Хто не заховався — я не винен

      Комп'ютерні ігри — це не для мене. Принципово. Нудно, безглуздо, нецікаво — навіщо витрачати на це час? Мабуть, саме тому після того, як була перегорнута остання сторінка «Простого вбивства» Олександра Кулика, відчувала себе стомленим стаєром, що промчав-таки свою дистанцію і знесилено впав на узбіччі після стрічки з написом «Фініш». От що значить немає досвіду. Напевне, реакція шанувальників комп'ютерних ігор буде прямою протилежністю моїй. Адже «Просте вбивство» — це та ж стрілялка, але не віртуальна, а словесна.

      ...Чарлі Лупіні, кілер із досвідом роботи,  отримує замовлення — «замочити» немолодого вже чоловічка, який заробляє собі на життя тим, що пере речі людям. Замовник виявив нечувану щедрість, оплачуючи цю роботу, — видав Чарлі порожній чек і дозволив вписати цифру на свій розсуд. Але кілер волею Олександра Кулика прихлопнув зовсім не того, на кого йому вказали і за кого заплатили. І пішло-поїхало. Погоні, засідки, нескінченні лабіринти, величезна кількість трупів — до речі, одна з найпоказовіших ознак комп’ютерних ігор — пастки і несподіванки...   Напевне, не один «комп'ютерозалежний» читач, гортаючи сторінку за сторінкою, гарячково нишпоритиме рукою у пошуках... мишки. А питання «що ж з героєм сталося насправді,  а що було його уявою?» для багатьох так і залишиться без відповіді.

      Оповідання «Порок унікальності», яке також увійшло до першої книжки Олександра Кулика, стриманіше за темпоритмом, з яскравими проблисками філософії та життєвої мудрості. Якщо «Просте вбивство» — це тут і зараз, то «Порок унікальності» балансує між минулим і теперішнім головного героя, зазирає в його майбутнє і розмірковує над причинами саме такого розвитку подій. Колись шахтар Олексій Трефілов, що мав феноменальну пам'ять, став свідком злочину, але змовчав, пішов собі у своїх справах, залишивши напризволяще дівчину, яка просила про допомогу... І поплатився за свою безпринципність: після вибуху на шахті він осліп і вже ніколи не зможе скористатися своєю унікальністю. А починається оповідання так: «Можливо, все життя дано тобі тільки для того, щоб у потрібну мить упустити коробку сірників. Їх підніме інша людина, з сигаретою в зубах і без вогню в кишені; підпалить і подумає, що сьогодні йому щастить і пора вершити великі справи».

      До речі, сам Олександр Кулик — суддя з тенісу, один із трьох суддів в Україні, що є власниками сертифіката Міжнародної тенісної федерації ITF. Має величезну практику: судив тенісні поєдинки у Росії, Грузії, Молдові, Туреччині... У планах на майбутнє — нові книжки і ... трилер, який би «не поступався рівневі Спілберга».