Граблі вчать політиків, а чухаємо лоби ми. Інтрига не призначених виборів президента України

Кого українці хочуть бачити наступним президентом?

 

Це одне з улюблених питань української політики.

 

І зовсім не має значення, коли будуть вибори — через 20 днів, два місяці чи два роки. 

 

Можливо, саме така постановка питання не ставала б актуальною щоразу вже через кілька місяців після виборів, якби в переможців було якнайменше апломбу та самозакоханості, а головне — щоб вони пам’ятали про граблі.

 

Ті самі, що боляче б’ють по чолу, коли знову на них наступати з оберемком фатальних помилок для країни.

Нічого нового не скажемо, якщо вкотре зазначимо, що в хаосі війни Україні потрібно знайти нову, власну стратегію виживання і розвитку. Адже за умови, коли цей хаос стане нормальністю, правил узагалі не існуватиме, сильні можуть стати слабкими, а слабкі можуть не вижити. 

 

В існуючих умовах Україна, найшвидше, не готова наростити воєнну силу для зламу російської армії. Це ключовий, найважливіший елемент в історії української ідеї, що ускладнюється нашим незнанням, нерозумінням того, про що думає, як планує і діє правлячий політичний клас у Києві. 

 

Несистемний президент відмовився від діалогу й арбітражу в системі влади й створив офіс біля свого кабінету для управління державою. Звичний і зрозумілий та максимально ефективний.

 

Війна прискорила процес консолідації в ньому всіх владних повноважень. Чи не з повним імунітетом самого президента.

 

У Володимира Зеленського був мінімальний досвід не лише державотворення. Передусім політичної інженерії, перевіреної минулим архітектури, політичної системи та управління нею. Власним лідерством, компромісами, гарантіями непорушності механізмів, що працюють у системі влади.

 

Щоправда, війна перетворила його на політичного лідера, викуваного й загартованого нею. Але не дала йому практичних основ як теорії, так і практики демократичних політичних змагань. Він надто легко, практично за межами демократичного дискурсу, переміг олігархічного президента Петра Порошенка.

 

Реально — виборцям було все одно, хто буде главою держави, але тільки не «сивочолий гетьман». В умовах багатьох криз, які швидко сходяться в одну точку — існування Української держави та її народу, а відновлення достатньою мірою попередніх демократичних і конституційних процесів — під питанням. Але вічні українські романтики хочуть саме цього.

 

Команда Володимира Зеленського вже використовує такий запит, плануючи вибори президента і нардепів одразу після війни або під час тривалого перемир’я за старою виборчою схемою. 

 

За українською традицією, саме вона врешті може обрати наступного президента. Ці граблі, здається, надовго прив’язані до української ноги. Очевидно, що незалежно від статусу мирної паузи у війні, на українців тиснутиме цілий набір важких криз та викликів.

 

Від наслідків війни, провокацій, диверсійних атак до непередбачуваного впливу кремля та складної участі союзників у виборчому процесі. Когнітивний дисонанс у геометричній прогресії.

 

Потрібен спільний висновок, що наступні вибори будуть особливими. Надзвичайними. Саме для них потрібно прийняти інноваційний креативний закон. Потрібно оцінювати їх як одноразові і тимчасові. Як перехідні. До сталого розвитку в умовах гарантованої політичної і воєнної безпеки.

 

Потрібний внутрішній консенсус між владою та опозицією для висунення лише трьох кандидатур на посаду голови держави: від влади, об’єднаної опозиції і незалежного від громадських рухів. Та проти дестабілізації кандидатів кремля і дезорганізації виборчого корпусу.

У травні 2025 року КМІС провів чергове опитування щодо довіри окремим українським політикам, котрі мають президентські амбіції. До цього списку потрапили й проросійські політики, що викликало обурення в чималої частини українського соціуму.

 

КМІС просив опитуваних оцінити свою довіру (чи недовіру) до десяти українських політиків: Володимира Зеленського, Віталія Кличка, Петра Порошенка, Олексія Гончаренка (з огляду на високу медійну активність та резонансні заяви і дії); Сергія Притули, Дмитра Разумкова, Юлії Тимошенко; Олексія Арестовича, Юрія Бойка, Євгена Мураєва (представника одного із сегментів «закордону»).

 

Наразі соціологи сфокусувались на політиках (або тих, хто принаймні до 2022 року були залучені до відповідної активності), тому, наприклад, у список не потрапили ексголовком Валерій Залужний (який, за поясненням КМІС, на цей момент не оголошував про свої політичні амбіції), голова ГУР Кирило Буданов, котрі вже мають свою нішу симпатій українців.

 

Тож, за результатами опитування, крім Володимира Зеленського, єдиний діяч зі списку, який має позитивний баланс довіри-недовіри, — Сергій Притула. Йому довіряють 50%, не довіряють 38%. Досить високі показники довіри має Віталій Кличко, якому довіряють 43%, не довіряють 47% (баланс — -4%).

 

Далі за показниками довіри йдуть Олексій Гончаренко (27% довіряють, 41% не довіряють, проте 25% не знають, хто це); Дмитро Разумков (27% довіряють, 32% — ні, в його випадку також багато хто не знає, хто він, — 34%); Петро Порошенко (25% довіряють, 70% не довіряють); Юлія Тимошенко (довіряють 14%, не довіряють 80%).

 

Найменше українців довіряють Олексію Арестовичу (7% довіряють, 79% не довіряють), Юрію Бойку (7% довіряють, 72% не довіряють), Євгену Мураєву (6% довіряють, 47% не довіряють, проте в його випадку 43% не знають, хто це).

І от наразі перезавантаження на всьому пострадянському просторі, як уже повідомляла «УМ», відбувається за задумом владіміра путіна. Це не стосується лише України зі зрозумілих причин.

 

Тут фінт імовірної зміни президента мають вкручувати американські партнери. Як виявилось, на даному етапі найбільше до вподоби їм народна депутатка Ганна Скороход.

 

Особливу повагу в партнерів ситої Америки викликає чималий як для нардепки задекларований дохід за 2023 рік — 250 млн доларів. Значить, уміє заробляти й акумулювати.

 

Водночас варто нагадати, що ще на початку повноважень американського президента Дональда Трампа його відвідали відомі й бувалі українські політики.

 

Американські ЗМІ зазначали, що ці візити, напевне, й із прицілом на президентство. Зокрема, Politico написала, що представники з оточення Трампа провели таємні переговори з лідеркою «Батьківщини» Юлією Тимошенко та членами партії «Європейська Солідарність» Петра Порошенка. За даними видання, дискусія була зосереджена на тому, чи може Україна провести швидкі президентські вибори.

 

Петро Порошенко підтвердив контакти з американськими партнерами, але заявив, що його команда «завжди була і є категорично проти виборів під час війни». За словами політика, партія «Європейська Солідарність» нібито говорила з представниками США лише про безпеку України й мир через силу.

 

Юлія Тимошенко заявила, що команда «Батьківщини» веде перемовини «з усіма нашими союзниками, здатними допомагати у якнайшвидшому забезпеченні справедливого миру». Вона додала, що наразі провести вибори в Україні неможливо.

 

Загалом суть новини проглядась у тому, що трампісти продовжують тиснути на Україну, відмовляючи їй у суб’єктності і всупереч реаліям вимагаючи проведення виборів.

 

І, за словами NBC News, на той момент Трамп повівся як справжній альфа-самець, він заявив, що Юлія Тимошенко — найкращий вибір для України. Він наголосив, що саме з нею хоче вести перемовини як із новим лідером України.

 

Команда Трампа навіть запустила опитування серед українців, чи підтримують вони Тимошенко як майбутнього президента. Але ж у Дональда Трампа сім п’ятниць на тиждень, і те, що було сказано нібито залізобетонно вчора, сьогодні може бути купою піску.

 

Приклад — свіжіше вподобання, Ганна Скороход. Хоча якщо серйозно, то претендентів на гетьманську булаву в Україні ніколи не бракувало. Проблема в тому, що немає зрозумілої та привабливої для США альтернативи.

 

Стосовно ймовірних наступників — забагато висловлювань на тему можливої їхньої лояльності до окремих держав. Видається, що можливості Сполучених Штатів Америки достатні, щоб будь-яку — чи пробританську, чи проізраїльську, та хоч пропанамську креатуру — зробити цілком проамериканською.

 

Вже просування того чи іншого українського політика на владний олімп вимагає значних зусиль і ресурсів. Починаючи зі звільнення цього олімпу для наступника. І тут ніякі внутрішні можливості (натяки на майдани і тому подібне) неспроможні зрівнятися з можливостями зовнішніми.

 

Тож саме таке просування зробить будь-якого незговірливого політика певною мірою зобов’язаним тим, хто цьому посприяв. А попередні вподобання майбутнього лідера — річ другорядна.

 

Питання винятково у тому, чи виявиться обрана постать ефективно діючою в умовах всебічної кризи, в яку Україна, на жаль, занурюватиметься все глибше і глибше. Безвідносно до того, чи продовжаться бойові дії, чи настане очікуваний мир. Поки що чутки про можливий мир аж ніяк не позначаються на темпах і масштабах руйнації українського тилу.

 

Як і щодо персоналій і можливого механізму транзиту влади сьогодні визначитися сутужно.

 

Водночас ми бачимо значний ступінь реальної невизначеності щодо ймовірних і ефективних наступників чинного президента України. І це може зумовити те, що команда Трампа таки змушена буде підтримувати Володимира Зеленського на посту глави держави.

 

Якщо його усунення не є складною справою, враховуючи натяки на можливу компрометацію, то чи не простіше домовитися, не пускаючи уявний чи реальний компромат в обіг?

 

За відомою формулою Авраама Лінкольна на виборах 1864 року, коней на переправі не міняють. Принаймні до того часу, доки вони не стають схожими на зовсім загнаних. Утім хоч би якими міркуваннями керувалася адміністрація президента Трампа, вона обстоюватиме інтереси тільки і винятково США.

 

Тож українцям варто навчитися виокремлювати власні інтереси й усвідомлювати їхню відмінність від інтересів інших держав. Бо ж надто великою та страшною є ціна нашого кількадесятилітнього «навчання».

 

З іншого боку, за умови, що Трамп схилятиметься до кандидатури Володимира Зеленського, українці можуть підіграти помаранчевому Донні. Причому цілком щиро. Вони знову оберуть Зеленського за те, що справді не втік, прийняв виклик з величезним набором схем та закулісних ігор і тягне цю лямку далі.

 

Ба більше, українці можуть подарувати Зеленському ще один термін, якщо вибори відбудуться вже після війни, як вдячність за те, що саме він таки зміг зупинити це смертоносне геополітичне безумство. Якщо пан український президент дійсно його зупинить.