Дзюдо увійшло до олімпійської програми у 1964 році, коли Олімпійські ігри приймала Японія. Господарі, звісно, небезпідставно сподівалися тріумфувати в усіх вагових категоріях (на той час їх було чотири, зараз — по сім чоловічих та жіночих), однак плани родоначальників дзюдо порушив перший європеєць — триразовий чемпіон світу і 14-разовий чемпіон Європи голландець Антон Геєсінк, який переміг у абсолютній ваговій категорії. У подальшому представники нашого континенту ще не раз доводили, що японцям можна і потрібно протистояти на рівних. Особливо ж це було помітно у важких категоріях, де в 1976 році в Монреалі олімпійським чемпіоном став киянин Сергій Новіков.
Своє високе реноме українські дзюдоїсти-важковаговики підтримують і сьогодні. Скажімо, наприкінці січня наша чоловіча збірна повернулася з Токіо, де вперше повним складом і після шестирічної перерви боролася за призи «Кубка Дзигаро Кано». Турнір на честь засновника дзюдо має великий престиж в усьому світі — вважається вагомим успіхом у кар'єрі виграти у японця саме тут. А чотириденний інтернаціональний «табір» дзюдоїстів, який проводять учасники токійського турніру, може замінити рік роботи в рідному спортзалі. Особливо це важливо для наших молодих борців, з якими тренерський штаб пов'язує надії у Пекіні-2008. Невдовзі після повернення з Японії кореспондент «УМ» зустрівся з віце-чемпіоном світу минулого року, найкращим дзюдоїстом України 2005 року та одним із десятки найкращих спортсменів країни за версією Асоціації спортивних журналістів України Віталієм Бубоном. Знайомство з високим атлетичним спортсменом (Віталій виступає у вазі до 100 кг) ми розпочали з японських спогадів.

Головними подіями другого дня чемпіонату України в Сумах стали стрибкові дисципліни. Слідом за Жанною Блок та Іваном Гешком публіка очікувала побачити в легкоатлетичному манежі ще одну зірку — бронзову призерку Олімпіади в Афінах Вікторію Стьопіну. Але в останній момент з'ясувалося, що уславлена стрибунка у висоту на першість не приїхала через проблеми зi здоров'ям. Хоча сумські любителі «королеви спорту» й без цього були цілком задоволені проведенням у їхньому місті змагань такого високого рівня. Блок і Гешко не відмовляли у автографах і фотографіях на згадку, а Іван ще й щедро роздавав плакати із власним портретом (там же, що цікаво, красувалася політична реклама блоку «Наша Україна»).

Середа на Олімпіаді могла б бути «канадською», якби хокеїстам із Країни кленового листя не трапилися на шляху хокеїсти Росії. Тепер залишається з усмішкою пригадувати, як шведи і росіяни в останніх матчах групового турніру ламали собі голови над тим, які рахунки потрібні в їхніх матчах, щоб не потрапити у чвертьфіналі на канадців. Команда «Тре Крунур» відверто «злила» словакам, і хто їй тепер за це дорікне? На початку стадії «плей-оф» шведи вийшли на швейцарців і легко їх розтрощили. А росіяни таки змушені були зустрітися з Канадою і... обіграли заокеанських профі «всуху». Цікаво, що 50 років тому зимова Олімпіада теж відбувалася в Італії, збірна СРСР виступала на ній уперше і перервала панування у світовому хокеї канадців. Рахунок був той самий — 2:0, а ворота північноамериканців захищав Денніс Бродер — батько нинішнього голкіпера збірної Канади Мартіна Бродера.

Протистояння «Челсі» — «Барселона» оглядачі одностайно називали вартим фіналу Ліги чемпіонів, однак позавчора на «Стамфорд Бридж» між цими командами відбувся перший поєдинок лише стадії 1/8 фіналу. Сірувате (замість зеленого) поле лондонського стадіону було не в найкращому стані, таким видався сам матч. Звісно, в Західній Європі немає такого поняття, як «весняний футбол», але, з іншого боку, грати майже без перерви та ще й утримувати лідерство в таких потужних чемпіонатах, як англійський та іспанський, теж непросто. Тим паче, коли дуже висока відповідальність за результат.

Товариською зустріччю з ізраїльськими однолітками українська «молодіжка» розпочне цілеспрямовану підготовку до фінальної частини Євро-2006, яка пройде на стику травня—червня в Португалії. Відліт команди Олексія Михайличенка призначено на неділю, а власне гра відбудеться 28 лютого в Герцлії — «місті контрастів», одна частина якого — пролетарська, а інша складається із суцільних вілл та міні-Лас-Вегасів. Саме тут певний час працював головним тренером місцевого «Маккабі» Андрій Баль, нині — один із наставників «дорослої» збірної України.