Минулого тижня у Львові та Києві показали французький документальний фiльм «Математики, якi нагнули Кремль» режисера Матьє Шварца.
У ньому показують наполегливу і відчайдушну боротьбу французьких математиків за звільнення з дніпропетровської психлікарні в радянські часи українського колеги Леонiда Плюща, звинуваченого владою в дисидентстві.
Документальна стрічка Матьє Шварца — це авторська розповідь режисера, чий двоюрідний дідусь був одним із трьох французів, які наполегливо докладали зусиль, щоб тоталітарна радянська система не змогла знищити українського науковця, якого запроторили після незаконного вироку у формально лікувальний заклад, де насправді застосовували до принципових поціновувачів демократичних принципів каральну психіатрію.
Для створення фільму використані архівні матеріали, фотографії, газетні публікації та інтерв’ю.
«Мій двоюрідний дідусь давно помер. Кілька років тому я дізнався, що Леонід Плющ був дуже відомим математиком. І мені тоді донька двоюрідного дідуся розповіла цю історію порятунку. Шість років тому я почав працювати над фільмом про Леоніда Плюща, шукати свідків, архіви», — цитує Матьє Шварца «Радіо «Свобода».
«Це не тільки французька, це й українська історія — той розділ нашої спільної з Францією історії ХХ ст., котрий ми за СРСР були «пропустили» і звідтоді дотепер так і не надолужили: історія звільнення в 1975-76 рр. лівими рухами Заходу українського (тоді) математика (пізніше — філософа й літературознавця), дисидента Леоніда Плюща з радянської «психушки». Докладно відтворений головний політичний детектив 1970-х, з якого почалось падіння Берлінського муру, але також і урок сьогоднішньому людству, як можна — і треба! — спільним зусиллям рятуватися з «психушки», в котру стрімголов затягують нашу цивілізацію слуги зла», — написала у фейсбуці письменниця Оксана Забужко.
Леонід Плющ народився у 1939 році в Киргизстані. Його батько у 1941 році загинув на фронті. А мама з двома дітьми наприкінці війни переїхала в Україну. Життя було непростим, однак Леонід здобував освіту в Одеському і Київському університетах, де закінчив механіко-математичний факультет.
Коли у 1964 році скинули Хрущова з посади секретаря ЦК КПРС, Леонід Плющ написав листа до ЦК, в якому, зокрема, «висловив вимоги припинити русифікацію неросійських солдатів, платити урядовцям, як робітникам». Після цього за науковцем почала пильнувати КДБ.
Як зухвалість радянська система сприйняла те, що 23 березня 1966 року Леонід Плющ, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Іван Драч, Любов Забашта, Євген Сверстюк, Надія Світлична прийшли до суду, щоб підтримати шістдесятників Олександра Мартиненка (отримав 3 роки неволі), Івана Русина (рік за ґратами) та Ївгу Кузнєцову (4 роки суворого режиму), яких судили за антирадянщину. Судове засідання було закритим.
Заарештували Леоніда Плюща 15 січня 1972 року, коли проводили операцію «Блок» після вертепу українських інтелігентів у Львові. Усього схопили 19 діячів у Львові та Києві. Серед них Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк, Михайло Осадчий.
Леоніда Плюща звинуватили за статтею 62 — «антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву радянської влади». Спочатку рік у тюрмі називався слідством, а після судилища наприкінці січня 1973 року було оголошено, що Леонід Плющ — божевільний.
У «психушку» в місто Дніпропетровськ (нині Дніпро) — за категоричну відмову співпрацювати з КДБ — потрапив 5 липня 1973 року. Там перебував до звільнення — 10 січня 1976 року. Там дисидентів «лікували» препаратами, які руйнували їхню особистість. Майже 8 місяців Леоніду Плющу примусово давали галоперидол.
Він розповідав після звільнення: «Я бачив дію галоперидолу. Один корчився у судомах, відкинувши голову набік і вирячивши очі. Другий висолопив язик і задихався. Третій кричав, кликав медсестру. Ліки давали в великих дозах, щоб виявити симулянтів і зламати опір.
Найгіршою карою вважалася сірка. Після ін’єкції сірки у людини підвищується температура до 40, місце уколу болить. Дози сірки поступово підвищуються. Курс був з 20-25.
Більшість ув’язнених у Дніпропетровській психлікарні тоді — це психічно хворі вбивці, ґвалтівники, хулігани. Але були між ними 60 політичних в’язнів, здебільшого психічно здорових, яких ув’язнили за антирадянську пропаганду.
Нейролептики щоденно притуплювали інтелектуально, морально, емоційно. Лікування і режим у «психушці» призначені відразу зламати людину і знищити її волю до опору».
Леоніду Плющу приписали два курси інсулінотерапії. Після кожної ін’єкції лікарі прив’язували його до ліжка, бажаючи викликати інсуліновий шок. Пам’ять різко ослабла, мова стала короткою. Він не хотів виходити до дружини, яка приїздила на побачення, щоб вона не бачила його у такому стані.
Про «лікувальне» катування Леонід Плющ розповів журналістам 3 лютого 1976 року на пресконференції, коли вирвали його з лещат тортур. Виснаженому і дезорієнтованому впродовж тривалого часу чоловіку знадобився місяць після приїзду до Франції, щоб трішки адаптуватись і відчути готовність говорити.
У фільмі окрема сюжетна лінія присвячена дружині видатного українця-дисидента Тетяні Плющ (Житниковій). Вона, не втрачаючи віри у свого чоловіка, підтримувала його, писала листи керманичам срср та світової спільноти, — до всіх, хто був залучений до захисту прав людини.
Історія боротьби за звільнення українського інтелектуала почалась у 1973 році. Три французькі математики — відомі Лоран Шварц і Анрі Карпан та молодий тоді Мішель Бруе — створили Комітет за звільнення Леоніда Плюща.
Надрукували інформаційні бюлетені. Далі організували у Канаді під час Міжнародного конгресу математиків мітинг за звільнення українця. Вимагали цього постійно у Франції. Вели підготовку до масового мітингу. Через деякий час Леоніду Брежнєву не залишалось нічого іншого, як звільнити Леоніда Плюща.
Прем’єра фільму «Математики, якi нагнули Кремль» торік відбулась в Академії наук у Франції. Французькою мовою він є у вільному доступі в інтернеті. Для спеціальних показів українським глядачам додали українські субтитри.
«Я побачив цей фільм і зрозумів, що його мають подивитись в Україні. Ми хотіли зробити прокат. Але проблема в тім, що виробники дають цей фільм, як кажуть, без питань, але єдине — це права на архіви, які коштують. Це не є для нас можливим. Тому ми зараз організували промотур, щоб почати збір коштів, щоб викупити право для показів в Україні», — розповів «Радіо «Свобода» кінематографіст Олександр Кришталович, засновник асоціації Prosvita, яка організувала промотур фільму у двох українських містах.
Донині живий лише один учасник французького комітету порятунку українського дисидента — відомий математик Мішель Бруе, який із дружиною свого часу прихистив у своїй двокімнатній квартирі Леоніда і Тетяну Плющів з двома дітьми.
Дисидент написав автобіографію «У карнавалі історії». Вперше вона вийшла на Заході у 1979 році одразу ж п’ятьома мовами — українською, англійською, французькою, італійською та російською. Згодом вона була видана в Україні, а ще «Його таємниця, або «Прекрасна ложа» Хвильового» і листування дисидента з Юрієм Шевельовим.
Леонід Плющ відійшов у вічний світ у 77-річному віці і похований на цвинтарі у французькому селі, де проживав з дружиною. Архів дисидента за рішенням рідних зберігається в Колумбійському університеті у США.
Інтелектуалів класу Леоніда Плюща (1939—2015) в Україні можна на пальцях перелічити, впевнена письменниця Оксана Забужко: «І за долею, і за масштабом особистості він належить до тої «зоряної» східноєвропейської когорти, що Вацлав Гавел у чехів, Андре Плєшу в румунів, Адам Міхнік і Яцек Куронь у поляків».
