Один паспорт добре, а два краще: що варто знати щодо закону про множинне громадянство

Сенс цього закону в першу чергу — легалізація міграційного статусу тих українців, що виїхали за кордон та отримали чи планують отримати громадянство країни перебування, але зберегли українські паспорти. 

 

Розглянувши за три дні 1,3 тисячі правок, 243 депутати проголосували «за». Суспільство теж активно підтримує ідею множинного громадянства.

 

До того ж понад 90% українців за кордоном мешкають у тих країнах, які дозволяють множинне громадянство. Цифри невблаганні: в 1991 році в Україні було 52 млн громадян, сьогодні на підконтрольній нам території — трохи більше 30 млн.

 

За прогнозами, до 2100 року населення України може скоротитися до 15 мільйонів. Отже, треба щось робити! 

 

Єдиної моделі множинного громадянства, яке мають майже 130 країн у світі, не існує. Кожна держава обирає свій шлях і свій термін вирішення цієї проблеми.

 

Тож парламент просто переступив через наріжний камінь спотикання — 4-ту статтю Конституції, де досі записано, що в Україні існує «єдине громадянство». Який жах, сказали юристи і написали безліч постів у соцмережах на цю тему.

 

Але ж за чотири роки після подання законопроєкту в парламент і відповідного запиту в Конституційний Суд України судді так і не змогли дати своє заключення щодо цієї колізії, та й із січня 2025 року КСУ не працює — немає кворуму.

 

Втім ризик залишається, ухвалений закон можуть у будь-який момент визнати неконституційним, якщо КСУ (колись!) ухвалить рішення, що суперечитиме нинішнім нормам законопроєкту №11469. 

 

Головна мета документа, як зазначено у пояснювальній записці, «забезпечити умови для повернення українських громадян, які вимушено залишили Україну через агресію Росії, а також зберегти за ними громадянство України». Із цим не посперечаєшся.

 

Хоч більшість тих українців, хто набув іншого громадянства, і зобов’язані були, згідно із законом, відмовитися від українського (а це дуже складна справа), зазвичай цього не робили і відносно спокійно жили з кількома паспортами.

 

Тож сенс цього закону — насамперед легалізація міграційного статусу тих 7 мільйонів українців, які виїхали за кордон та отримали громадянство країни перебування, але зберегли українські паспорти. Не всі з 7 мільйонів повернуться.

 

Політолог Володимир Фесенко вважає, що зараз «формується нова, багатомільйонна еміграція. Фактично формується нова діаспора. І нам з цими людьми треба працювати».

 

За новим законом, громадяни України можуть отримати громадянство іншої країни без втрати українського за умови, що ця країна входить до переліку, затвердженого навіть не парламентом, а Кабінетом Міністрів України. Щоправда, зараз такого списку немає, але пріоритет надаватиметься країнам ЄС, G7 та НАТО. Множинне громадянство має вагому складову соціальної справедливості.

 

Постає питання, наскільки наші нові громадяни, отримавши множинне громадянство, будуть готові щось повертати державі чи мати певні обов’язки. Чи просто отримають додаткові права без зобов’язань? Норма ж про військовий обов’язок, найактуальніша опція сьогодення, — не прописана.

 

На відміну від того ж Ізраїлю, на приклад якого все більше посилаються і де з початком воєнних дій десятки тисяч євреїв, які мають іноземні паспорти, повертаються на історичну батьківщину і йдуть в армію, бо це їхній обов’язок за законом.

 

Під забороною множинне громадянство для держслужбовців і суддів. Але виникає питання, чи повинен буде, наприклад, кандидат у судді перед тим, як брати участь у відповідному конкурсі, відмовитися від іноземного громадянства, якщо він набув його цілком легально, згідно з новим законом про множинне громадянство.

 

За даними Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, деякі кандидати подавали документи, перебуваючи за кордоном. Тому не виключено, що парламенту в майбутньому доведеться внести зміни до законодавства, аби врегулювати потенційні суперечності.

 

Для іноземців закон про множинне громадянство означає (для осіб українського походження) право набути громадянство України за скороченою процедурою. Для цього потрібно підтвердити українське походження та скласти іспити на знання мови та основ Конституції. Таким чином канадійський Джон, або етнічний Іван стає громадянином України. 

 

«Напливу нових громадян та мешканців не буде. Це буде приємний подарунок та можливість для якогось американця/канадійця українського походження на старості отримати паспорт історичної батьківщини», — вважає Микола Малуха, директор з комунікацій центру соціально-економічних досліджень Сase Україна.

 

До того ж, Джону або Івану не потрібно постійно жити в Україні, а його діти також отримають право на українське громадянство. І це вже вагомий інструмент етнічної єдності. А от як досягти набагато більшого — економічного зростання — через інструмент множинного громадянства, поки що невідомо. 

 

Найбільш категоричною є закладена в законопроєкті заборона — мати множинне громадянство з державою-агресором (росією) або країною, яка не визнає територіальну цілісність і суверенітет України.

 

Добровільне набуття громадянства рф означає втрату українського громадянства. Примусова паспортизація не є для цього підставою, але ж межа між примусовою і добровільною паспортизацією досить тонка.

 

Українські правозахисні організації вважають, що набуття російського громадянства на тимчасово окупованих територіях не може вважатись добровільним і не має бути підставою для втрати громадянства України. 

 

Для інших іноземних громадян пропозиція щодо спрощеної процедури отримання громадянства не пройшла. Ухвалюючи законопроєкт, Верховна Рада врахувала зауваження. У фінальній редакції проєкту збережено принцип обов’язкового знання державної мови на рівні не нижче В1 для всіх охочих стати громадянами України.

 

Як зауважив Тарас Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови: «Українська мова — це основа громадянської ідентичності. Закон у новій редакції дозволяє зберегти єдність, уникнути дискримінаційних норм і запобігти мовній дезінтеграції, яка могла б виникнути внаслідок необґрунтованих винятків для окремих категорій іноземців... Таким чином, ухвалений законопроєкт гарантує рівні мовні умови для всіх громадян та посилює захист статусу української мови в умовах війни».

 

Крім того, іноземцям для отримання громадянства треба визнавати Конституцію та закони України, постійно жити в Україні протягом 5 років, мати дозвіл на імміграцію та легальні джерела доходу. Це частково зняло побоювання агро-лобі.

 

Коли приймали закон «Про Землю», ті ж депутати нас запевняли, що землю продаватимуть тільки українцям. А зараз якщо можеш купити український паспорт (наприклад, за спрощеною системою), то можеш купити одразу і 10 тис. гектарів землі (обмеження в одні руки. — Ред.).

 

Не виключаю, що суспільство та влада дійдуть і до питання про обмін громадянства на інвестиції в економіку (як це роблять багато країн), але наразі це питання не на часі.

 

Спрощена процедура отримання громадянства передбачена тільки для іноземців, які проходять військову службу в Україні (зокрема, право відтермінування складання іспитів на термін до 2 років). Крім того, родичі іноземця, який загинув при виконанні службових обов’язків та мав право на тимчасове проживання, отримають право стати громадянами України, можливість набути громадянство «за визначні заслуги перед Україною» або якщо «становлять державний інтерес» (наприклад, науковці).

 

Щодо напливу громадян чи біженців з третіх країн говоримо теж спокійно. Микола Малуха, директор з комунікацій Сase Україна, зауважує: «Не чекайте від цього закону божевільних результатів та змін. Спочатку про найголовніше: будь-який класний закон у нас часто нівелюється підзаконними актами та їх застосуванням відповідальним органом. Робота Державної міграційної служби (найбільш нереформований та корумпований центральний орган виконавчої влади) спрямована на те, щоб якнайменше видавати видів на тимчасове та постійне проживання, статусів біженців, громадянства. Тому без радикальної реформи ДМС будь-які чудові закони в міграційній сфері не працюватимуть, а всі питання вирішуватимуться далі корупційним шляхом».

 

Як на мій погляд, залучення іноземних кваліфікованих фахів­ців залишатиметься поодинокими випадками на кшалт кейсу Супрун, Абромавічуса чи Яресько. Бо, як уже писала «УМ», навіть у критичній ситуації з медичними працівниками, які вкрай потрібні в час війни, ДМС поводилося антидержавницьки.

 

Питань залишається багато, і чи не найскладніше — як вплине нова багатомільйонна діаспора третіх країн на події в Україні? Як будуть голосувати (а це питання не технічне, допоки ми не віддалися «Дії», а концептуальне) ті, хто не живе в Україні? Оберуть нам владу «по приколу», а негативні наслідки матимуть ті, хто залишився в Україні?

 

Право голосу повинно базуватись не лише на наявності паспорта, а й на реальному зв’язку з країною — проживанні, економічній діяльності, податковому резидентстві тощо, вважають представники громадських організацій.

 

Чи буде цей закон стимулом для повернення українців, чи посилить громадянську дипломатію українців у світі? Без державної програми підтримки — ні. Чи призведе це до збільшення рівня інвестицій та додаткових надходжень? Без зміни інвестиційного клімату, відповідних законів та верховенства права — теж ні. Але такий закон як передумова цих змін — потрібен.