Наприкінці минулого тижня прозвучали два важливі сигнали — з Вашингтона та Києва.
І разом вони могли б дати доволі цікаву картину того, як зараз може змінюватись логіка перемовин щодо України, якби на ділі події відповідали розмовам та очікуванням.
Що не сказав Рубіо
Отже, держсекретар США Марк Рубіо, виступаючи у Швеції, заявив що переговорний процес між росією та Україною зайшов у глухий кут. За його словами, зараз немає активних перемовин, котрі давали б реальний результат. Але тут важливо те, що Рубіо не сказав.
Він не говорив, що США виходять з процесу перемовин. Він не говорив, що Вашингтон більше не братиме участі в дипломатії. Навпаки, його сигнал був іншим: Сполучені Штати готові знову включитись у посередництво, якщо з’явиться реальна можливість для просування переговорів про мир.
І майже одночасно президент України Володимир Зеленський зробив заяву, котру можна розглядати як відповідь на запитання: чому Київ вважає, що таке вікно ще може відчинитись. За словами українського президента, Україна з початку року повернула під контроль 590 кв. км своїх територій.
І хоча не йдеться про масштабний перелом, Київ вважає, що зміна динаміки на окремих ділянках фронту починає міняти розрахунки москви. Логіка тут доволі зрозуміла, якщо ціна продовження війни росте, якщо просування стає складнішим, а санкційний та військовий тиск зберігається, то стимули шукати шлях до перемовин також можуть посилюватись.
Тобто наразі ми вже чуємо розмови не про кінець дипломатії, а про те, що попередній формат перемовин, можливо, себе вичерпав. Починається пошук нового. І все вкладалося б у цю логіку, якби після візиту путіна в гості до лідера КНР Сі Цзіньпіна — а Китай наразі перетворюється на центр великої геополітики — москва 24 травня не завдала одного із найжорстокіших за останні два роки ударів по Києву.
У чергу до Сі
Минув тиждень, як лідер Китаю Сі Цзіньпін приймав президента США Дональда Трампа. До речі, з максимальним почестями: червона доріжка, військовий оркестр, урочиста церемонія та підкреслено теплий прийом з боку китайського керівництва.
Згодом до китайської столиці прилетів і російський диктатор владімір путін. Його зустрічали з тими ж почестями. Це виглядало вже не просто як дипломатичний протокол, а як дуже чіткий сигнал світу: Китай показує, що сьогодні через Пекін проходять головні лінії світової політики.
З одного боку — Сполучені Штати Америки, з іншого — росія. І обидві країни, принаймні на позір, наразі перебувають у складних конфліктах. Вашингтон зараз у протистоянні з Іраном, а це вдарило по нафтових ринках та створило нервозність світової економіки. Москва ж — у затяжній війні проти України, а це змінило всю архітектуру європейської безпеки.
І на цьому тлі Китай намагається виглядати єдиною великою державою, яка зберігає стабільність, холоднокровність та стратегічне терпіння. Пекін усе активніше просовує ідею, що саме Китай стає альтернативним центром сили, більш передбачуваним та менш хаотичним, аніж сучасна американська політика. Водночас Китай не хоче відкритого розриву з Америкою. Після зустрічі з Трампом Сі Цзіньпін говорив про необхідність стабільних стосунків між Пекіном та Вашингтоном.
Тобто китайці зараз намагаються грати відразу на двох напрямках: не руйнувати стосунки з Америкою та одночасно зберігати стратегічне партнерство з росією.
І тут є дуже важливий момент. Почавши війну проти України, росія все глибше падає у залежність від Китаю. Піднебесна сьогодні купує величезні обсяги російської нафти й газу та залишається ключовим торговельним партнером москви.
І в Пекіні це прекрасно розуміють: чим довше триватиме конфронтація між росією та Заходом, тим сильніше зростає залежність росії від Китаю. Тож вочевидь Сі не дуже зацікавлений у швидкому закінченні російсько-української війни.
Тому візит путіна — це не лише демонстрація союзу москви й Пекіна, а й показник того, як швидко змінюється світовий баланс сил. Трамп поїхав — путін прилетів, а Сі Цзіньпін намагається показати, що саме Китай тепер стає головним дипломатичним перехрестям світу.
Кремль у Піднебесній благословили на подальшу війну?
Однак путін був у Китаї не як представник рівного центру сили, а як той, хто потребує узгодження подальших кроків. Цей візит — не просто дипломатія, а отримання політичного та економічного здобрення на наступний етап ескалації.
Тож сьогодні вже в Пекіні вирішується, наскільки далеко світу дозволять зайти в наступну фазу глобальної ескалації. Складається враження, що настільки нищівного удару по столиці України кремль завдав 24 травня саме з «благословення» Піднебесної.
Кінець зони комфорту країн Балтії
Як ми всі бачимо, ескалація наростає на всіх напрямках. Більш небезпечною починає виглядати ситуація довкола країн Балтії.
Служба зовнішньої розвідки російської федерації заявила днями, що Україна нібито готує удар по російських регіонах з території Латвії та інших країн Балтії.
Рига офіційно заперечила цю заяву москви та назвала її дезінформацією. Але кремль діє у своєму стилі. Через що НАТО нещодавно змушене було підняти авіацію.
У Латвії лунала повітряна тривога: людей закликали сховатися в укриттях через імовірні дрони з території білорусі. Естонія вперше заявила про збитий безпілотник. Загалом продовжує наростати напруга біля балтійсько-російських кордонів.
Якщо розглядати динаміку всього, що відбувається, то видно, що країни Балтії переходять із зони політичного комфорту в простір прямих воєнних ризиків. Якщо раніше багато не вірили в реальність війни в Європі, а втягування країн НАТО у конфлікт здавалось далеким сценарієм, то тепер переконливі сигнали цього з’являються усе частіше.
Вони працюють на звикання людей, особливо на тлі активності Білорусі (ядерні навчання) або напруги довкола Калінінграда та загального зростання воєнної ескалації між росією та Заходом.
Росії ж усе дозволено. І дозволяє їй Піднебесна. Скажімо, 14 травня посол КНР у рф Чжан Ханьхуей заявив, що відносини між двома країнами є зразком стратегічно стійкої взаємодії великих держав— сусідок.
15 травня у КНР оприлюднено «Звіт з дослідження молодіжної дружби та культурних обмінів між Китаєм і росією», в якому акцентовано увагу на користі зближення двох країн. Зазначимо, що це звернення відбулося на тлі візиту російського диктатора путіна до Китаю.
За даними Bloomberg, під час візиту одним із прагнень путіна було розблокування проєкту газопроводу до Китаю. Також журналісти підкреслили, що війна в Ірані дає росії можливість поглибити енергетичні зв’язки з Пекіном.
Порожні слова на тлі реальних дій воєнної машини росії
У Китаї путін і Сі Цзіньпін провели переговори у вузькому складі.
У відкритій частині промови путін заявив, що відносини рф і КНР вийшли на безпрецедентно високий рівень і є зразком всеосяжного партнерства. Він також додав, що на тлі кризи на Близькому Сході Пекін може повністю покладатися на рф, яка, як і раніше, зберігає за собою роль надійного постачальника ресурсів, а Китай — відповідального споживача.
Путін зазначив, що їхня співпраця — один із головних стабілізуючих факторів, оскільки росія разом із Китаєм нібито прагне до побудови більш справедливого демократичного світоустрою.
Сі Цзіньпін зазначив, що на сьогодні відносини Китаю та рф досягли високого рівня.
«Світ ризикує скотитися назад до закону джунглів, і на цьому тлі цінність договору між РФ і Китаєм про дружбу та співпрацю проявляється більш виразно. Саме Китай і Росія повинні побудувати більш справедливу систему глобального управління», — зазначив лідер КНР.
За даними ЗМІ, це вже 25-й візит глави кремля до КНР за 25 років його перебування при владі в рф.
Прикметно, що під час зустрічі з путіним Сі назвав відносини з росією «острівцем спокою серед хаосу». Мовляв, у зв’язку з цим Китай і росія повинні посилити свою «всебічну стратегічну координацію».
У лідера КНР Сі Цзіньпіна є певні важелі тиску на росію, але він не робитиме це, доки йому не стане вигідно. Зауважимо, про загальне геополітичне благо не йдеться, а винятково про власні інтереси.
Як вважають низка українських експертів, між КНР і Штатами є кілька «гарячих» і «холодних» фронтів.
Холодні фронти — переважно економічні: санкції, обмеження у торгівлі тощо. Гарячі — дві війни: в Україні та у Перській затоці.
Іран, котрий сильно залежить від Китаю, і росія, що теж стає дедалі більше залежною від нього, протистоять Україні та Ізраїлю, яким допомагають США та Захід. У Сі Цзіньпіна є певні можливості тиску на росію, але він поки не хоче потрапити у неприємну ситуацію відмови. Бо який він вигляд матиме? Це ж Схід.
Щодо російсько-української війни, китайська пропозиція була оприлюднена 19-20 травня: зафіксувати лінію фронту, підписати угоду про припинення вогню і починати переговори.
Момент важливий і для Європи, і для нас. Кремлівський диктатор намагатиметься пропетляти. Для росії це момент вибору на десятиріччя. Якщо він не погодиться на китайські умови, продовження війни матиме незрозумілі наслідки.
Тож це велике питання, чи справді для нас з’явився серйозний шанс на припинення війни, як про це заявляє низка вітчизняних експертів?
Цілком очевидно, що у ситуації продовження знущання росії над Україною Сі дотримуватиметься інтересів путіна. Китай узагалі нікуди не поспішає: із 2014 року він не змінював своєї позиції щодо війни в Україні, ще з десяток років так само тиснутиме на росіян.
Також лідери росії та Китаю у спільній заяві щодо війни в Україні, заявили, що підтримують усунення так званих першопричин «української кризи». Що мається на увазі під словом «першопричини» — невідомо.
