«Ми несем додому надії добрі»

      Цей рядок з «Ювілейного гімну» Квінта Горація Флакка в перекладі Григорія Порфировича Кочура якнайкраще передає те натхненне, радісне почуття, з яким кияни поверталися додому зі Львова по завершенні Всеукраїнської наукової конференції «Григорій Кочур у контексті української культури другої половини ХХ віку», що тривала протягом двох днів жовтня у Львівському національному університеті ім. Івана Франка.

      Конференція традиційно розпочалася пленарним засіданням, на якому  виступили видатнi вченi, добре відомi і поза межами України: Роксолана Зорівчак зі Львова («Кочурознавство: витоки і перспективи»), Марина  Новикова iз Сімферополя (Григорій Кочур і сьогоденний український переклад»), Олександр Чередниченко з Києва («Функції перекладу в сучасному світі»). А ще слухачів захоплював своїм надтонким відчуттям слова неперевершений майстер поетичного перекладу Андрій Содомора, який ділився роздумами про українські версії «Нічної пісні подорожнього» Й.-В. Гете. Унікальні епізоди з життя Григорія Порфировича озвучив директор Літературного музею Григорія Кочура в Ірпені Андрій Григорович Кочур. Цікаво про Літературний музей розповідала заступник директора, заслужений працівник культури України Марія Леонідівна Кочур.

      Слово «конференція», що асоціюється переважно з сухим академізмом, виявилося замалим для того, щоб вмістити весь спектр не тільки інтелектуальних відкриттів, а й емоційних, естетичних вражень, якими збагатила нас ця конференція за два короткі, але такі насичені  дні!

      Так, окрім звичного для науковців режиму пленарних та секційних засідань, на учасників конференції чекав нетрадиційний захід: поетичний вечір, або Урочиста академія, присвячена Григорію Кочурові. Справжньою насолодою було потрапити на цей концерт-академію, де звучали поезії самого Григорія Порфировича, твори Архілоха, Константіноса Кавафіса, Юліана Тувіма, Джорджа Гордона Байрона, Томаса Мура, Йоганна Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Поля Верлена, Янки Купали, Вільяма Шекспіра, Франческо Петрарки, Оскара Уайльда, Їржі Ордена, Джанні Родарі, Олександра Блока мовою оригіналів та в перекладах Г.Кочура. І все це — в чудовій декламації студентів та викладачів кафедри перекладознавства і контрактивної лінгвістики імені Григорія Кочура та в музичному супроводі камерного ансамблю під керівництвом Романи Бурко. Ще однією «родзинкою» цього літературного вечора стали розповіді-спогади про Григорія Порфировича його найближчої родини — сина Андрія Григоровича і невістки Марії Леонідівни Кочур, а також спогади професора Львівського університету Роксолани Зорівчак, лауреата перекладацької премії ім. Максима Рильського Андрія Содомори, відомого перекладача Анатолія  Онишка.

      Живе поетичне слово немовби благословило подальшу плідну працю наукових секцій, що тривала наступного дня. Налаштувавшись на відповідний неформально-творчий, просвітлено-гармонійний лад, доповідачі не так «відчитували» ретельно заготовлені вдома тексти своїх виступів, як із науковою пристрастю ділилися з численною студентсько-викладацькою аудиторією глибокими спостереженнями й цікавими думками з приводу перекладацького доробку Григорія Кочура (секція 1), про Григорія Порфировича як культуролога і перекладознавця (секція 2), щодо загальнотеоретичних проблем перекладу (секція 3) та історії українського художнього перекладу (секція 4). Зацікавленість слухачів вимірювалась великою кількістю запитань та жвавим обговоренням кожної доповіді. Цей започаткований львів’янами досвід синкретичного жанру наукової конференції — поєднання академічного й художнього начал — виявився не просто успішним, а й вартим наслідування.

      На підсумковому пленарному засіданні керівники секцій згадували найцікавіші доповіді, при цьому зауважували цілковиту відсутність нецікавих, малотворчих чи поверхових виступів, відзначали активність доповідачів, указували на жваву участь в обговореннях і дискусіях студентської молоді. Шкода, що неможливо було побувати одночасно на засіданнях усіх секцій. Можливо, заради цього варто було б розтягнути конференцію ще на один день (до речі, в проекті вона й задумувалась як триденна).

      Обмінюючись враженнями зі своїми колегами з інших секцій і поспішаючи їх запевнити, що найцікавішою, звичайно ж, була моя секція, я звернула увагу на дивну одностайність у думках, — кожен переконував інших, що саме його секція й була найцікавішою. А це вагомий аргумент на користь пропозиції не синхронізувати роботи всіх секцій на майбутнє, щоб дати змогу бажаючим відвідати не одну, а принаймні дві-три секції...

      Здається, організатори конференції подбали про все: і зручні аудиторії для роботи, і забезпечення учасників комфортним житлом, і смачні обіди, і традиційну львівську каву з тістечками. Все це сприяло тому, що ми почувались не просто учасниками конференції, а ніби однією родиною, і зріднив нас великий Майстер і Вчитель Григорій Порфирович Кочур.

Лада  КОЛОМIЄЦЬ,

доцент КНУ ім. Тараса Шевченка.