним науково-популярному журналі «Світогляд».

 

А президент академії Олександр Наконечний, використавши урочисту нагоду, вручив генеральному директору Асоціації підприємств інформаційних технологій України, співзасновнику громадської організації «Вікімедіа Україна» Юрію Пероганичу грамоти для тих активістів української «Вікіпедії», які підготували найбільше статей про науковців вищої школи. Популяризація науки триває і в час великої війни. І це теж засвідчує, що Україна — нездоланна.