Один місяць без мови

      Звичайний київський кінотеатр. Ми з сином дивимося кіно. На душі у мене легко і приємно. Нарешті українці у своїй країні переглядають фільм рідною мовою. «Пірати Карибського моря — 2» аж ніяк не шедевр світового кіно. Проте переклад і дубляж українською мовою — просто чудовий. Повна зала людей, всі задоволені.

      Проте маленькі радості українців у своїй (?) державі, як завжди, примарні. «Веселі, брате, часи настали», як каже Вакарчук з усім «Океаном Ельзи». Знаковим для мене був відверто антиукраїнський шабаш під стінами Верховної Ради під час створення «антикризової коаліції». «Братки», які керували дійством довкола будинку парламенту і називали мене «бандєрой», безпомилково вираховуючи з-поміж своїх, насолоджувалися перемогою. Згодом їхня радість стала зрозумілою. Тотальний наступ на українство вже ніщо не стримувало.

      Сумнопам'ятного дня 17 жовтня цього року Апеляційний суд міста Києва скасував, як відомо, рішення Кабміну про обов'язкове дублювання, титрування або озвучення частини фільмів у прокаті українською мовою. Зроблено було це на замовлення, вибачте, на подання Михайла Соколова, президента (увага — назва «прогресивної» організації!) Асоціації сприяння розвитку кінематографа. Ця контора стверджує, що до прокату вигідно брати фільми лише у перекладі на російську мову. Однак нещодавно, після прокату кількох популярних фільмів саме в українському перекладі, інші організації, навпаки, констатували зростання прибутків. Отже, повноцінне функціонування державної мови є також економічно вигідним. З іншого боку, постає питання — а чи може Апеляційний суд столиці виносити вердикт у питаннях, що стосуються Конституції і національної безпеки держави?

      До прихильників «общєпонятного язика» від судів і кінопрокату хутко пристав і віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник. Урядовець оголосив, що він проти обов'язкового дублювання українською мовою всіх іноземних фільмів. Мовляв, це надто дорого. Ви можете уявити, що один із найвищих посадовців Франції чи Польщі міг би заявити: «Дублювання іноземних фільмів державною мовою надто дорого»? Не уявляєте? І я не уявляю. То навіщо ж Україні такі віце-прем'єри й ті люди, що плекають чужинську мову в кіно? Хочу нагадати панам Табачнику, Соколову та «іже з ними» — всьому є межа, навіть терплячості українців.

      Насамкінець хочу процитувати сучасне визначення такого явища, як расизм, дане в енциклопедії «Вікіпедія». Расизм — це дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей, політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною приналежністю.

      Розумному — досить, як казали древні...

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник, журналіст.