11 липня 2026 року, у польський день пам’яті жертв Волинської трагедії, президент Польщі Кароль Навроцький виступив у прикордонному селі Радруж і заявив, що домагатиметься законодавчої заборони червоно-чорного прапора на території Польщі. Він назвав його «прапором ОУН-УПА» і стверджував, що в цих кольорах «закладена вся ідеологія українського націоналіста, який убивав польських жінок і дітей», а самі кольори нібито перегукуються з нацистською концепцією «крові й ґрунту» (Blut und Boden). Відповідний законопроєкт про зміни до закону про Інститут національної пам’яті та Кримінального кодексу вже зареєстрований у Сеймі.
Заява польського президента показова — не через силу аргументів, а через їхню цілковиту відсутність. Вона виявляє глибоке незнання загальноєвропейської і тим паче, української символічної традиції.
Перш ніж говорити про ОУН чи УПА, встановімо просту хронологічну істину: червоно-чорне поєднання кольорів як символ збройного спротиву з’явилося в Європі наприкінці XIX століття. У 1877 році його вперше підняли італійські інтернаціоналісти, поєднавши червоний колір Паризької комуни з чорним — символом анархії та спротиву окупантам. Ці кольори були поширені в міжвоєнній Іспанії та в революційних і визвольних рухах на всіх континентах. Під ними боровся Ернесто Че Гевара, під ними йшли антиколоніальні рухи Африки та Латинської Америки. Якщо пан Навроцький хоче заборонити «символ злочину», він мав би насамперед ознайомитися зі словниками геральдики.
Червоно-чорний прапор не є власністю жодної окремої нації чи організації. В Україні він виринув з глибини народної символіки — з кольорів крові й землі, козацьких клейнодів, вишиваних узорів. Тому його й підхопили різні організації, але не привласнили цілком. На початку 1960-х років українська патріотична діаспора, передусім у Німеччині, де ОУН(б) діяла легально, почала масово використовувати цей стяг як символ боротьби за незалежність. Звідти він повернувся в Україну вже як прапор цілого покоління. Сьогодні його несуть і КУН, що є прямим продовженням ОУН на українських теренах, і десятки інших патріотичних організацій та рухів.
В українському контексті ця символіка вперше з’явилася 1916 року — в Легіоні Українських січових стрільців, які воювали проти Російської імперії в роки Першої світової війни. Бойовий гурток «Лицарство Залізної Остроги» прийняв ці кольори як власну відзнаку. У міжвоєнний період червоно-чорними стягами послуговувалися українські пластові організації Галичини — і саме тому, що польська окупаційна влада забороняла використання синьо-жовтого національного прапора. Ці самі кольори мало спортивне товариство «Україна» у Львові. Геральдист Андрій Гречило, один з провідних дослідників теми, прямо стверджує: «Червоний і чорний не є кольорами ОУН та УПА. Цей прапор ніколи не був закріплений за ОУН».
На Другому Великому Зборі ОУН(б) у Кракові в квітні 1941 року у протоколі справді з’явився запис: «ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски. Уклад і обов’язуючі пропорції будуть ухвалені окремою комісією». Однак ця комісія так і не зібралася, а вже в червні 1941 року почалася німецько-радянська війна, ОУН перейшла в підпілля. Андрій Гречило, який збирав свідчення безпосередніх учасників підпільної боротьби, стверджує: ніхто з них під час війни про ці кольори фактично не знав. Масового практичного застосування на фронті цей прапор не мав.
УПА не мала жодного власного офіційно затвердженого прапора. Жодного відповідного документа історики досі не виявили. В діяльності УПА використовувалася державна символіка — синьо-жовтий прапор і тризуб. Найпереконливіший доказ — сам гімн ОУН «Зродились ми великої години», написаний на слова поета Олеся Бабія і затверджений Проводом Українських Націоналістів 1932 року. На завершенні гімну звучать слова:
«Під синьо-жовтим прапором свободи З’єднаєм весь великий нарід свій»
З 24 серпня 2018 року цей марш вже у сучасному аранжуванні за участю Олега Скрипки, Тараса Чубая, Сашка Положинського та інших є офіційним маршем Збройних Сил України, затвердив його Генеральний штаб. Прапор у ньому — синьо-жовтий.
Твердження про зв’язок червоно-чорного прапора з нацистською концепцією «крові й ґрунту» не має жодного документального підтвердження — про це прямо пишуть і польські, і українські медіа. Насправді, нацистська ідеологія «крові й ґрунту» послуговувалася червоно-чорно-білою символікою — кольорами Другого Рейху і нацистської партії. Плутати ці речі — це або не знати елементарної геральдики, або свідомо вводити аудиторію в оману.
Ототожнення червоно-чорного прапора з УПА і звинувачення у воєнних злочинах — явище відносно недавнє. Андрій Гречило наголошує: «У Польщі на початку 1990-х про червоно-чорний прапор УПА взагалі ніхто не знав». Ця риторика сформувалася пізніше, в міру загострення дискусій навколо Волинської трагедії, і слугує передусім інструментом політичного тиску. Аналітик Євген Магда вказує на очевидне: «В українсько-польських відносинах є третій зайвий — Росія, яка зацікавлена в тому, щоб зіштовхувати обидві держави». Заборона символу боротьби проти окупантів — тих самих окупантів, з якими сьогодні воює Україна, — грає на руку насамперед Москві.
Найпереконливішою відповіддю на заяви Навроцького є не архіви, а сьогоднішня Україна. З 2022 року добровольчі формування і підрозділи Збройних Сил України утвердили червоно-чорний прапор як символ національно-визвольної боротьби. Багато бригад ЗСУ обирають саме ці кольори: на червоно-чорне полотно наноситься емблема підрозділу. Командування Сил спеціальних операцій, окремі штурмові і механізовані бригади мають власні червоно-чорні прапори поряд із синьо-жовтими версіями.
На могилах загиблих воїнів по всій Україні — від Львова до Запоріжжя, незмінно стоять два прапори: синьо-жовтий і червоно-чорний. Вони нерозлучні, як земля і кров, як держава і жертва за неї. Ці самі прапори майорять разом на державних установах під час пам’ятних заходів — у День захисників і захисниць України, у дні жалоби. Жодна державна інституція в Україні не вважає це порушенням закону. На офіційному сайті Президента України зареєстровано петицію про надання червоно-чорному прапору офіційного статусу — саме тому, що його «неофіційно використовують українські сили безпеки та оборони під час захисту Батьківщини».
Польща, що сама пережила окупацію і знає ціну символів спротиву, мала б розуміти: коли народ ховає своїх синів і дочок, він кладе поряд із синьо-жовтим і червоно-чорний. Не з ідеологічних міркувань, а тому що обидва кольори стали кольорами болю і незламності. Забороняти їх — означає забороняти горе й гідність.
Отже, червоно-чорний прапор не є і ніколи не був офіційним прапором УПА. УПА воювала під синьо-жовтим стягом — тим самим, під яким сьогодні воює українська армія і під яким ховають загиблих воїнів. Під синьо-жовтим прапором свободи, як співається в офіційному марші ЗСУ, що народився як гімн ОУН ще 1932 року.
Червоно-чорне поєднання кольорів — загальноєвропейський символ визвольної боротьби, старший за ОУН на десятиліття. Забороняти його — означає демонструвати незнання елементарних фактів і водночас обирати символічну зброю проти народу, який захищає Європу від московської орди. Саме на цій загрозі, а не на українській символіці, варто було б зосередитись польському парламенту.
